Розділ 2 ціннісні орієнтації в структурі особистості
Ціннісні орієнтації – це елементи внутрішньої структури особистості, які формуються і закріпляються життєвим досвідом індивіда у процесах соціальної адаптації та соціалізації. Сюди відносяться: спрямованість, мета індивіда, механізм індивідуальної взаємодії. Вони є найважливішими елементами внутрішньої структури особистості, які закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань.
Ціннісні орієнтації відокремлюють значуще, суттєве для певної людини від незначущого, несуттєвого. Наявність життєвих цінностей у свідомості людини залежить як від вікового етапу, на якому знаходиться індивід, новоутворень цього періоду, так і рівня розвитку суспільства загалом. На підставі ціннісних орієнтацій формуються переконання особистості, які об'єднуються в систему і складають її духовну культуру. Тому ціннісні орієнтації є віддзеркаленням конкретної людини, як соціального суб'єкта. У ціннісних орієнтаціях виражається самоствердження особистості, її самореалізація.
Ціннісні орієнтації діють як на рівні свідомості, так і на підсвідомому рівні, визначаючи спрямованість вольових зусиль, уваги, інтелекту.
Під структурою розуміють побудову чогось, окремі елементи якого складають єдине ціле. У науковій літературі можна зустріти різні підходи до трактування структури особистості. Єдиної думки з цього приводу немає [8, 36].
Поширеною є думка, згідно з якою структура особистості – це єдність чотирьох підструктур:
1) біологічно зумовленої підструктури (темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки тощо);
2) психологічної підструктури (індивідуальних психологічних особливостей – пам'яті, емоцій, відчуттів, уяви, почуттів, волі, інтелекту та інші);
3) підструктури соціального досвіду (набутих емпіричних і теоретичних знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм тощо);
4) підструктури спрямованості особистості (бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень, ціннісних орієнтацій та ін.) [9, 70].
Визначаючи місце ціннісних орієнтацій, В.О. Ядов зазначає, що їх включення в структуру особистості дозволяє уловити найзагальніші соціальні детермінанти мотивації поведінки, витоки якої варто шукати в соціально-економічній природі суспільства, його моралі, ідеології, культурі, в особливостях класової і соціально-групової свідомості того середовища, в якому формувалася соціальна індивідуальність і де протікає повсякденна життєдіяльність людини [10, 67]. За його гіпотезою про ієрархічну структуру диспозицій особистості та її соціальну обумовленість вищий (четвертий) диспозиційний рівень утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності і засоби їх досягнення. При цьому автор припускає, що формування ціннісних орієнтацій відповідає вищим соціальним потребам особистості в саморозвитку і самовираженні, до того ж у соціально-конкретних, історично-обумовлених формах життєдіяльності, що характерні для способу життя суспільства і соціальних груп, до яких належить особа і з якими вона себе ідентифікує, а, отже, світогляд, ідеологію і думки яких вона поділяє. Звідси - вирішальна роль ціннісних орієнтацій в саморегуляції поведінки . Така первинна гіпотеза Ядова, але на основі аналізу результатів проведеного аналітичного емпіричного дослідження він робить висновок, що не ціннісні орієнтації, а швидше загальна спрямованість інтересів домінує на вершині диспозиційної ієрархії. Згодом він розглядає загальну спрямованість інтересів особистості в сферах праці та побуту і називає її “особливим концентром”, “віссю” у системі ціннісних орієнтацій, що організовує ієрархію цінностей у специфічну індивідуалізовану структуру .
Схематично місце ціннісних орієнтацій в структурі особистості може бути представлено таким чином (рис. 1).
ОСОБИСТІСТЬ
Особистісні
орієнтації
Психічні процеси
Відношення до людей і природи
Соціальні позиції
Психічні стани
Соціальні ролі
Цінності
Психічні властивості
Психічні новоутворення
Соціальні установки
Рис. 1. Місце ціннісних орієнтацій в психологічній структурі особистості
В схемі виділено місце цінностей, ціннісних орієнтацій і особистісних орієнтацій як окремих щаблів особистості людини, тому що синонімічне тлумачення цінностей та ціннісних орієнтацій і розуміння останніх як особистісних, не виключає думки деяких дослідників, що поряд з позитивними можуть існувати й негативні цінності, своєрідні цінності-вади. Але, якщо в цінності головне – спрямованість на соціальний прогрес і розвиток людини відповідно до її призначення (Аристотель, Г.Оллпорт, В.Франкл та інші), то вона не може бути негативною за своїм значенням, а відповідно й ціннісні орієнтації є виключно позитивними утвореннями [11, 34].
С.Л. Рубінштейн використовує поняття “людина” і “особистість” як рівнозначні, а у вступі до п'ятої частини своїх основ загальної психології наголошує на залежності психічних процесів “від особистості як індивідуальності” . П'ятнадцяту главу цієї фундаментальної праці він назвав “Спрямованість особистості”, де проаналізував установки і тенденції, потреби, інтереси та ідеали [12, 23]. Це дозволяє зробити висновок, що саме їх (установки, тенденції, потреби, інтереси, ідеали) він вважає тими безпосередніми елементами структури особистості, які спрямовують її життєдіяльність. Базовим для радянської психології стало наступне положення С.Л. Рубінштейна: “У психічному обрисі виділяються різноманітні сфери, або риси, які характеризують різні сторони особистості; але при всьому своєму розмаїтті, відмінності й суперечливості основні властивості, взаємодіючи одна з одною в конкретній діяльності людини і взаємопроникаючи одна в одну, змикаються в єдності особистості. Тому однаково неправильні як точка зору, для якої єдність особистості виражається в аморфній цілісності, що перетворює її психічний обрис у туманність, так і протилежна, яка бачить в особистості лише окремі риси і, втративши внутрішню єдність психічного особистості, марно шукає кореляції між зовнішніми проявами цих рис .
Концепція структури особистості Б.Г. Ананьєва видається змістовнішою і конкретнішою. Структуру особистості він розглядає як складову психічної структури людини, яка включає характеристики людини як індивіда, як особистості та суб'єкта діяльності. “... людина як вид (Homo sapiens) і як людство (суспільство в його історичному існуванні) складає основу для будь-якого визначення станів кожної окремої, одиничної людини, яка є індивідом, особистістю й індивідуальністю” .
В наступній своїй роботі Б.Г. Ананьєв пише, “... що статус, ролі і ціннісні орієнтації утворюють первинний клас особистісних властивостей, котрі інтегруються певною структурою особистості. Ці особистісні характеристики визначають особливості мотивації поведінки, структуру суспільної поведінки, які складають ніби другий ряд особистісних властивостей. Вищим інтегрованим ефектом взаємодії первинних і вторинних особистісних властивостей є характер людини та її схильності. Основна форма розвитку особистісних властивостей людини – життєвий шлях людини в суспільстві, її соціальна біографія” [13, 14].
В.С. Мерлін, звертаючись до проблеми структури особистості, спеціально підкреслював, що її не можна характеризувати як систему, що складається з різноманітних груп психічних властивостей: темпераменту, характеру, здібностей і спрямованості, тому що “одні з них (властивості темпераменту) – взагалі невластивості особистості; інші – (характер, здібності й спрямованість) являють собою не різні “підсистеми”, а різні функції тих самих властивостей особистості . Методологічною основою його підходу є твердження, “що особистість – специфічно людське психологічне утворення. І як таке, воно визначається специфічними для людини соціальними відносинами” [14, 275]. Система відносин особистості характеризує її активну життєву позицію і спрямованість. Цими відносинами не вичерпується її характеристика. Відносини особистості здійснюються за допомогою специфічних індивідуальних способів дії, а в них проявляються властивості характеру.
На початку ХХІ століття наявним фактом є те, що сучасні психологи в структурі проявів особистості виділяють три глобальні складові: 1) індивіда як психосоматичну організацію особистості, яка робить її представником людського роду; 2) персону як соціально-типові утворення особистості створені під впливом соціального оточення; 3) індивідуальність як своєрідне поєднання особливостей, які відрізняють одну людину від іншої. До основних елементів особистості відносять: темперамент, характер, здібності, спрямованість, а ключовими системоутворюючими ознаками особистості називають: емоційність, активність, саморегуляцію, спонуку – мотив.
На підставі ціннісних орієнтацій формуються переконання особистості, які об'єднуються в систему і складають її духовну культуру. Тому ціннісні орієнтації є віддзеркаленням буття конкретної людини, як соціального суб'єкта. У ціннісних орієнтаціях виражається самоствердження особистості, її самореалізація.
На сучасному етапі спрямованість особистості визначають як ціннісно-орієнтаційну категорізацію її свідомості, підкреслюючи, що саме система ціннісної орієнтації особистості є її базою для багатоманітних відношень до дійсності .
Ряд дослідників відзначає, що основною функцією ціннісних орієнтації є регулювання поведінки людей. Виробляючи систему ціннісних орієнтації, особистість активно включається в систему суспільних стосунків, причому ціннісні орієнтації визначають тип поведінки і діяльності [15, 37].
Підґрунтям для визначення місця і функцій ціннісних орієнтацій можна вважати відношення “людина-людина”, “людина-природа”, “людина-суспільство”, а точніше те, які значення приписує людина природному і соціальному довкіллю, на основі чого їх приписує, як їх оцінює і переживає та на основі чого їх оцінює і переживає.
Ціннісні орієнтації особистості виконують ряд важливих функцій: ● гармонізують і інтегрують духовний світ індивіда, визначаючи його соціальну значущість; ● визначають цілісність, унікальність і неповторність особистості; ● регулюють поведінку і діяльність людини в суспільстві, визначаючи її дії і вчинки.
Розвинені ціннісні орієнтації – ознака зрілості особистості, показник міри її соціалізації. Стійкість і несуперечлива сукупність ціннісних орієнтаціїй забезпечує такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам й ідеалам, здатність до вольових зусиль в ім'я цих ідеалів і цінностей, активність життєвої позиції. Нерозвиненість ціннісних орієнтацій – ознака інфантилізму, панування зовнішніх стимул-реакцій у внутрішній структурі особистості, ознака безпосередності дії об'єкту прагнення на потребу .