Розділ 3 позитивні та негативні наслідки ядерної безпеки

3.1. Важкорозв’язна проблема ядерних відходів

Чим довше Нідерланди не відмовляються від атомної енергетики, тим більше виробляється ядерних відходів – небезпечних протягом щонайменше мільйона років. З 1976 року уряд Нідерландів хоче постійно зберігати ці ядерні відходи у північних соляних пластах або глинистих прошарках. 2009 рік міністр з охорони навколишнього середовища Крамер хоче розпочати з нової дослідницької програми “відновне підземне сховище радіоактивних відходів (TOBRA), яка коштує 6 мільйонів євро на період 8-10 років”.

Проте під впливом радіоактивності сіль стає вибухонебезпечною сумішшю. Досвід інших країн у зберіганні ядерних відходів у соляних пластах є вкрай негативним. У федеративному штаті Німеччини Нідерзахсен (Нижня Саксонія) розташоване соляне формування в гірському хребті Ассе, в якому до 1978 року зберігалося близько 124000 бочок низько- і середньорадіоактивних відходів. Біля 1970 року там планувалося мати також насип високорадіоактивних відходів. Цей німецький завод був важливою причиною того, чому адміністрація Нідерландів надає перевагу зберіганню у соляних пластах. Проте все виявилося по-іншому. Високорадіоактивні відходи ніколи там не зберігалися. Нещодавно в Ассе на глибині 700 метрів виявили радіоактивний цезій-137. У 2008 році було оприлюднено, що цей цезій витікає від початку 1990-их років. Соляний розчин, що сформувався, пошкодив бочки, через що є витік радіоактивності. Ілюзія скорочення небезпечного періоду ядерних відходів на атомній електростанції виникає багато радіоактивних речовин. Деякі з них втрачають свою радіоактивність невдовзі після виникнення, проте для інших це займає сотні тисяч років. Ці довговічні речовини визначають ризик протягом довгого періоду часу. Якби зараз було можливим перетворити довговічні радіоактивні речовини на недовговічні, радіоактивні відходи становили б небезпеку протягом 700-1500 років (таким чином, що вони припинила б бути небезпечними десь між 2708 і 3508 роками).

Прибічники атомної енергетики регулярно вдають, ніби технологія скорочення небезпечного періоду ядерних відходів вже існує. Проте в промисловому масштабі цієї технології не буде до 2040 року. Самий процес – фактичне скорочення цього небезпечного періоду – займає щонайменше 40 років. В кращому випадку це буде 2080 рік. Це перетворення могло б відбуватися у реакторах на швидких нейтронах, як на такому, що планувався у Калькарі. Такий реактор на швидких нейронах було реконструйовано у парку атракціонів, оскільки процес розмноження був незрілим і надто дорогим. Тоді ми отримаємо абсурдну ситуацію, коли десь необхідно побудувати Калькарський завод для обробки довговічних радіоактивних речовин датських АЕС “Борссель” (Borssele) і “Додеваард” (Dodewaard). Отже скорочення часу життя ядерних відходів супроводжується будівництвом нових АЕС. І все ж найгірше: ця технологія не може застосовуватися для всіх ядерних відходів, вироблених до цього моменту, оскільки ці відходи після обробки було вплавлено в скло.