119. Договірне регулювання відносин у сфері використання науково-технічної продукції у сільському господарстві.

Потреба в рентабельному й конкурентоспроможному вітчиз-няному виробництві продуктів харчування та сировини змушує аграрних підприємців активно використовувати досвід вітчизняної та закордонної аграрної науки й новітні енергозберігаючі, екологобезпечні технології. Саме застосування цих досягнень і технологій є одним із важливих факторів збільшення обсягів і здешевлення такого виробництва. Завдяки цьому аграрні підпри-ємці можуть утримуватись на ринку, уникати загрози неплатоспроможності.

Сучасне суспільне виробництво не може бути ефективним без належного науково-технічного забезпечення. Тому в умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набувають договори на створення і використання результатів науково-технічної діяльності. Вони мають багато спільного з авторськими договорами, але й істотно відрізняються від них. Якщо предметом авторських договорів є твори науки, літератури й мистецтва, то науково-технічних — результати науково-технічної діяльності, досягнення науки й техніки. Здобутком наукових досліджень є наукові положення, тези, встановлені закономірності, властивості речей або явища, використання яких складає галузь науково-технічної діяльності, суспільні відносини якої регулюються окремими видами договорів .

У Законі України від 25 червня 1993 р. "Про науково-технічну інформацію", яким регулюються ті правові економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також визначаються правові форми міжнародного співробітництва в цій галузі, науково-технічна інформація є документована або публічно оголошувана відомість про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки й виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності (ст. 1).

Легальне визначення науково-технічної діяльності міститься у ст. 1 Закону України від 13 грудня 1991 р. "Про наукову й науково-технічну діяльність", що розглядається як інтелектуальна творча діяльність, яка спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки й технологій, і має такі форми (види): науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії їх практичного застосування. Отже, науково-технічна діяльність є не лише науково-дослідною творчістю, а й роботами у сфері дослідно-конструкторської, технологічної та ін., а також перетворенням результатів цієї творчості в безпосередню продуктивну силу.

Найвищими досягненнями наукових досліджень є відкриття, а також так звані результати технічної творчості — винаходи, раціо­налізаторські пропозиції, промислові зразки, ноу-хау, непатентовані технічні рішення, селекційні досягнення, науково-технічна ін­формація та інші об'єктивні результати науково-технічної творчості людини.

Через свою складність більшість наукових і науково-технічних досліджень та розробок провадяться спеціалізованими установами, які займаються виключно або переважно науково-дослідними, пошуковими, дослідно-конструкторськими та іншими роботами. (Щодо науково-технічної діяльності треба враховувати, що вона охоплює не тільки суто науково-технічні, а й біологічні та інші види досліджень).

Саме діяльність названих організацій, мета якої є задоволення відповідного попиту з боку виробників сільськогосподарської продукції та інших учасників сільськогосподарського галузі економіки, має формувати ринок науково-технічної продукції та визначати його структуру. Наявність ринку результатів науково-технічної творчості сприяє визнанню як товару, хоча й наділеного специфічними особливостями. Тому результати науково-технічної творчості, що виступають як товари, називають науково-технічною продукцією .

Велика увага приділяється дослідженням у сфері рослинництва та тваринництва, використанням сучасних методик ведення сіль­ського господарства. З розвитком аграрного виробництва має зрости значення договорів про використання ноу-хау, непатентованих технічних рішень та ін.

Причому договори на використання науково-технічної інформації охоплюють не лише ті, які мають на меті забезпечити використання вже готової науково-технічної продукції, наприклад певного сорту культурної рослини, а й ті, що опосередковують виконання певних науково-дослідних, пошукових, дослідно-конструкторських робіт виконавцем на замовлення аграрних підприємців. Такі роботи мають здійснюватись відповідно до завдання наукового дослідження, з метою створення певного зразка нового виробу, конструкторської документації на нього. Аграрний підприємець може так сформувати своє замовлення на здійснення певної науково-технічної діяльності, що її результатом буде створення виконавцем нової технології виробництва, іншого нововведення. Приміром, таке завдання може полягати у виведенні, відповідно до потреб замовника, нового сорту рослини з такими новими властивостями, як стійкість проти певного виду хвороб, шкідників, посухостійкість тощо. Так само предметом договору можуть бути адаптовані до місцевих умов інтенсивні технології вирощування певних культур.

Підвищення ролі замовника результатів науково-технічної діяльності, в тому числі в аграрному секторі, у визначенні напрямів наукових досліджень, їх тематики та рівня, встановлення строків їх провадження сприяють підвищенню ролі договірного регулюван­ня відносин у сільському господарстві.

Згідно із сказаним, відносини, що складаються між аграрними підприємцями усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання і виконавцями — власниками науково-технічної продукції, регулюються договорами на створення (передачу) науко­во-технічної продукції.

Засади правового регулювання обігу науково-технічної продукції. Крім наведених нормативних актів, принципові аспекти правового режиму науково-технічної продукції визначають Конституція України, в ст. 41 якої зазначається, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; Закон України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію", в ст. 38 якого інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і лише об'єктом володіння, ко­ристування чи розпорядження.