11. Творчість Байрона. «Паломництво…»/»Мазепа»

Джордж Ноэл Гордон Байрон, с 1798 6-й барон Байрон, широко известный как лорд Байрон (англ. George Gordon Byron, 6th Baron, англ. Lord Byron; 22 января 1788, Лондон — 19 апреля 1824, Миссолунги, Греция) — английский поэт-романтик.

Джордж Гордон народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській сім'ї. У десять років, після смерті двоюрідного брата, успадкував титул лорда та Ньюстедське аббатство, старовинний маєток у графстві Ноттінгемшир (великому промисловому центрі Англії). Саме тут Байрон став свідком жахливого визиску пролетаріату й виступів луддитів. «Години дозвілля» (1807) — перша, ще не цілком самостійна збірка віршів. Сатирична поема «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809) поклала початок теоретичній полеміці Байрона з реакційним романтизмом, якої він не припиняв протягом всього життя. Байрон суворо осуджував поетів т. з. «озерної школи» за зраду прогресивних ідей, нещадно висміював потяг до середньовіччя, містики.

Літературну славу й світове визнання принесли Байрону перші дві пісні «Паломництва Чайльда Гарольда» (1812), написані під враженням подорожі до Португалії, Іспанії, Албанії, Греції, Туреччини. Публікація цього поетичного щоденника знаменувала собою народження революційної течії в англійському романтизмі. Саме тут Байрон уперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн. Для цього він використав традиційну на той час форму мандрів романтичного героя.

Байрон був не тільки романтиком. Він також написав злободенно-сатиричні твори, позначені виразним реалізмом («Видіння суду», 1821; «Бронзовий вік», 1823, та ін.). Незакінчений роман у віршах «Дон Жуан» (1819— 23; 16 пісень) завершує творчий шлях поета. Це грандіозний критичний огляд суспільного життя тогочасної Європи. Протест Байрона проти соціального й національного рабства, мілітаризму, церкви, порочної дворянсько-буржуазної моралі й тема революційного народу звучать тут з особливою силою, бо розкриваються вони переважно реалістичними художніми засобами. Останні місяці свого життя Байрон перебував у Греції, де в рядах грецької армії боровся за визволення Греції з-під турецького ярма. Там же (в грецькому місті Месолонгіон) він захворів на пропасницю, від якої помер.

Паломництво Чайльда Гарольда (англ. Childe Harold's Pilgrimage) — поема Джорджа Гордона Байрона, опублікована частинами в період з 1812 по 1818 роки, в якій розповідається про враження розчарованого життям юнака від закордонної мандрівки та про роздуми, викликані цією мандрівкою. У ширшому сенсі поема відображає меланхолію та розчарування покоління, що втомилося від наполеонівських воєн.

Написання та публікація

Поема вважається почасти автобіографічною, розповідь ґрунтується частково на власних враженнях лорда Байрона підчас подорожі до Португалії, Середземномор'я та Греції, яку поет здійснив у 1809 - 1811 роках[1]. Незважаючи на те, що сам Байрон поему не любив[2], оскільки надто відкрив у ній власну душу, вона, після публікації, зробила автора центром громадської уваги. Байрон говорив, що одного дня від прокинувся і «виявився знаменитим»[3].

Поема присвячена «фіалці». Так Байрон називав Шарлотт Гарлі. В назві вживається слово «чайлд» (англ. childe) - середньовічний титул юнака, кандидата в лицарі.

Поема складається з чотирьох пісень, написаних спенсеровими станцами із восьми рядків ямбічного пентаметра, за якими слідує александріна - дванадцятискладовий ямбічний рядок.

Байронічний герой

«Паломництво» — перший літературний твір, у якому зустрічається байронічний герой. Це особливий тип ліричного героя з високим рівнем інтелекту й гостротою сприйняття, здатний легко пристосовуватися до нових ситуацій і хитро домагатися в них своєї вигоди. Це освідчена й розвинута людина. Вона має харизму й привабливість, однак їй бракує цілосності, вона схильна до раптової зміни настрою, не знає чого хоче, прагне до протилежностей водночас. Загалом, байронічний герой не має жодних авторитетів, і насолоджується власноруч створеним образом вигнанця й знедоленого. Він схильний до різкості й цинізму, поведінки, що шкодить йому самому й шкідливих звичок, має нездолання прагення спокушати жінок. Він сексуально привабливий, почасти завдяки містичній таємничій масці, але ця сексуальна привабливість часто заводить його в халепу.

Після появи у «Чайлд Гарольді» байронічний герой отримав самостійне життя. Цей образ неодноразово використовувався в романах, фільмах, театральних п'єсах тощо.

Тлумачення

«Чайлд Гарольд» — виразник переконань та ідей самого Байрона. В передмовід до третьої книги Байрон визнає, що його герой є його власним продовженням. На думку критика Джерома Мак-Ганна, маскуючись за вигаданим літературним образом, Байрон зумів виразити думку, що «найбільша трагедія людини — мати змогу збагнути досконалість, але не мати змоги її досягти»[4].