34. Діалогічний характер культури.

Діалогізм культури; це значить, що культура для свого розвитку та нормального функціонування повинна весь час перебувати як у внутрішньому, так і в зовнішньому діалозі. Внутрішній діалог значить, що культура повинна весь час оцінювати саму себе, свої попередні досягнення та шукати шляхів у майбутнє, будучи чутливою до настроїв людини.

Зовнішній діалог передбачає визнання факту відкритості, певної незавершеності окремої культури, необхідності її інтенсивних контактів із іншими культурами. Адже зрозуміло, що, якщо культура – це виявлення глибин людини, то бажання обмежитися якоюсь однією культурою або культурою у якомусь її певному історичному стані дорівнює бажанню обмежити людину якимсь її проявом або станом. Тому культурний діалог є нічим іншим, як розкриттям різноманітних горизонтів та перспектив людського початку буття. Через це деякі філософи вважають, що діалогічний характер культури варто визнати ще однією її суттєвою ознакою.

35. Людина як творець та творіння культури.

радиційно кожен індивід виступає по відношенню до культури в чотирьох іпостасях:

1) як «продукт» культури, що введений у світ її цінностей, норм, навчений технологіям діяльності та етиці взаємодії з іншими людьми у процесі соціалізації. Отримуючи повсякденну інформацію, осмислюючи художні образи та моральні колізії у творах мистецтва, людина формується як особистість, соціально та культурно адекватна суспільству. Цей процес не закінчується із досягненням вікової зрілості, а корегується протягом життя;

2) як «споживач» культури, який використовує норми та правила засвоєної ним культури у власній соціальній практиці та у взаємодії з іншими людьми, з метою особистісної самоідентифікації та соціальної самореалізації у даній спільноті;

3) як «виробник» культури, що в процесі творчості породжує нові культурні форми, або інтерпретативно відтворює та оцінює вже існуючі форми;

4) як «транслятор» культури, адже, відтворюючи будь-які культурні зразки у практичних діях та судженнях, людина тим самим передає інформацію про них іншим людям.

36. Етика як галузь філософського знання.

Етика належить до філософських дисциплін, оскільки вивчає не тільки стосунки між людьми, а й ставлення індивіда до світу (актуальність цієї проблеми визнавали ще мислителі Давньої Індії). Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору, відповідність вчинків і дій нормам моралі, налаштовує людину на самооблагородження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з´ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя.

37. Багатоманіття етичних концепцій в історії філософії .

Етика ненасильства виникає саме тоді, коли саме насильство вже править світом, діє беззаконня.

Етика ненасильства - це обґрунтування таких принципів і методів рішення проблем і конфліктів, що виключають застосування насильства над особистістю (морального і фізичного). Етика ненасильства - це спосіб життя, відповідно до якого людина будує свої відносини з людьми, відноситься до усього живого, до природи.

Етика благоговіння перед життямЖиття людини, розглянуте як біологічне, соціальне, особистісне існування, є можливістю (певною мірою - випадковістю), наданої кожному фактом народження, можливістю пройти свій шлях, реалізувати людський потенціал, виконати обов'язок, залишити слід в області своєї професійної діяльності чи просто в пам'яті людей, що живуть поруч. Кожний має можливість прожити свій термін так, щоб пам'ять про нього жила після нього і була б доброю і світлою.

Етика благоговіння перед життям - напрямок, що виникло в XX ст. і зв'язане з ім'ям найбільшого гуманіста сучасності - Альберта Швейцера (1875-1965). Життя Швейцера настільки цікаве і незвичайна, що доречно буде нагадати деякі подробиці його біографії.