Термінологічний словник

Авторитарне навчання – примусове, безособистісне навчання.

Авторитарний стиль спілкування – стиль, що ґрунтується на безперечному підкоренні владі, утверджує вплив на дитину через командно-наказові методи.

Авторська школа – експериментальний навчально-виховний заклад, в якому реалізується нова педагогічна система, розроблена одним педагогом чи творчим колективом.

Акредитація освітнього закладу – 1) офіційне визнання уповноваженим державним чи громадським органом факту відповідності закладу освіти чи його програм для окремих спеціальностей певному рівню вартості і якості. Акредитації передує процес оцінювання і порівняння; 2) система градаційного розпізнавання навчальних закладів і професійних програм, що в них викладаються, за рівнем виконання, інтегрування і якості, що надають можливості отримання відповідного статусу в освітньому середовищі та в суспільстві, освітні, культурні та наукові потреби якого вони задовольняють.

Акселерація – прискорений темп фізичного розвитку дітей порівняно з попереднім поколінням.

Аксіологія – учення про цінності суспільства, соціальних груп та особистості; розрізняють цінності соціальні, моральні, естетичні та ін.

Активізація пізнавальної діяльності учнів – застосування вчителем спеціальних методичних засобів з метою стимулювання, приведення в діяльний стан інтелектуальних, моральних та фізичних сил учнів для досягнення конкретної мети.

Активний метод навчання – сукупність прийомів, які спрямовані на збудження основних психічних процесів та станів, що сприяють інтенсифікації розумового процесу.

Активність – 1) властивість організму і психіки (фізична і психічна); 2) властивість особистості.

Активність пізнавальна – діяльне ставлення людини до сприймання і перетворення світу; виявляється через запитання, прагнення мислити у процесі сприймання, відтворення, розуміння, творчого застосування.

Актуалізація – відтворення у пам’яті учнів знань, уявлень, життєвого досвіду.

Актуальний рівень розвитку – психічні властивості, які вже сформувалися, засвоєні дитиною.

Алгоритм – точне розпорядження про виконання в певному порядку деякої системи операцій, що ведуть до рішення всіх задач даного типу.

Аналіз – логічний прийом розкладання, розчленування цілого на частини; здійснюється у двох напрямках: практичні дії і мислительні операції.

Аналогія – 1) метод дослідження явища; 2) умовивід, що передбачає виявлення властивостей одного об’єкта на підставі його подібності до іншого; може виступати як прийом, метод відкриття учнями нових ознак, властивостей.

Анкетування – метод наукового дослідження, який дозволяє отримати первинну педагогічну, соціологічну, психологічну інформацію на підставі вербальної комунікації.

Аудіовізуальні засоби – технічні засоби навчання, які передають звукові й зорові ознаки, особливості предметів, явищ.

Базовий навчальний план – документ, що подає зміст освіти як ціле через перелік навчальних предметів, котрі вивчаються в школі, встановлює порядок їх вивчення за роками із зазначенням кількості відведених для цього тижневих годин; визначає тижневе навантаження учнів кожного класу.

Безперервна освіта – різні ступені й форми здобуття й удосконалення загальноосвітньої і професійної підготовки.

Бел-ланкастерська система – система навчання, яка полягає в тому, що старші учні навчають молодших.

Бесіда – 1) Метод навчання, побудований на запитаннях і відповідях; застосовується на різних етапах навчання. 2) Метод психолого-педагогічного дослідження з метою виявлення індивідуальних особливостей людини у різних сферах діяльності.

Бригадна форма навчання – передбачає виконання спеціально сформованими тимчасовими учнівськими групами практичних, лабораторних робіт. Завдання виконувані бригадами, мають бути як єдиними, так і диференційованими.

Важковиховуваність – поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими зіткається педагог при організації і здійсненні виховного процесу. На подолання важковиховуваності спрямовані зусилля закладів компенсаторної та розвиваючої освіти.

Варіативний компонент змісту освіти – складова базового навчального плану, яка формується регіоном або школою і відображає потреби регіону, враховує інтереси вихованців, можливості педагогічного колективу школи.

Вербальні методи – методи, в яких основним засобом навчання є слово: розповідь, бесіда, пояснення, лекція.

Викладання – організація цілеспрямованого й систематичного впливу викладача на учня з метою досягнення певної мети навчання.

Виховання – 1) Передача накопиченого досвіду від старшого покоління до молодшого. 2) Спрямований вплив на дитину з метою формування в неї певних знань, поглядів і переконань, моральних цінностей. 3) Цілеспрямований, педагогічно організований, двосторонній процес взаємопов’язаної та взаємообумовленої діяльності вихователя і вихованця, у процесі якої вихователь формує соціально-значущі якості особистості, досвід громадянської поведінки, впливає на почуття, свідомість, поведінку вихованця, а вихованець оволодіває і виробляє в себе ці якості та поведінкові уміння й навички. 4) Процес і результат виховної роботи, спрямованої на розв’язання конкретних виховних завдань.

Вихованість – складне особистісне утворення, що визначається сукупністю достатньо сформованих якостей особистості.

Виховуюче навчання – один з принципів дидактики, уведений в педагогіку Й.Ф. Гербертом; передбачає вплив змісту методів організації навчання на формування особистісних якостей учнів, набуття ними соціального досвіду.

Вік – конкретна, відносно обмежена в часі, ступінь фізичного і психічного розвитку людини.

Вікові особливості – комплекс фізичних, пізнавальних, інтелектуальних, мотиваційних, емоційних якостей, характерних для більшості людей даного віку.

Вільне виховання – педагогічна теорія, яка розглядає дитину як «первообраз правди, істини та краси» та вбачає його саморозвиток.

Віннетка-план – один з варіантів індивідуалізованого навчання, розроблений на початку 20-х рр. суперінтендантом м. Віннетка (США) Уошбером. За цим планом кожен учень проходить курс навчання за індивідуальним навчальним планом, власним темпом.

Вміння – 1) підготовленість до практичних та теоретичних дій, що виконуються швидко, точно та свідомо на підставі засвоєних знань та життєвого досвіду; 2) здібність людини виконувати певні дії на основі засвоєних знань.

Внутрішньошкільний контроль – систематична, цілеспрямована перевірка адміністрацією школи роботи педагогічного колективу або окремого вчителя з метою виявлення відповідності реального стану навчально-виховного процесу вимогам державного стандарту; здійснюється директором школи та його заступниками, керівниками методичних об’єднань.

Вправа – навчальне завдання для багаторазового виконання учнями певних дій з метою вироблення й удосконалення вмінь і навичок.

Врахування вікових особливостей – один з основних педагогічних принципів.

Гімназія – середній навчальний заклад для обдарованих і здібних дітей, що забезпечує їхню науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку та задовольняє різнобічні освітні запти особи, суспільства, держави.

Готовність до шкільного навчання – сукупність фізіологічних і психологічних особливостей дітей старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного шкільного навчання. Включає компоненти: Мотиваційний (позитивне ставлення до навчальної діяльності), вольовий ( уміння діяти за зразками та здійснювати самоконтроль), розумовий (розвиток пізнавальних процесів), комунікативний (уміння спілкуватися з дорослими і з ровесниками), мовленнєвий, а також фізичний розвиток.

Групова навчальна робота на уроці – форма навчання в малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою за умов опосередкованого керівництва з боку вчителя і у співробітництві з учнями.

Гуманізація навчання – організація навчання з максимальним урахуванням індивідуальностей дітей, створення сприятливих умов для розвитку духовних цінностей усіх учасників навчально-виховного процесу.

Гуманістичний підхід – напрям у світовій науці про людину, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою “відкриту можливість” самоактуалізації, властиву тільки людині.

Гуманітаризація освіти – пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів освіти, подолання технократичного підходу до формування змісту, формування цілісної картини світу на засадах взаємозалежності природи, людини й суспільства.

Дальтон-план – форма організації навчального процесу, яка реалізує ідею індивідуалізованого навчання. Розроблена на початку 20-х рр. ХХ ст. Еллен Пархерст, послідовницею М. Монтессорі.

Демократичний стиль спілкування – стиль, що ґрунтується на глибокій повазі до особистості, довіри, орієнтація на самореалізацію, саморозвиток учнів.

Державний стандарт загальної середньої освіти – система параметрів, що задає державну норму освіченості, яка відображає суспільний ідеал і враховує реальні можливості освіти в досягненні цього ідеалу. Таку параметри розкриваються за допомогою базового навчального плану, стандартів освітніх галузей, системи вимірників, які дають змогу визначити рівень якості загальноосвітньої підготовки.

Дидактика – галузь педагогіки, що вивчає теорію освіти і навчання.

Дидактичні ігри – ігри, спеціально створені або пристосовані для цілей навчання.

Дидактичні принципи – основні ідеї, вимоги до організації навчального процесу, які випливають із закономірностей його організації. Основні дидактичні принципи: науковості, систематичності, доступності, активності, самостійності, наочності, міцності, емоційності навчання, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Дискусія в навчанні – навчальний метод, який передбачає організацію спільної мовної діяльності для пошуку ефективного розв’язання певної навчальної проблеми.

Диференційоване навчання – форма навчальної діяльності, організація якої враховує здібності, схильності, інтереси учнів. Навчальні завдання диференціюються за рівнем складності.

Діалогічне навчання – розмова, бесіда між двома особами, мета якої – пізнання сутності предмета чи явища в процесі обміну думками суб’єктів спілкування.

Діяльність – найважливіша форма прояву життя людини, його активного ставлення до оточуючої дійсності.

Домашні завдання – форма самостійної навчальної роботи учнів, яка має різні дидактичні цілі ( закріплення, поглиблення знань, контроль, розвиток творчих здібностей, підготовка до засвоєння нового матеріалу).

Доступність навчання – дидактичний принцип навчання, який передбачає відповідність змісту навчального матеріалу, методів і форм організації навчання віковим та індивідуальним особливостям дітей. Доступність – це міра труднощів засвоєння, яка орієнтується на найближчі перспективи розвитку учнів.

Евристична бесіда – метод навчання через організацію частково-пошукової діяльності учнів, які самостійно виконують тільки окремі кроки пошуку, а цілісне розв’язання проблеми досягається разом з учителем.

Екзамен – метод і форма рубіжної перевірки знань, умінь та навичок учнів. За своїми цілями екзамени є проміжними, підсумковими та державними, що надають свідоцтво про певний рівень надбаної фахової підготовки та право до вступу у навчальний заклад вищого типу чи обіймання певної посади.

Екологія – стан довкілля, наука про загальні закономірності взаємодії природи і суспільства.

Екологічна освіта – це психолого-педагогічний процес впливу на свідомість та поведінку людини з метою формування в неї системи наукових знань про природу, необхідних поглядів і переконань, практичних умінь і навичок, певних ціннісних орієнтацій, норм поведінки в природі, активної соціальної позиції в галузі раціонального використання й охорони навколишнього природного середовища.

Екологічне виховання – процес формування в підростаючих поколінь сукупності властивостей і якостей, необхідних для виявлення відповідального ставлення до природи.

Екскурсія – форма організації навчання з метою збагачення, розширення, поглиблення знань учнів, чуттєвого і логічного пізнання.

Експеримент – метод пізнання, за допомогою якого в контрольованих та керованих умовах досліджуються явища дійсності.

Експеримент педагогічний – 1) емпіричний метод наукового дослідження; 2) науково поставлений дослід, спостереження за досліджуваним явищем в точно створених умовах.

Емоції – суб’єктивні реакції людини або тварини на вплив внутрішніх та зовнішніх подразників, що знаходять свій вираз у гніву, задоволення чи незадоволення, страху тощо.

Емпатія – психічний стан іншої особи на відміну від симпатії, для якої характерне співпереживання.

Естетичне виховання – процес формування в учнів здібностей сприймати і правильно розуміти прекрасне в навколишній дійсності та в мистецтві; процес формування естетичної свідомості розвитку творчих здібностей і дарувань у різних галузях естетичної дійсності.

Естетичний ідеал – соціально обумовлені уявлення про гармонію та красу в людині, у природі, суспільстві, мистецтві.

Етична бесіда – одна із форм етичної освіти, яка використовується у системі морального виховання.

Ефективність навчання – міра досягнення мети навчання; визначається на основі зіставлення мети і здобутих результатів, внаслідок чого робиться висновок про ефективність навчання.

Загальна середня освіта – сукупність знань, умінь та навичок, набутих у ході вивчення основ наук, необхідна підростаючим поколінням для оволодіння професіями та затверджена відповідним сертифікатом.

Задатки – спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою розвитку на їх ґрунті здібностей.

Задача пізнавальна – навчальне завдання, яке передбачає пошук нових знань, способів дій через активну пізнавальну діяльність учнів.

Закономірності навчання – об’єктивний і необхідний зв'язок між педагогічними явищами, коли зміна одних явищ зумовлює відповідні зміни інших.

Закріплення знань, умінь та навичок – організація вчителем діяльності учнів, спрямованої на повне й міцне засвоєння навчального матеріалу; може бути окремим етапом навчального процесу і супроводжувати інші.

Запам’ятовування – один з процесів пам’яті, що передбачає закріплення в пам’яті відчуттів, образів, думок, дій, переживань.

Засвоєння – форма пізнання, яка має такі етапи: сприйняття, розуміння, запам’ятовування, можливість практичного використання.

Засоби навчання – джерела або спеціальні пристосування, які допомагають учителю здійснювати навчальний процес, тобто це засоби, які допомагають учителю навчати учнів, а учням – навчатися.

Здібності – індивідуальні особливості, що дають їй змогу за однакових умов успішніше за інших оволодівати певною діяльністю, розв’язувати творчі задачі.

Зміст освіти – точно визначені обсяги систематизованих знань, умінь і навичок, які є основою всебічного розвитку учнів, формування в них наукового світогляду, стійкої поведінки, пізнавальних інтересів і підготовки до трудової діяльності.

Знання – відображення людиною об’єктивної дійсності й формі фактів, уявлень, понять і законів науки. Колективний досвід людства, результат пізнання об’єктивної дійсності.

Зорова пам'ять – вид пам'яті, при якому домінуючу роль у запам’ятовуванні і відтворенні сприйнятого відіграє зоровий аналізатор.

Індивід – окремий представник людського роду без урахування його біологічних і соціальних властивостей і якостей.

Індивідуальність – неповторна своєрідність будь-якого явища, істоти, окремої людини.

Індивідуалізація навчання – організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів з метою створення сприятливих умов для реалізації їх пізнавальних можливостей, потреб, інтересів.

Інновація педагогічна – процес створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв’язання тих педагогічних потреб, які досі розв’язувалися по-іншому.

Інтеграція навчання – відбір та об’єднання навчального матеріалу з різних предметів з метою цілісного й різнобічного вивчення важливих наскрізних тем.

Інтерес пізнавальний – вид мотивів, форма прояву пізнавальних потреб, що виявляється в прагненні до пізнання об’єкта чи явища, оволодіння певним видом діяльності; має вибірковий характер; є найважливішим стимулом до навчання.

Класно-урочна система – організація навчального процесу, коли учнів за віком і рівнем знань групують в окремі класи. Основною формою навчання є уроки за певним розкладом, зміст яких визначається навчальним планом. Теоретичне обґрунтування класно-урочної системи дав Я.А. Коменський.

Колектив – взаємодія і взаємовідносини між людьми, які об’єднані спільними цілями, спільною організацією праці.

Комплексна система навчання – спосіб побудови змісту освіти й організації навчального процесу, на основі однієї об’єднуючої ідеї з урахуванням природних зв’язків.

Комп’ютерне навчання – застосування комп’ютерів як багатофункціонального засобу навчання.

Компетентність – володіння всебічними, глибокими професійними знаннями в будь-якої галузі.

Комунікація – спілкування, передача інформації в людському суспільстві.

Констатуючий експеримент – метод емпіричного педагогічного дослідження, коли вивчаються існуючи педагогічні явища.

Концепція – система поглядів, сукупність ідей, що визначають суть задуму, певний спосіб розуміння явища, розв’язання проблеми.

Корекційна робота – система спеціальних прийомів, спрямована на подолання або послаблення вад розвитку дітей.

Лабораторне заняття – форма навчального заняття при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Лабораторно-бригадний метод – спосіб організації навчального процесу в школі, що ґрунтується на виконанні учнівськими бригадами самостійних навчально-лабораторних завдань, різновид Даль тон-плану. На початку 30-х рр. ХХ ст. отримав розповсюдження в радянській школі, але пізніше був розкритикований як такий, при якому принижується роль вчителя та існує невірне розуміння процесів засвоєння знань учнями.

Лекція – основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Ліцей – спеціальний заклад освіти для обдарованих дітей, що забезпечує здобуття освіти понад державний мінімум та здійснює науково-практичну підготовку, задовольняє різнобічні освітні запити особи, суспільства і держави.

Магістратура – форма навчання за якою дипломований спеціаліст, навчаючись за окремими програмами та навчальними планами, розширює та поглиблює свої знання і може одержати кваліфікацію магістра з обраної спеціальності.

Майстерність педагогічна – комплекс якостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності.

Мета виховання – попередньо визначені прогнозовані результати в підготовці підростаючих поколінь до життя, у їх особистісному розвитку і формуванні, яких прагнуть досягти в процесі виховної роботи.

Метод виховання – найкоротший шлях досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.

Метод навчання – спосіб досягнення навчальної мети, система послідовних, взаємозв’язаних дій учителя і учнів, які забезпечують засвоєння змісту освіти.

Методика педагогічного дослідження – спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання.

Метод проектів – притаманна прагматичній педагогіці форма організації навчання, за якою самі учні намічають собі ті чи інші практичні завдання (проекти) та в процесі їх виконання отримують знання та навички.

Методична робота – спеціально організована діяльність педагогічного колективу, спрямована на підвищення рівня професійної майстерності педагога.

Мислення – опосередковане й узагальнене пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх зв’язках і відношеннях; здійснюється шляхом мислитель них дій, операцій.

Міжпредметні зв’язки – взаємна узгодженість навчальних предметів, яка обумовлена системою наук і дидактичними завданнями.

Молодший шкільний вік – етап розвитку дитини, який відповідає періоду навчання в початковій школі; хронологічні межі цього віку різні в різних країнах; в Україні молодший шкільний вік – 6 – 10 років.

Мораль – система норм, правил і вимог до поведінки особистості в різних сферах життя і діяльності.

Моральне виховання – цілеспрямоване формування моральної свідомості, розвиток моральних почуттів, формування навичок та звичок моральної поведінки.

Мотивація – спонукання (стимули), що включають активність індивіда і визначають його спрямованість; у ролі мотивів можуть виступати потреби, інтереси, емоції, установки.

Навички – усталений спосіб виконання дій, сформований у результаті багаторазових повторень; характеризується великим ступенем засвоєння і відсутністю по елементної свідомої регуляції і контролю.

Навчальна програма – державний документ, у якому розкривається зміст освіти з кожного навчального предмета в кожному класі і визначається обсяг та система наукових знань, умінь та навичок, якими повинні оволодіти учні. Будь-яка навчальна програма складається з 4-х частин: пояснювальної записки, основної частини, списку літератури для вчителя, списку наочності та критеріїв оцінювання.

Навчальний план – державний документ, який визначає склад навчальних предметів, послідовність їх вивчення за роками навчання та кількістю годин на вивчення предмета в окремих класах.

Навчальний посібник – хрестоматії, посібники та інша література, що допомагає вчителю в підготовці до уроку.

Навчальний предмет – система знань, умінь і навичок, дібраних із відповідної галузі науки чи мистецтва для вивчення в навчальному закладі. Основою кожного навчального предмета є відповідна наука або вид діяльності. Навчальний предмет може відображати в узагальненому й скороченому вигляді основні положення із суміжних наук.

Навчання – процес цілеспрямованої, послідовної взаємодії вчителя і учня, спрямований на засвоєння всіх компонентів змісту освіти; структура навчання включає діяльність учителя (викладання) і діяльність учнів (учіння).

Наочність навчальна – унаочнення змісту навчання; має різні види: словесна, природна, зображувальна (образна), об’ємна , звукова, абстрактно-символічна.

Народне виховання –

Національне виховання -

Наступність у навчанні – дидактичний принцип, який передбачає зв'язок та узгодженість у цілях, змісті, організаційно-методичному забезпеченні етапів освіти, які межують один з одним (довкілля – початкова – основна школа).

Обдарованість – сукупність природних задатків як передумова розвитку здібностей та певних видів діяльності.

Олігофренопедагогіка – розділ педагогіки, яка розробляє питання теорії та практики виховання і навчання розумово відсталих дітей.

Опитування – складова частина усного контролю якості навчання.

Освіта – процес і результат взаємодії між учителем і учнями, за яким останні оволодівають усіма компонентами змісту навчання, розвиваються і виховуються.

Осмислення – з’ясування значення, смислу, розуміння чогось.

Особистісно орієнтоване навчання – організація навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця, врахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб’єкта навчально-виховної взаємодії; передбачає формування цілісної особистості, яка усвідомлює свою гідність і поважає інших людей.

Особистість – соціальний індивід, суб’єкт суспільних відносин, діяльності й спілкування.

Оцінка – 1) оцінні судження в усній та письмовій формі щодо якості певної діяльності; 2) бали – кількісні вимірники, які визначаються нормами оцінок; в українській школі прийнята 12-бальна система оцінок.

Оцінювання навчальних досягнень – встановлення ступеня виконання школярами навчальних завдань, рівня їх якості; дидактичні вимоги до оцінювання: об’єктивність, систематичність, урахування індивідуальних особливостей, стимулювання учнів до вдосконалення своєї праці тощо.

Педагогіка – наука, яка вивчає механізм розвитку особистості та процес її спеціально організованого формування у відповідності із суспільними вимогами.

Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості вчителя, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності, її високу якість.

Педагогічна рада – постійно діючий колективний орган педагогічного колективу загальноосвітнього закладу, що вирішує найважливіші поточні питання організації й удосконалення навчально-виховного процесу.

Педагогічна техніка – сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи, з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети виховання.

Педагогічна технологія – науково обґрунтована (дидактична)система, яка гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій, спроектованих на розв’язання проміжних цілей і наперед визначений кінцевий результат.

Передовий педагогічний досвід – діяльність педагога, що забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальних форм, методів, прийомів і засобів роботи на основі їх вдосконалення.

Педагогічний процес – цілеспрямований процес взаємодії педагогів і учнів, у ході якого відбувається виховання, навчання, формування й розвиток вихованців.

Педагогічний такт – почуття міри, дотримання правил порядності. Він проявляється в умінні тримати себе порядно, висувати розумні і педагогічно обумовлені вимоги до учнів. Основою педагогічного такту є глибоке знання психології дитини, індивідуального підходу до неї.

Перевиховання – виховна діяльність, спрямована на перебудову неправильних поглядів, суджень, оцінок, цінностей особистості на перебудову її негативної поведінки.

Переконання – метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно-корисної діяльності.

Перспективний план – документ, що визначає головні напрями роботи й завдання загальноосвітнього закладу на найближчі 5 – 10 років.

Підлітковий вік – етап онтогенетичного розвитку дитини від 11-12 до 14-15 років.

Підручник шкільний – навчальна книга, яка передає предметний зміст освіти, розрахована на певні умови навчання; зміст і структура, дизайн сучасного підручника забезпечують у комплексі навчальну, виховну, розвивальну, мотиваційну функції; мають бути цікавими для учнів, навчати вчитися.

Пізнавальні інтереси – прагнення до знань, що виявляється в активному ставлення учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності.

Повторення – повернення до раніше вивченого матеріалу з метою його закріплення, поглиблення, систематизації.

Позакласна виховна робота – різноманітна виховна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснена в позаурочний час. Вона спрямована на закріплення, поглиблення знань, застосування їх на практиці, розширення кругозору учнів, формування наукового світогляду.

Позашкільні навчально-виховні заклади – заклади освіти, які дають змогу дітям виявляти свої творчі здібності, одержувати додаткову освіту, підвищувати можливості в професійному становленні та забезпечують соціальний захист.

Покарання – моральний, психолого-педагогічний і юридичний засоби корекції поведінки людини, виправлення її в потребному для окремого індивіда, групи чи всього суспільства напрямі.

Поняття – усталене вираження узагальненого знання про найістотніші риси й властивості предметів; зміст поняття передається сукупністю істотних ознак, які його характеризують. Поняття різняться за обсягом і за змістом.

Поточний план – документ, що визначає зміст і форми навчально-виховної, методичної, організаційної роботи загальноосвітнього закладу на конкретний термін її проведення.

Пояснення – вид усного викладу вчителем навчального матеріалу, що передбачає доскональне розкриття істотних ознак, характеристик, понять, явищ, способів дії, може включати залучення схем, малюнків, алгоритмів, елементи бесіди.

Правила навчання – конкретні вимоги до викладання, практичне судження про діяльність учителя за певних умов.

Прийом навчання – складова частина методів навчання.

Принцип – основне вихідне положення, правило діяльності.

Проблемне навчання – спосіб організації активної навчальної діяльності; розв’язання учнями різних пізнавальних завдань, проблемних задач; передбачає також застосування евристичної бесіди, дослідницького методу, проблемного викладу знань.

Рефлексія – здатність людини до самопізнання, вміння аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви й зіставляти їх із суспільно значущими цінностями, а також з діями та вчинками інших людей.

Розвивальне навчання – група ідей і концепцій навчання й практики освіти, стрижневою ідеєю якої є особистісний розвиток людини. Особистісний розвиток розуміється як розвиток мислення і пам'яті, адаптивних можливостей і якостей, науково-теоретичного мислення, творчих здібностей і т.д. Теорію розвивального навчання розробляли Й.Г. Песталоцці, А. Дістервег, К.Д. Ушинський та інші видатні педагоги. Наукове обґрунтування цієї теорії дав Л. Виготський. Подальший розвиток теорія одержала в працях Л. Занкова, Д. Ельконіна, В. Давидова, Н. Менчинмької та інших вчених.

Розвиток – процес кількісних і якісних змін в організмі, психіці, інтелектуальній і духовній сфері людини під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання і навчання.

Розповідь – словесний метод навчання, живе і образне викладання навчального процесу з метою повідомлення учням фактів, висновків, опису подій та явищ.

Розуміння – розумовий процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ, подій.

Розумове виховання – одна із основних складових виховання, яка включає до себе оволодіння учнями знаннями та вироблення вмінь самостійного засвоєння і застосування їх на практиці.

Самовиховання – свідома цілеспрямована та самостійна діяльність особистості, що виникає в результаті її активної взаємодії з середовищем і впливає на її розвиток та вдосконалення.

Самоосвіта – самостійна діяльність суб’єкта, спрямована на оволодіння новими знаннями, уміннями, навичками і вдосконалення набутих, відповідно до свідомо поставленої мети.

Самооцінка – оцінка суб’єктом самого себе, своїх можливостей, досягнень, якостей, порівняно з іншими людьми.

Самостійна робота учнів – діяльність учнів, спрямована на оволодіння навчальним матеріалом або його застосування, що відбувається без участі вчителя.

Система освіти – сукупність навчальних і навчально-виховних установ, що забезпечують загальну середню і вищу освіту, одержання спеціальності або кваліфікації, підготовку або перепідготовку кадрів для виробництва, сільського господарства, науки й культури.

Систематичність навчання – відповідність викладу матеріалу внутрішній логіці предмета, дидактичним правилам: від відомого до невідомого, від простого до складного, від часткового до загального.

Спадковість – властивість біологічних організмів передавати від батьків до дітей певні задатки.

Спостереження – 1) метод навчання, що передбачає організацію цілеспрямованого, планомірного сприймання учнями явищ навколишньої дійсності; 2) метод наукового дослідження.

Сприйняття – цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецептори поверхні.

Структура процесу засвоєння – сприймання, розуміння, осмислення, закріплення, застосування.

Творчість – діяльність людини, спрямована на створення нових матеріальних і духовних цінностей; передбачає наявність певних особистісних і процесуальних характеристик: здібностей, мотивів, умінь, уяви, інтуїції тощо.

Творчі здібності – здібності, які забезпечують успішну реалізацію процесу творчості, створення продуктів духовного чи матеріального життя, що відрізняються новизною, оригінальністю, унікальністю.

Тести – короткі стандартизовані завдання, за якими перевіряють результати в різних видах діяльності.

Тестування – емпіричний метод педагогічного дослідження, цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, яке проводиться у контрольованих умовах та дозволяє об’єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються.

Толерантність – відсутність чи послаблення реагування на будь-який несприятливий фактор в результаті зниження чуттєвості до його впливу.

Трудове виховання – виховання свідомого ставлення до праці як до основної життєвої потреби через формування звички до праці шляхом включення особистості в активну трудову діяльність.

Узагальнення – розумовий процес, що полягає у розумінні та виділенні загального в предметах чи явищах дійсності і завдяки цьому розумовому об’єднанні їх одне з одним.

Урок – форма організації навчальної роботи в школі, яка відбувається в межах точно встановленого часу за розкладом, з певним складом учнів для досягнення навчальних результатів; уроки мають різні структури залежно від мети, характеру матеріалу, вікових особливостей учнів.

Успішність навчання – ступінь засвоєння учнями знань, умінь, навичок у зіставленні з вимогами навчальних програм; дістає кількісне вираження в оцінних балах.

Фактор – істотна обставина, причина, умова, рушійна сила якогось процесу, явища.

Фізичне виховання – сукупність дій вихователя і вихованця, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоров’я, забезпечення гармонії фізичного розвитку та духовного життя багатогранної діяльності людини.

Форми організації навчання – спеціально організована діяльність учителя й учнів, яка відбувається за встановленим порядком у певному режимі (уроки, практикуми, семінари, екскурсії, факультативи, додаткові заняття, домашня навчальна робота).

Формування особистості – процес соціалізації людини, який включає розвиток, виховання у вузькому розумінні, цілеспрямоване й стихійне виховання.

Функція – обов’язок, коло діяльності, призначення, роль.

Функції процесу навчання – освітня, виховна й розвивальна.

Юнацький вік – період життя і психічного розвитку людини в межах від 14 до 18 років.

Якість знань – характеристика результатів засвоєння знань, що включає різні ознаки: повноту, глибину, усвідомленість, систематичність, гнучкість конкретність, узагальненість, які виявляються через багатоаспектний аналіз результатів засвоєння і застосування знань.

ПЕРСОНАЛІЇ

Ващенко Григорій Григорович ( 1878 -1967) – педагогічна діяльність пов’язана з Полтавщиною, де він працював викладачем учительського інституту, професором Інституту народної освіти. Велику увагу приділяв розробці системи національного виховання. Є автором багатьох педагогічних праць, зокрема “Загальні методи навчання”, “Виховний ідеал”, “Система навчання” та ін.

Ващенко Григорій Григорович ( 1878 -1967) – педагогічна діяльність пов’язана з Полтавщиною, де він працював викладачем учительського інституту, професором Інституту народної освіти. Велику увагу приділяв розробці системи національного виховання. Є автором багатьох педагогічних праць, зокрема “Загальні методи навчання”, “Виховний ідеал”, “Система навчання” та ін.

Дістервег Фрідріх Адольф Вільгельм (1790 – 1866) – видатний німецький педагог-демократ, діяч у сфері народної школи та педагогічної освіти, його головні педагогічні принципи: природовідповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Дістервег глибше за своїх попередників (Коменський, Руссо, Песталоцці) розкрив принципи природовідповідності та необхідності урахування вікових та індивідуальних особливостей дитини в процесі навчання і виховання. Дістервег вважав, що розвиток дитини визначається тим культурним середовищем, в якому він живе. Тому виховання, для того щоб бути успішним, має враховувати не лише природу дитини, але й умови, в яких вона живе. Дістервег розробив дидактику розвиваючого навчання, вбачаюче головне завдання у розвитку мислення, пам`яті, уваги, водночас зазначаючи, що розвиток цих якостей невід`ємно пов`язаний з засвоєнням навчального матеріалу. Дістервег був автором більш ніж 20 підручників з різних навчальних дисциплін.

Духнович Олександр ( 1803 – 1865) – представник культурно-освітнього руху на Закарпатті. Був автором багатьох підручників для початкової школи, створив “Народну педагогію …” - один з перших систематизованих підручників з педагогіки для народних учителів України.

Коменський Ян Амос (1592 – 1670) – великий чеський мислитель-гуманіст, педагог. Належав до протестантської секти Чеських братів, які успадкували демократичні ідеї Гуса. Світогляд Коменського формувався в умовах боротьби феодалізму з капіталізмом, що народжувався. У розумінні процесу пізнання Коменського виходить з принципів матеріалістичного сенсуалізму, який був методологічною основою його теорії, що здійснила величезний вплив на розвиток світової педагогічної думки. Гуманіст за своїм переконанням, Коменський поклав в основу своєї педагогічної діяльності принцип природовідповідності, який відігравав значну роль у боротьбі проти панувавших у часи середньовіччя схоластики та догматизму. Він вперше обґрунтував ідею загальної освіти та вимогу навчати дітей рідною мовою. Великого значення мала інноваційна на той час концепція дошкільного виховання, запроваджена Коменським. Вперше в історії суспільства та освіти Коменський створив систему дидактики, принципові положення якої: свідомість, наочність, посильність навчання не втратили свого значення і за теперішніх часів. Вперше започатковані Коменським класно-урочна система набуття знань, навчальний рік, навчальний тиждень, канікули існують і є актуальними в умовах сучасної системи освіти.

Монтессорі Марія (1870 – 1952) – італійський педагог, перша в Італії жінка – доктор медицини, професор антропології та гігієни. Спочатку займалась проблемами виховання розумово відсталих дітей, розробила методи розвитку у них органів почуттів. Пізніше з відповідними модифікаціями використала ці методи для виховання нормальних дітей. М. Монтессорі виходила з того, що дитина як активна істота за своєю природою здатна до самостійного спонтанного розвитку. Тому завдання вихователя полягає лише в тому, щоб створювати для дитини таке оточуюче середовище, яке б стимулювало процес саморозвитку. М. Монтессорі мала та має багато прихильників в усьому світі.

Песталоцці Іоганн Генріх (1746 – 1827) – видатний швейцарський педагог-демократ, один із засновників народної школи, видатний дидакт. Прихильник природовідповідного виховання, що мало реалізуватись у єдності сімейного та шкільного виховання. Теорія так званої елементарної освіти, розроблена Песталоцці, містила у собі фізичне, моральне і розумове виховання, які мали здійснюватись у тісному зв`язку, забезпечуючи у підсумку гармонійний розвиток особистості.

Пирогов Микола Іванович (1810 – 1881) – видатний вчений, лікар, засновник військово-польової хірургії, увійшов в історію суспільно-педагогічного руху як великий теоретик у галузі педагогіки й організатор народної освіти. Його діяльність в Одесі, в Києві, а також в Росії, його педагогічні праці “О ходе просвещения в Новороссийском крае и вопиющей необходимости праобразования учебных заведений”, “О публичных лекциях по педагогике”, “Питання життя” та ін. вплинули на розвиток педагогічної науки й народної освіти не тільки в Україні, але й в Росії.

Русова Софія Федорівна (1856 – 1940) – педагог, палка прихильниця української культури. Принциповою основою змісту навчально-виховного процесу вважала рідну мову, національні свята та обряди, християнські цінності українського народу. Написала і видала “Український буквар”, “Позашкільна освіта” та ін.

Шацький Станіслав Теофілович (1878 – 1934) – російський педагог, педагогічну діяльність розпочав створенням у 1905 р. для дітей та підлітків робітничих околиць Москви перших дитячих клубів. У 1911 р. започаткував у Калузькій губернії на громадські кошти літню дитячу трудову колонію “Бадьоре життя”, куди щорічно приїжджали діти з числа активістів дитячих клубів. У 1919 р. організував систему дослідних навчально-виховних закладів – дитячих садків та шкіл, що були об’єднані в “Першу дослідну станцію по народній освіті”.

Шевченко Тарас Григорович(1814 – 1861) - великий український поет, художник, мислитель. У багатьох його віршах, повістях і драмах є багато цінних думок про освіту і виховання, виробив собі певні погляди на їх організацію. Існуючи навчальні заклади називав “людиновбивцями”. Освітній ідеал Т. Шевченка – це людина багатогранних знань і інтересів, широкої розумової культури, всебічно розвинена. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві у 1847 р. був заарештований і засланий до Окремого Оренбурзького корпусу. Цінним доробком Т.Шевченко в розвитку педагогічної думки є створений ним у 1860 р. передовий на той час “Буквар Южнорусский”.

Література:

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – К., 1983.

2. Антонець М.Я. В. Сухомлинський і гуманістична педагогіка української народної школи //Педагогіка і психологія. – 1997. – 34. – С. 192 – 202.

3. Асмолов А.Г. Психология личности. – М., 1990.

4. Бех І. Спадкові передумови розвитку особистості //Рідна школа. – 1996. - №7.

5. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К.: ІЗМН, 1998. – 208 с.

6. Бондаревская Е.В. Гуманистическая парадигма личностно-ориентированного обучения //Педагогика. – 1997. - №4. – С. 11 – 17.

7. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. – Львів, 1996.

8. Волкова Н.П. Педагогіка. – К., 2001. – 468 с.

9. Волошина В.Я. Гуманістична сутність дидактики В.О. Сухомлинського //Психологія і педагогіка. – 1998. - №3. – С. 14 – 20.

10. В.О. Сухомлинський – майбутньому педагогу /За ред. доктора техн. наук професора В.Д. Будака, доктора пед наук, професора О.М. Пєхоти. – Миколаїв: Видавництво “ІЛІОН”, 2004. – 250 с.

11. Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К., 1997. – 256 с.

12. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

13. Давидов В.В. Теория развивающего обучения. – М., 1996.

14. Закон України “Про освіту”. – К., 24 с.

15. Закон України “Про позашкільну освіту” //Освіта України. – 29 вересня 1999.

16. Закон України “Про загальну середню освіту” //Законодавство України про загальну середню освіту. Бюлетень законодавства. – К., 1999.

17. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К., 1997.

18. Іонова О.М. Дитина в сучасному суспільстві (Вальдорфська педагогіка як “екологія дитинства”) //Педагогіка і психологія. – 1999. - №1. – С. 86 – 92.

19. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К., 1997.

20. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка /Соціальна робота. – К, 1997.

21. Кондратюк О.П., Дьомін А.І. Методи і форми організації навчання. – К., 1975.

22. Концепція безперервного національного виховання. – К., 1994.

23. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К., 1989.

24. Кремінь В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.

25. Кремінь В.Г. Особистісно-розвивальне навчання як науковий пріоритет //Рідна школа. – 1998. - №11. – С. 53 – 57.

26. Критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти //”Освіта України”. - №40. – 5 жовтня 2000.

27. Лавріченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. – К., 2000.

28. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки /За ред. М.Г. Стельмаховича. – К., 1998.

29. Миколаївський державний університет. Історичний нарис 91913 – 2003) /Укладачі Я.І. Журецький, І.С. Павлік, Л.В. Старовойт. – К.: Златограф-дизайн, 2003. – 254 с.

30. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К., 2002.

31. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи /За ред. І.А. Зязюна. – К: Віпол, 2000. – 636 с.

32. Основи національного виховання: концептуальні положення /За ред. В.Г. Кузя та ін. – К., 1993.

33. Освітні технології: навчально-методичний посібник /За ред. доктора пед. наук О.М Пєхоти. – К., 2001.

34. Педагогика /За ред И.П. Пидласого. – М., 2000.

35. Пехота О.М. Индивидуализация профессионально-педагогической підготовки учителя /Под общ. ред. И.А. Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – 281 с.

36. Підласий І. Ідеали українського виховання // Рідна школа. – 1999. - №12., 2000. - №2, 4.

37. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій /За ред. академіка І.А. Зязюна, професора О.М. Пєхоти. – К., 2002.

38. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні /За ред. М.Д. Ярмаченка. –К., 1991.

39. Соціальна педагогіка /За ред А.Й. Капської. – К., 2000.

40. Старєва Г.М. Особистісно орієнтоване навчання: підготовка вчителя?????

41. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К., 1995.

42. Сучасна вища щкола: психолого-педагогічний аспект /За ред. Н.Г. Ничкало. – К., 1999. – 450 с.

43. Фіцула М.М. Педагогіка. – К., 2000.

44. Школи нового типу в Україні: Метод. посібник /В.Ф. Паламарчук, І.Г. Єршов, Г.М. Ісаєва. – К., 1996.

45. Ягупов В.В. Педагогіка. – К.: Либідь, 2000. – 560 с.

Якиманская И.С. Личностно-ориентированное обучение в современной школе. – М., 1996.

Спеціальність 7010103 ПМСО

Мова і література (анг/нім, нім/анг)

Навчальний предмет: Теорія та практика навчання і виховання