2.1. Етнонаціональні форми існування людства

Центральною формою існування людських спільнот як етнічних колективів є етнос. Особливість цієї форми людської спільноти полягає В Її об'єктивному характері - етноси сформувалися еволюційним шляхом, незалежно від волі та свідомості людей, характеризуються здатністю до багатовікового існування за рахунок процесу відтво­рення і передачі почуття етнічної ідентичності та елементів куль­тури. Належність до етносу не залежить від свідомого вибору людини. Сучасні етноси сформувалися протягом тривалого історичного періоду в процесі етногенезу - динамічних змін, взаємопов'язаних історичнихявищ та процесів.

В сучасній науці існують різноманітні погляди щодо сутності

цього феномену, виражені в різноманітних теоріях етносу. Зупинимося

на короткій характеристиці деяких із них.

Один із фундаторів радянської етнологічної школи Ю. В. Бромлей пропонував розглядати феномен етносу у вузькому та широкому розу­мінні. Задля уникнення термінологічної плутанини етнос у вузькому розумінні радянський вчений визначав як етнікос - стійку сукупність людей, що історично склалася на певній території, володіє спіль­ними, відносно стабільними особливостями мови, культури і психіки, а також усвідомленням своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомістю), має самоназву (етнонім). Отже, етнікос охоплює власне як об'єктивні, так і суб'єктивні характеристики, і застосовується для означення сукупності людей однієї етнічної при­належності незалежно від їх територіального розташування. У про­цесі історичного розвитку етнікос виникає на певній території, однак внаслідок міграційних процесів деякі частини етнікосу можуть пере­бувати поза межами своєї етнічної батьківщини. Однак, якщо пред­ставники цих частин етнікосу зберегли свою етнічну ідентичність, вони виступають його складовими. У широкому розумінні етнос роз­глядається не тільки як етнічний, але й як етносоціальний організм - особливий тип соціальної групи, форма колективного існування людей, що виникла історично. Така спільнота формується та розвивається

28

природно-історичним шляхом; її розвиток безпосередньо не залежить

від волі людей, що складають етнос, який характеризується здатністю ДО стійкого багатовікового існування за рахунок відтворення. Таким чином, етнос має подвійну (дуалістичну) природу. Саме тому цю теорію іноді визначають як дуалістичну.

Заслуговує на увагу оригінальна пасіонарна теорія етносу відо­мого російського дослідника Л. М. Гумільова. Особливістю цієї теорії є розгляд історії людства крізь призму розвитку етносів, особливостей етногенезу та його взаємозв'язку з географічним і природним серед­овищем. На думку російського вченого, етноси є біофізичними реаль­ностями, загорнутими в ту чи іншу соціальну оболонку, що нерозривно пов'язані з природним середовищем проживання, особливостями ланд­шафту. Ключ до розуміння сутності етносів та процесів етногенезу і, відповідно, всієї історії людства полягає в особливостях феномену пасі- онарності. Пасіонарність - це своєрідна біохімічна енергія, яка фор­мується внаслідок впливу специфічного космічного випромінювання. Подібні мутації зумовлюють появу активних особистостей - пасіонаріїв - та визначають здатність етносів до активної діяльності. Завдяки пасіонарному поштовху - своєрідному енергетичному імпульсу - від­бувається формування етносів, виникнення нових та зміна старих етнічних форм. Група етносів в одному регіоні, на основі пасіонар­ного заряду та співпадіння біоритмів близьких народів може створити суперетнос - стійке об'єднання багатьох споріднених етнічних груп. Характерним прикладом останнього є візантійський суперетнос, що складався з греків, єгиптян, сирійців, грузинів, вірмен та слов'ян. Аналізуючи основні положення концепції Л. М. Гумільова,сучасний російський дослідник В. О. Ачкасов зазначає, що її ядро складають:•-

1)акцент на об'єктивно-природному характері етнічних утворень;

2)підкреслення тісного взаємозв'язку етносу з природним серед­овищем, насамперед, з ландшафтом (територією проживання);