2. Організація проблемного навчання у вищій школі

Проблемне навчання - це така організація процесу навчання, сутність якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, вирізненні та вирішенні студентами проблем.

Сучасна вища освіта вбачає головним своїм завданням «озброєння» майбутніх фахівців методологією творчого перетворення світу. Процес творчості охоплює насамперед відкриття нового: нових об’єктів, знань, проблем і методів розв’язання цих проблем. У зв’язку з цим проблемне навчання як творчий процес є процесом розв’язання нестандартних науково-навчальних завдань нестандартними методами¹.

Використання методу проблемного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання ролевих ігор, сумісне вирішення проблем та виключається домінування якого-небудь учасника учбового процесу або якої-небудь ідеї. Що дає метод проблемного навчання для студента:

- підвищує активність студентів і ефективності всього учбового процесу;

- інтенсифікує розумову роботу студентів за рахунок раціональнішого використання часу учбового заняття, інтенсифікації спілкування з викладачем і студентів між собою;

- вчить самостійному вирішенню поставлених проблем.

Проблемне навчання базується на теоретичних положеннях американського філософа-прагматика та педагога Джона Дьюї. Він заснував у 1894 р. в Чикаго дослідну школу, в якій навчальний план було замінено на ігрову та трудову діяльність. Замість традиційної моделі освіти Дж. Дьюї запропонував нову, метою якої стало озброєння учнів методами вирішення проблем.

У другій половині ХХ ст. концепцію проблемного навчання розвивали А.М. Алексюк, І.Я. Лернер, А.М. Матюшкін, М.І. Махмутов, М.М. Скаткін, В. Оконь та інші, її активно досліджують українські педагоги нового покоління

Проблемна ситуація в навчанні - це пізнавальна трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Проблема, в якій зазначено параметри та умови розв’язання, переходить у проблемну задачу чи проблемне завдання.

Проблемні завдання принципово відрізняються від тренувальних. Мета останніх - не пошук нового способу розв’язання, а закріплення відомого студентам методу. Тому проблемним можна назвати навчання розв’язання нестандартних завдань, у ході якого студенти засвоюють нові знання, здобувають нові уміння та навички.

Проблемне навчання вимагає широкого застосування проблемних методів навчання.

Особливістю проблемного навчання є також те, що воно змінює мотивацію пізнавальної діяльності: провідними стають пізнавально-спонукальні (інтелектуальні) мотиви. Інтерес до навчання виникає у зв’язку з проблемою і розгортається у процесі розумової праці, пов’язаної з пошуками та знаходженням рішення проблемного завдання або сукупності завдань. На цих засадах виникає внутрішня зацікавленість, що перетворюється у чинник активізації навчального процесу та ефективності навчання. Пізнавальна мотивація спонукає людину розвивати свої схильності та можливості.

Натомість формування мотивів — лише одне із завдань проблемного навчання, успішність якого визначається логікою та змістом діяльності студентів².

Проблемне викладання складається з таких етапів діяльності суб’єктів дидактичного процесу:

• Організації проблемної ситуації;

• Формулювання проблеми;

• Індивідуального або групового вирішення проблеми суб’єктами навчання;

• Верифікації (перевірки, тлумачення і систематизації) отриманої інформації;

• Використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності.

Проблемне завдання, що ставиться перед студентами, має відповідати їх інтелектуальним можливостям: бути досить складним, але водночас можливим до розв'язання завдяки тим навичкам мислення, які сформовано у студентів, володінню ними узагальненим способом дій та достатнім рівнем знань.

Як проблемні завдання можна застосовувати навчальні завдання, питання, практичні завдання, які ставлять студентів у проблемні ситуації.

Проблемна ситуація з одного і того ж питання може створюватися різними типами завдань:

- коли необхідно теоретично пояснити певні реальні факти, що демонструються впродовж лабораторної роботи або висвітлені в літературі чи розповідаються викладачем;

- коли неможливо виконати практичне завдання за допомогою дій відомих студентам і виникає потреба в здобутті нових знань та способів дій.

Якщо студенти, опинившись у проблемній ситуації, не змогли з неї вийти, викладач повинен сформулювати проблему, що виникла, вказати на причини, які привели до цього і пояснити навчальний матеріал, необхідний для розв’язання запропонованого завдання.

Якщо навчання проходить у формі лабораторного, практичного заняття, семінару-дискусії чи семінару-практикуму, то студенти мають спочатку отримати, а потім застосувати необхідні відомості або спосіб дії для виконання проблемного завдання.

Якщо проблемне завдання занадто складне для певної групи студентів, його можна розділити на низку часткових проблемних завдань так, щоб їх розв'язання стало доступним для студентів³.

Серед організаційних форм роботи вищого навчального закладу відзначимо лекції, які продовжують відігравати провідну роль у навчальному процесі. В умовах скорочення аудиторних годин лекційні курси зменшуються до мінімуму, і відповідно зростають вимоги до їх проведення. Якісна лекція – це творче спілкування лектора з аудиторією. На нашу думку, саме проблемне навчання включає лекції з максимальним навчальним ефектом.

Особливості такої лекції:

1) Вступ. Оволодіти увагою аудиторії, викликати інтерес. Початок лекції з несподіваної репліки, факту, жартівливого зауваження.

2) Постановка. Показати її актуальність, проаналізувати суперечності, часткові проблеми, сформулювати загальну проблему. Звернення до інтересів слухачів, їх потреб, посилання на факти, документи, авторитетні висловлювання, аналіз усталених, але неправильних поглядів.

3) Розчленування проблеми на підпроблеми, завдання, питання. Чітко виокремити перелік проблем, завдань, питань, розкрити їх сутності. Обґрунтування логіки розв’язання проблеми, побудова загальної схеми розв’язання проблеми, ідеї, гіпотези, засоби вирішення, можливі результати, наслідки.

4) Виклад своєї позиції, підходів, засобів розв’язання. Показати в порівняльному аналізі власні підходи, позиції та інші думки. Обґрунтування доказових суджень, аргументів, використання прийомів критичного аналізу, порівняння.

5) Узагальнення, висновки. Сконцентрувати увагу аудиторії на головному, скласти резюме. Твердження, що інтегрує головну ідею, думка, використання найсильнішого аргументу, крилатого вислову. Показ перспективи розвитку подій.

Можливості застосування елементів проблемного навчання на лабораторних, практичних і семінарських заняттях більш широкі, ніж на лекціях. Студенти й викладач стають рівноправними партнерами процесу навчання. Формулювання проблеми в основному залишається за викладачем, а ось здійснення інших етапів дій під час вирішення проблемної ситуації виконують уже самі студенти. У цьому випадку роль викладача – керувати загальним ходом вирішення проблемної ситуації і своєчасно надавати потрібні консультації.

До основних форм практичних занять відносяться:

Семінари-практикуми, на яких студенти обговорюють різні варіанти вирішення практичних ситуаційних завдань, висуваючи, як аргументи, психологічні положення. Оцінка правильності рішення виробляється колективно під керівництвом викладача.

Семінари-дискусії присвячуються обговоренню різних методик психологічного дослідження стосовно потреб практики, в процесі чого студенти з’ясовують для себе прийоми і методи вивчення психологічних особливостей конкретних людей (дітей і дорослих), з якими їм доведеться працювати.

Практичні заняття проводяться в стінах самого учбового закладу або в місцях практики студентів і їх мета - навчити вирішенню специфічних завдань за профілем своєї спеціальності.

Лабораторні заняття допомагають студентам виявляти і вирішувати проблеми майбутньої професії, або психічні явища, особливості соціально-психологічних механізмів взаємин людей в групі і тому подібне.

Самостійна робота студентів, як активна форма індивідуальної і колективної діяльності, направлена на закріплення пройденого матеріалу, формування умінь і навиків швидко вирішувати поставлені завдання. Самостійна робота студентів припускає не пасивне «поглинання» готової інформації, а її пошук і творче засвоєння та покликана підготувати студента до самостійної діяльності в майбутньому.

Надзвичайно ефективним методом проблемного навчання є ділова гра.

Встановлено, що при подачі матеріалу у формі ділової гри засвоюється близько 90 % інформації. Активність студентів виявляється яскраво, носить тривалий характер і примушує їх бути активними.

Педагогічна суть ділової гри - активізувати мислення студентів, підвищити самостійність майбутнього фахівця, внести дух творчості в навчанні, наблизити його до профорієнтації, підготувати до професійної практичної діяльності. Головним питанням в проблемному навчанні виступає «чому», а в діловій грі – «що було б, якби».

Даний метод розкриває особовий потенціал студента: кожен учасник може продіагностувати свої можливості поодинці, а також і в спільній діяльності з іншими учасниками.

Ділова гра - це контрольована система, оскільки процедура гри готується, і коректується викладачем. Якщо гра проходить в планованому режимі, викладач може не втручатися в ігрові відносини, а тільки спостерігати і оцінювати ігрову діяльність студентів. Але, якщо дії виходять за межі плану, викладач може відкоригувати спрямованість гри і її емоційний настрій⁴.