Новітні зовнішньополітичні комунікативні технології

Забезпечення переваг

Забезпечення переваг для країни на міжнародному рівні, що передбачає:

• створення атмосфери довіри

• робота з цільовими групами

• забезпечення політичних цілей засобами «м’якої дипломатії»

Типи аудиторії

• Під громадськістю («активна аудиторія») потрібно розуміти будь-яку групу осіб, яка за певних обставин об’єднується навколо конкретних спільних інтересів та переживань.

• Внутрішня аудиторія тлумачиться як будь-які групи осіб, які належать до однієї країни; а зовнішня (закордонна) аудиторія – групи осіб з інших країн або світова громадськість.

• Під цільовими групами розуміють групи осіб, які об’єднані характерними спільними ознаками, і на які розрахована розміщена на веб-сайті зовнішньополітичних установ інформація.

• Дослідження громадської думки, встановлення цільових груп, з якими працює зовнішньополітичне відомство, визначення характеру впливу інформації на громадськість уможливлюють ефективне використання ІКТ у зовнішньополітичній діяльності.

Публічна дипломатія

Публічна дипломатія – форма зовнішньополітичної діяльності, пов’язана із представництвом інтересів держави або різних державних об’єднань через відповідні легітимні інституції (міністерства, відомства, комітети), що виражають суверенну волю нації, користуючись наданими їм повноваженнями в межах державного законодавства та міжнародно-правових актів

Медіа-дипломатія

• Медіа-дипломатія (від англ. – media diplomacy) – поняття виникло у середині 1970-х рр. і увійшло в політичний та науковий обіг у зв’язку з широким використанням традиційних (преса, радіо, ефірне телебачення) і нових (кабельне і супутникове телебачення, відео, факси, телекси тощо) засобів масової комунікації у дипломатичній практиці.

• Медіа-дипломатія – це утвердження і проведення зовнішньої політики держави шляхом використання засобів масової комунікації, а також використання можливостей різноманітних мас-медіа для впливу на зарубіжну громадську думку

“Ефект CNN”

• Перша глобальна телевізійна мережа новин – CNN (Cable News Network, початок функціонування – 1980 р.) запровадила прямі репортажі з місця подій двадцять чотири години на добу в режимі кризового стану у майже невідредагованому форматі “відео веріте” (video verite – правдиве відео), що зробило її одним із суттєвих джерел інформації для державних діячів, особливо в періоди політичних і воєнних криз, конфліктів, воєн, катастроф, стихійних лих, і часто випереджає офіційні дипломатичні канали інформації, примушуючи голів держав швидко реагувати на інформацію, майже не залишаючи часу не тільки на вироблення офіційної позиції, але й її формулювання.

Віртуальна дипломатія

Віртуальна дипломатія – форма зовнішньополітичної діяльності, що передбачає використання глобальних інформаційно-комунікаційних мереж у міжнародних відносинах і охоплює практику міждержавних відносин, системи прийняття зовнішньополітичних рішень, комунікації дипломатичних установ, що здійснюються за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій із урахуванням змін, які відбуваються у комп’ютерній та телекомунікаційній сферах

Функцій віртуальної дипломатії

• - представницька функція – представництво національних інтересів не лише зарубіжним урядам, але й зарубіжній аудиторії;

• - інформування – з появою мережі Інтернет зовнішньополітичне відомство отримало доступ до іноземних газет та журналів у режимі реального часу, тому функція посольства про щоденне інформування щодо подій у країні перебування змінюється; нині посольство повинно в своїх звітах давати глибшу оцінку ситуації;

• - переговори – функції проведення переговорів дипломати розділять з представниками від інших урядових організацій, тому що зростає роль багатосторонніх перемовин для вирішення складних міжнародних проблем;

• - залучення дипломатів до забезпечення нетрадиційних національних інтересів (підтримки урядових, парламентських, комерційних візитів);

• - координація дій та надання допомоги неурядовим акторам міжнародних відносин.

Типологія віртуального представництва у системі міжнародних відносин

• «віртуальний посол» та «віртуальне посольство»

• «веб-сайт дипломатичного представництва» та «віртуальні представництва»

• «дипломатичний веб-менеджмент»

Типологія віртуального представництва

• «Дипломатичний веб-менеджмент» тлумачиться як інтегрована діяльність, яка пов’язана з плануванням, розвитком і обслуговуванням веб-сайтів дипломатичних представництв і яка поєднує комп’ютерні технології, графічний дизайн та інформаційний менеджмент.

• «Віртуальний посол» тлумачиться як дипломатичний представник, наділений правом здійснювати дипломатичну діяльність через офіційні представництва держави у мережі Інтернет з метою забезпечення дипломатичної присутності як в країні перебування, так і в інших країнах за сумісництвом.

• «Віртуальне посольство» тлумачиться як офіційне представництво держави у мережі Інтернет, що здійснює дипломатичні та консульські функції за умови відсутності дипломатичного представництва держави у країні перебування.

• «Веб-сайт дипломатичного представництва» тлумачиться як інструмент дипломатичної діяльності держави у мережі Інтернет. Зовнішньополітичні веб-сайти охоплюють різні цільові аудиторії, з огляду на те, що діяльність у сфері міждержавних відносин та дипломатії стосується як внутрішньої, так і зарубіжної спільноти.

• Веб-сайти зовнішньополітичного відомства

• уможливлюють поширення інформації про країну,

• інформування світової та внутрішньої громадськості,

• забезпечення доступу до юридичної інформації та документів,

• отримання необхідних консульських бланків,

• надання інформації різним міжнародним організаціям про країну через створення доступу за допомогою паролів до окремих баз даних, посилання на які розміщено на веб-сайтах дипломатичних місій тощо.

Структура веб-сайту

• - у блоці «Країнознавча інформація» розміщуються дані про державну символіку, географічне положення, населення, історію, політичну систему, зовнішню політику; фотографії, карту країни, святкові дні тощо;

• - у блоці «Інформація про офіційних осіб країни та двосторонні відносини» подається короткий опис осіб, які представляють країну: президент, прем’єр-міністр та міністр закордонних справ, з посиланнями на їхні веб-сторінки та виступи, інтерв’ю; посилання на автобіографію інших міністрів уряду; інформаційна підтримка майбутнього візиту офіційних посадових осіб (представник, цілі, програма, відомості про особу, додаткові заходи, які передбачені в ході візиту та інше); документи та заяви, які стосуються двосторонніх відносин тощо;

• - у блоці «Інформація про посольство» міститься інформація про структуру дипломатичної установи, функції, які виконує кожен відділ, представлені дипломати; адреса посольства з маршрутом проїзду (карта); телефони, e-mail посольства; години прийому; забезпечення зворотного зв’язку за допомогою веб-сайту; біографія посла, який представляє державу та перелік послів, які раніше представляли її в країні перебування; надається можливість поспілкуватись з послом та/або генеральним консулом у режимі онлайн (щомісячно або щоквартально) тощо;

• - у блоці «Консульські питання» розміщено інформацію про можливість оформлення та відправлення документів у режимі онлайн, а також вирішення організаційних питань за допомогою розміщення інформації на веб-сайті та проведення спілкування за допомогою електронного листування, форуму тощо;

• - у блоці «Економіка» розміщується інформація про торгівлю між країнами; про підприємства експортери та імпортери; інвестиційні програми та комерційні пропозиції; стан розвитку економіки та промисловості; інформація про виставки (надання можливості у режимі онлайн замовити потрібну виставкову площу та вирішити організаційні питання); програми допомоги для країни перебування тощо;

• - у блоці «Туризм» надається інформації про можливості здійснення туристичних подорожей, а також про готелі, харчування, здоров’я, проїзд, туристичні маршрути тощо;

• - у блоці «Засоби масової інформації та комунікації» розміщуються прес-релізи або інформаційні бюлетені посольства, надається можливість оформлення онлайн-підписки; подається короткий огляд мас-медіа країни перебування та своєї країни; повідомляється про правила акредитації журналістів; розташування прес-центрів «домашніх» мас-медіа у країні перебування; про телевізійні та радіоканали, газети, журнали (Інтернет-видання), які видаються рідною мовою у країні перебування тощо;

• - у блоці «Культура» розміщується інформація про культурні заходи посольства у країні перебування; зв’язки з діаспорою; про культурні програми та програми обміну; спорт тощо;

• - у блоці «Інша інформація» – інформація подається як мінімум двома мовами (мовою диппредставництва та країни перебування); розміщується банк даних про осіб з країни перебування з метою підтримки зв’язку та надсилання додаткової інформації, яка їх може зацікавити; перелік необхідних посилань та адрес у країні перебування; сполучення з країною перебування; навігація по сайту та інформація про нього, враховується безпека та приватність інформації; якщо для перегляду документів потрібні додаткові програми, то надання можливості їх завантаження або забезпечення альтернативного перегляду.

Дипломатія іміджеві

Дипломатія іміджева (image diplomacy) – зовнішньополітична діяльність, спрямована на створення за допомогою PR-технологій та засобів масової комунікації іміджу національних інтересів та роз’яснення мети і основних завдань зовнішньої політики країни, а також формування бажаної світової громадської думки

Брендінг державний

Брендінг державний (nation branding; від англ. Brand – “торговельна марка”) - репутаційно-іміджева стратегія суб’єктів міжнародних відносин, спрямована на формування позитивного іміджу держави на світовій арені. Державний брендінг як складова зовнішньої політики (зовнішньополітичного маркетингу) зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних, геополітичних та національних інтересів у сфері міжнародних відносин

Державний бренд

Державний бренд позначає сукупність знаково-символьних складових за оригінальними позитивними характеристиками, які кореспондуються з відносно усталеними стереотипними іміджами певної країни і сприяють її ідентифікації серед інших суб’єктів міжнародних відносин

Культурна дипломатія

Культурна дипломатія – інструмент зовнішньої політики держав, який використовується для просування на зовнішніх “ринках” національної культури, обстоювання національно-культурної ідентичності та захисту національних інтересів на міжнародній арені

Моделі культурної дипломатії

• Французька

Французька модель відображає спрямовану зовнішню політику Франції, яка системно включає міжкультурне співробітництво у практику міжнародних відносин. Культурна дипломатія Франції характеризується жорсткою централізацією та прямим державним контролем, тобто політика міжкультурного співробітництва здійснюється через урядові структури (Міністерство закордонних справ, Міністерство культури та комунікацій) або визначені національні установи (інформаційно-культурні центри дипломатичних місій, наприклад, в Україні – Французький культурний центр) в зарубіжних країнах.

• Британська

Британська модель базується на принципі опосередкованого контролю (вживається термін “принцип “витягнутої руки”), коли міжкультурне співробітництво фінансується повністю або частково урядом, як правило Форін Офісом, у той час як адміністративна та координуюча відповідальність за реалізацію делегована неурядовим інститутам (Британська Рада)

• Німецька

Своєрідним середнім варіантом між французькою та британською моделями є німецька децентралізована організаційна модель, яка ґрунтується, з одного боку, на відносному контролі з боку держави та певною мірою на централізації міжнародної культурної діяльності, з іншого – на принципі дистанціювання від влади (“Staatsferne”), характерного для федеративного державного устрою Німеччини. МЗС ФРН формулює офіційні керівні принципи політики міжкультурного співробітництва, реалізує їх у двосторонніх угодах, а практичну реалізацію зовнішньополітичної культурної стратегії здійснюють неурядові установами (Інститути Гете), діяльність яких фінансується державою в межах відведеної для них компетенції

Громадянська дипломатія

• Громадянська дипломатія здійснюється недержавними, неурядовими громадськими організаціями, маючи на меті налагодження зв’язків і контактів, ведення переговорів в інтересах досягнення конкретних результатів на своєму рівні взаємодії в різних сферах міжнародного співробітництва. Незважаючи на те, що громадська дипломатія класифікується як неофіційна дипломатія, вона реалізує свої завдання в рамках офіційної державної політики, спрямованої на розвиток і поліпшення міждержавних відносин, на зміцнення взаєморозуміння і співпраці між спільнотами, що важливо враховувати у дипломатичній практиці.

Церковної дипломатії

• Метою церковної дипломатії є встановлення та підтримка зарубіжних, а також міжконфесійних та міжрелігійних зв’язків за допомогою спеціальних установ, створених для реалізації зовнішньої політики і завдань конкретних релігійних організацій. За словами, наприклад, російських релігійних очільників, церковну дипломатію тлумачать як «захист інтересів людей, що входять у конфесійне співтовариство, виявлення можливостей взаємовигідного співробітництва, налагодження мирного діалогу з метою вирішення потенційних конфліктів, відстоювання моральних цінностей, релігійних прав та інтересів церковної пастви».

10