43. Поняття надурочних робіт і порядок їх застосування. Чергування.

Надурочними вважаються роботи понад встановлену трива­лість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Як правило, засто­сування надурочних робіт не допускається. Проведення їх мож­ливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодав­ством і ст. 62 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки в таких виняткових випад­ках:

1. при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а та­кож відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2. при проведенні громадсько-необхідних робіт по водо -, газо­постачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3. при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робо­ чий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі не­обхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4. при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5. для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає на зміну, коли робота не допускає перерви; в цих ви­падках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником, оскільки забороняється залучення працівника до роботи протя­гом двох змін підряд.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

• вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;

• осіб, молодших 18 років;

• працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Чергування — це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або свят­кові (неробочі) дні для оперативного розв'язання невідкладних питань, які не входять до кола обов'язків працівника за трудо­вим договором.

До чергувань не залучаються особи, які не можуть бути залу­чені до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП)

44. Поняття і види відпочинку за законодавством України.

Час відпочинку – це встановлений законодавством час, протягом якого працівники звільняється від виконання своїх трудових обов’язків і якій вони можуть використовувати за своїх розсудом. Трудове законодавство України регулює різні види часу відпочинку для того, щоб працівники змогли відпочити свої фізичні та душевні сили для роботи.

Законодавством встановлені такі види часу відпочинку:

• перерви протягом робочого дня (аміни);

• щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

• вихідні дні (щотижневий відпочинок);

• святкові й неробочі дні;

• відпустки.

Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового роз­порядку. Працівники використовують час перерви на свій роз­суд.

Другий вид часу відпочинку – це щоденний відпочинок (відпочинок між робочими днями), тобто період після закінчення робочої зміни і до її початку на наступний робочий день. Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочого дня та режиму роботи. Він повинен бути не менший (в два рази), ніж тривалість робочого часу в день чи зміни.

Третій вид часу відпочинку - щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) — його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихід­них дні на тиждень, як правило, при 6-денного робочого тижня працівникам надається 1 вихідний день.

Четвертий вид відпочинку - святкові і неробочі дні. До них належать: 1 січня — Новий рік,7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;9 травня — День Перемоги;28 червня — День Конституції України;24 серпня — День незалежності України; 7 січня; Різдво Христове;один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.

П’ятий вид часу відпочинку – це щорічні відпустки. Щорічна відпустка надається працівникам зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Право на відпустку не залежить від місця роботи (державне, колективне підприємство), від займаної посади чи строку трудового договору (безстроковий , строковий чи на час виконання певної роботи). Відпустки надаються тривалістю не менше 24 календарних днів.