56. Відповідальність за шкоду,заподіяну неповнолітніми і недієздатними.

Відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітньою особою

Згідно зі ст.32 ЦК України неповнолітніх визначають осіб віком від 14 до 18 років. Незважаючи на те, що дані особи наділені неповною цивільною дієздатністю, вони визнаються повністю деліктоздатними (ст.33, ч.1 ст. 1179 ЦК України), а значить, такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність.

Однак незважаючи на те, що в цьому віці особи вже досягли певного психічного рівня та мають певний життєвий досвід, щоб оцінювати свої вчинки та нести за них відповідальність, вони, у переважній більшості випадків, не мають достатньої кількості майна, коштів чи інших матеріальних ресурсів, яких було б достатньо для відшкодування завданої ними шкоди. Враховуючи ці обставини, законодавець, окрім визнання за неповнолітнім здатності нести відповідальність за завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах (ч.1 ст. 1179 ЦК України), встановлює, що у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується субсидіарно її батьками, піклувальником, а у випадку, якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, то і цим закладом (ч.2 ст. 1179 ЦК України).

Субсидіарність даної відповідальності полягає в тому, що основна вимога по відшкодуванню завданої шкоди пред’являється до неповнолітнього, і лише у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, як співвідповідачі будуть факультативно притягуватися до відповідальності батьки й інші вказані особи.

Коли майна неповнолітнього виявиться цілком достатньо для того, щоб відшкодовувати завдану ним шкоду в повному обсязі, питання про притягнення до відповідальності інших осіб не виникає взагалі.

При цьому батьки (усиновлювачі), піклувальники та заклад, що виконує функції піклувальника, будуть відшкодовувати завдану неповнолітнім шкоду лише у частці, яка залишилась після того, як шкоду відшкодувала неповнолітня особа, а у разі, коли у повнолітнього взагалі немає майна, - у повному обсязі.

Протиправність поведінки вказаних осіб полягає в тому, що вони неналежно виконували покладений на них обов’язок виховання та нагляду за неповнолітнім. При цьому вина батьків, піклувальників та закладу, що виконує функції піклувальника, за неналежне виховання та нагляд за неповнолітнім презюмується, тобто вони будуть відповідати за завдану ним шкоду, якщо не доведуть, що вона завдана не з їхньої вини.

Певна специфіка притаманна випадку відшкодування шкоди, завданої спільними діями кількох неповнолітніх осіб. У цьому разі шкода відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду (ч.1 ст.1179 ЦК України), а у разі, коли один із них на момент завдання шкоди перебував у закладі, який за законом здійснює щодо неповнолітніх функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, що визначається за рішенням суду (ч.2 ст.1182 ЦК України).

На відміну від відшкодування шкоди, завданої малолітніми особами, момент припинення відповідальності батьків, піклувальників, закладу, який здійснює функцію піклувальника, залежить від досягнення ним повноліття та певних інших обставин.

У зв’язку з цим ці особи звільняються від субсидіарної відповідальності за протиправне діяння неповнолітнього у разі:

1. якщо неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досягла неповноліття (ч.3 ст. 1179 ЦК України);

2. якщо неповнолітня особа, яка завдала шкоди до досягнення неповноліття (ч. 3 ст. 1179 ЦК України).

Така позиція законодавця пов’язується насамперед з тим, що у зазначених випадках неповнолітня особа фактично набуває повної дієздатності або стає спроможною відшкодувати завдану нею шкоду в повному обсязі.

Однак досягнення повноліття це не єдиний спосіб набуття повної цивільної дієздатності, оскільки чинне законодавство передбачає й інші його способи. І тому для неповнолітніх осіб, які набули повної цивільної дієздатності, наприклад, завдяки емансипації встановлюється специфічний порядок відшкодування шкоди. При цьому правові наслідки відшкодування ставляться у залежність від того, чи була надана письмова згода батьків або піклувальників на набуття повнолітньою особою повної дієздатності тоді, коли ця згода потрібна. У разі, коли такої згоди не було, наприклад, при одержанні повної дієздатності на підставі рішення суду неповнолітній відшкодовує завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах (ч.1 ст.1180 ЦК України), а батьки субсидіарно не відповідають.

Відшкодувавши шкоду, завдану неповнолітньою особою, батьки, піклувальники, а також заклади, що здійснюють щодо неповнолітнього функції піклувальника, позбавляються права зворотної вимоги (регресу) щодо неї (ч.4 ст.1191 ЦК України).

Відшкодування шкоди, заподіяної недієздатною особою, яка обмежена у дієздатності, та особою, яка не може усвідомлювати значення своїх дій та (чи) керувати ними (адієздатною) особою26

Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом, оскільки не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу (ст.39 ЦК України). Оскільки ця фізична особа є недієздатною, то вона також і є неделіктоздатною, тобто такою, що не здатна нести відповідальність за завдану нею шкоду.

Згідно з ч.1 ст.1184 ЦК України шкода, заподіяна недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов’язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, диспансери, клініки, інтернати тощо). Питання про можливість притягнення до відповідальності за шкоду батьків (усиновлювачів) недієздатної особи має вирішуватися позитивно лише у разі, коли вони названі опікунами.

Оскільки на дієздатну особу неможливо здійснювати виховний вплив, бо вона не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то основним протиправним діянням, за яке наступає відповідальність зобов’язаних суб’єктів, є невиконання покладеного на них обов’язку здійснювати нагляд за недієздатною особою.

Вина опікунів або закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за недієздатною особою, презюмується, тобто вони відповідають за завдану нею шкоду, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини.

При цьому обов’язок відшкодувати шкоду опікуном або закладом, який зобов’язаний здійснювати нагляд за недієздатними, не припиняється у разі поновлення в цивільній дієздатності особи, яка була визнана недієздатною у порядку ст. 42 ЦК України.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатною особою, опікун та заклад, що зобов’язані здійснювати нагляд за недієздатною особою, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч.4 ст.1191 ЦК України).

Однак незважаючи на загальне правило, що за шкоду, завдану недієздатною особою, відповідальність несе своїм майном опікун, законодавець вводить певні умови (ч.2 ст.1184 ЦК України), за повної сукупності яких шкода може бути відшкодована з майна самої недієздатної особи. До таких умов належать:

1. смерть опікуна або відсутність у нього майна, достатнього для відшкодування шкоди;

2. наявність достатнього для відшкодування шкоди майна у недієздатної особи;

3. шкода, що має бути відшкодована, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого.

Відшкодування такої шкоди за рахунок майна недієздатної особи може проводитися частково або у повному обсязі лише за рішенням суду.

Іншим видом специфічних суб’єктів є особи, обмежені у дієздатності на підставах і в порядку, передбачених ст.36 ЦК України.

Попереднє цивільне законодавство абсолютно замовчувало питання про відшкодування шкоди, завданої особами, обмеженими у дієздатності. Натомість у ст.1185 ЦК України вводиться норма, згідно з якою шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.

Це означає, що хоча дієздатність цієї особи обмежена, однак вона наділена повним обсягом деліктоздатності, що унеможливлює притягнення до відповідальності за шкоду, завдану такими особами, інших осіб, наприклад піклувальників.

Інколи фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, або повністю, неповністю та обмежено дієздатні особи можуть завдати шкоди в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та не могли керувати ними (адієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афекту, психічної та іншої хвороби, сп’яніння. У зв’язку з тим, що у зазначених діях особи, як правило, немає вини, то за загальним правилом шкода, завдана фізичною особою, яка у момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, не відшкодовується. Однак за певних обставин ця шкода все ж таки може підлягати відшкодуванню.

По-перше, суд може, враховуючи матеріальне становище потерпілого та особи, яка завдала шкоди, постановити рішення про відшкодування фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, завданої шкоди частково або у повному обсязі.

Такий “жест справедливості” з боку законодавця, на мою думку, не лише глибоко суперечить принципові рівності перед законом, але може обернутися певним зловживанням з боку заінтересованих осіб, оскільки чітко не визначає, як має враховуватися та яким є матеріальний стан зазначених осіб, а також чи на всі види заподіяння шкоди поширюється це правило. Для прикладу, в ЦК Російської Федерації діє подібна норма, однак вона поширюється лише на випадки, коли шкода заподіяна життю та здоров’ю.

По-друге, варто взяти до уваги те, яким чином особа опинилася у такому стані. Якщо такий стан не залежав від її волі, то відповідальність до даної особи не застосовується, але коли фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах27.

По-третє, важливе значення має те, що стало підставою стану, в якому фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Якщо такий стан наступив внаслідок психічного розладу або недоумства особи, то відповідальність за завдану в такому стані шкоду може покладатися на чоловіка (дружину), батьків, повнолітніх дітей, але лише за таких умов:

вони знали про психічний розлад або недоумство особи;

вони проживали разом з особою;

вони не вжили заходів щодо запобігання шкоди.

Рішення про відшкодування цієї шкоди чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми постановляється судом.