2.4 Коротка хронологія основних подій громадянської війни в Іспанії 1936-1939 рр.. Підсумки

Як вже було зазначено, на початковому етапі війни німецька та італійська допомога зіграла роль вирішального чинника, що дозволив Франка впритул наблизитися до Мадриду, який у листопаді 1936 року вдалося відстояти мужності і героїзму його захисників. І до кінця листопада 1936 наступ франкістів видихнуло.

У липні 1936 року генерал Франко звертається за військовою допомогою до Гітлера і Муссоліні. 27 європейських країн, включаючи СРСР, підписують «Угода з невтручання», яке стало носити виключно формальний характер. Нескінченні порушення Угоди з боку європейських держав, змушують СРСР відмовитися від виконання умов договору та надати військово-технічну допомогу республіканської Іспанії. Міжнародний рух на захист республіки приймає величезний розмах.

Іноземна допомога дозволяла кожної з воюючих сторін відтягнути поразку, але вона в той же час була явно недостатньою для того, щоб гарантувати перемогу. Війна починала приймати затяжний характер. У березні 1937 року армія заколотників атакувала іспанську столицю з півночі. Головну роль у цьому наступі грав італійський експедиційний корпус. У районі Гвадалахари він був розгромлений. У цій перемозі республіканців велику роль зіграли радянські льотчики і танкісти.

Після поразки при Гвадалахарі Франка переніс основні зусилля на північ країни. Республіканці, у свою чергу, в липні - вересні 1937 року провели наступальні операції в районі Брунете і під Сарагоссі, що закінчилися безрезультатно. Ці атаки не завадили франкістам завершити знищення супротивника на півночі, де 22 жовтня впав останній оплот республіканців - місто Хіхон.

Незабаром республіканцям вдалося добитися серйозного успіху в грудні 1937 року вони почали наступ на місто Теруель і в січні 1938 року оволоділи ним. Проте потім республіканці перекинули значну частину сил і засобів звідси на південь. Франкісти скористалися цим, перейшли в контрнаступ і в березні 1938 року відбили Теруель у супротивника. У середині квітня вони вийшли до узбережжя Середземного моря у Вінаріса, розрізавши навпіл територію, що знаходилася під контролем республіканців. Поразки викликали реорганізацію республіканських збройних сил. З середини квітня вони були об'єднані в шість головних армій, що підпорядковувалися головнокомандувачу, генералу Міаха. Одна з цих армій, Східна, була відрізана в Каталонії від решти території республіканської Іспанії і діяла ізольовано. 29 травня 1938 з її складу була виділена ще одна армія, названа армією Ебро. 11 липня до обох арміям приєднався резервний армійський корпус. Їм також були передані 2 танкові дивізії, 2 бригади зенітної артилерії і 4 кавалерійські бригади. Республіканське командування готувало великий наступ, щоб відновити сухопутний зв'язок Каталонії з рештою країни.

Після реорганізації Народна армія Іспанської Республіки налічувала 22 корпусу, 66 дивізій і 202 бригади загальною чисельністю 1 250 тисяч осіб. На армію Ебро, якою командував генерал Х.М. Гильотена, доводилося близько 100 тисяч чоловік. Начальник республіканського Генерального штабу генерал В. Рохо розробив план операції, що передбачала форсування Ебро і розвиток наступ на міста Гандеса, Вадьдерробреса і Морель. Потай зосередившись, армія Ебро 25 червня 1938 початку форсування річки. Оскільки ширина річки Ебро становила від 80 до 150 м, франкісти вважали її нездоланною перешкодою. На ділянці наступу республіканської армії вони мали лише одну піхотну дивізію.

25 і 26 червня шість республіканських дивізій під командуванням полковника Модесто зайняли плацдарм на правому березі Ебро шириною 40 км по 1 фронті і 20 км у глибину. 35-а інтернаціональна дивізія під командуванням генерала К. Свєрчевського (в Іспанії він був відомий під псевдонімом «Вальтер»), що входила до складу 15 армійського корпусу, оволоділа височинами Фатарелья і Сьєрра-де-Кабальс. Битва на річці Ебро було останнім боєм громадянської війни, у якому брали участь інтернаціональні бригади. Восени 1938 року на прохання республіканського уряду вони разом з радянськими радниками та добровольцями покинули Іспанію. Республіканці сподівалися, що завдяки цьому вдасться домогтися дозволу французької влади на пропуск в Іспанію зброї та спорядження, закуплених соціалістичним урядом Хуана Негрін.

10 і 15 армійські корпуси республіканців, якими командували генерали М. Татуенья і Е. Лістер, повинні були оточити угруповання франкістських військ в районі Ебро. Проте їх просування було зупинено за допомогою підкріплень, які Франка перекинув з інших фронтів. Через республіканської атаки на Ебро націоналістам довелося припинити наступ на Валенсію.

Франкістам вдалося зупинити просування 5 корпусу противника біля Гандеси. Авіація Франка захопила панування в повітрі і постійно бомбила і обстрілювала переправи через Ебро. За 8 днів боїв республіканські війська втратили 12 тисяч убитими, пораненими і зниклими без вісті. У районі республіканського плацдарму почалася тривала битва на виснаження. Аж до кінця жовтня 1938 франкісти робили безуспішні атаки, намагаючись скинути республіканців у Ебро. Лише на початку 7 листопада наступ військ Франка закінчилося проривом оборони на правому березі Ебро.

Республіканцям довелося залишити плацдарм. Їх поразка було зумовлено тим, що уряд Франції закрив франко-іспанський кордон і не пропускало озброєння для республіканської армії. Тим не менш, битва на Ебро на кілька місяців відстрочила падіння Іспанської Республіки. Армія Франка втратила в цій битві близько 80 тисяч чоловік убитими, пораненими і зниклими без вісті.

Між тим допомогу Німеччини та Італії франкістам тривала, забезпечуючи перевагу сил над республіканцями. У січні 1931 року відбулося падіння Барселона. Після важких боїв на початку лютого 1931 вся Каталонія опинилася під владою франкістів. Серед учасників Народного фронту з'явилися капітулянтські настрої. Тим не менш, Негрін як і раніше звертався до своїх прихильників із закликами опиратися до кінця. Існування республіки завершувалося в обстановці загального хаосу, в окремих частинах її збройних сил спалахнуло повстання. У кінці березня 1939 Мадрид капітулював перед військами Франко.

Громадянська війна в Іспанії, яка забрала майже 1 млн. іспанців, закінчилася. Через Піренеї ринув потік біженців, які прямували до Франції. У наполовину зруйнованій країні проходили гучні урочистості та церковні служби з приводу закінчення війни. Безроздільна і незаперечна влада Франка, тривала протягом тридцяти дев'яти років, аж до його смерті в 1975 році.

ВИСНОВОК

Громадянська війна була породжена складним комплексом соціальних, протиріч, економічних, політичних, культурних та інших причин і стала найбільшим лихом для Іспанії. На іспанській землі вирішувалася доля не тільки Іспанії, там визначалося майбутнє Європи. Громадянська війна в Іспанії, була найбільшою сутичкою сил тоталітаризму в особі фашистів і чинили опір їм республіканців, чиє законний уряд, утворене з представників входять до складу Народного фронту партій, виступало в ролі захисника демократії. Ця війна вибухнула в період глибокого розколу в Європі, коли, здавалося, наближалося вирішальне зіткнення фашизму, демократії і комунізму.

Італо-німецька військова інтервенція змінила характер війни. З війни громадянської вона перетворилася для республіканців у війну національно-революційну, а для франкістів - консервативно-реставраційну. Більш того, з цього моменту війна набула міжнародного характеру.

Політичні, економічні, а також військово-стратегічні цілі німецького та італійського фашизму були спрямовані на перетворення Іспанії у досвідчений полігон і використання її для реалізації планів завоювання світового панування.

Дії Німеччини й Італії не зустріли серйозного опору з боку західноєвропейських урядів. Побоюючись переростання війни в загальноєвропейську, Великобританія і Франція проголосили політику невтручання в іспанські справи. Однак, різнопланова боротьба навколо Громадянської війни в Іспанії не сприяла ні рішенням іспанського питання, ні пом'якшення загальноєвропейських проблем. Більше того, саме італо-німецька інтервенція створила безпосередній вогнище війни в Європі. Дотримання елементарних норм міжнародного права з боку Англії, Франції та США могло б припинити італо-німецьку інтервенцію ще на початковому етапі війни. Однак, політика невтручання, по суті, привела лише до того, що Іспанська республіка опинилася в кільці економічної блокади.

По всьому світу розгорнувся масовий рух на захист Іспанської республіки. Вищою формою міжнародної солідарності стали інтернаціональні бригади, сформовані з добровольців, що приїхали до Іспанії з 53 країн.

З жовтня 1936 року Радянський Союз також став надавати республіканцям військову допомогу, відправляючи в Іспанію військову техніку і радників. Таким чином, і німецьке, і радянське втручання в іспанську війну виразилося у формі прямої військової підтримки протиборчих сторін конфлікту. Іспанія перетворилася на справжній випробувальний полігон для нової військової техніки світових держав.

Розглядаючи причини поразки іспанської республіки, варто відзначити як зовнішньополітичний, так і внутрішньополітичний фактор. Безумовно, важливою причиною поразки була інтервенція фашистських держав і політика «невтручання», розв'язана руки Німеччини та Італії. Але не менш важливу роль зіграло і відсутність єдності між партіями народного фронту, постійного зіткнення у боротьбі за владу і вплив. Боротьба всередині Народного фронту дискредитувала владу республіканців і звужувала соціальну базу республіки.

Поразка республіки мало тяжкі міжнародні наслідки і сприяло розв'язанню Другої світової війни.

Але героїчна боротьба іспанського народу сприяла згуртуванню всіх антифашистських сил в міжнародному масштабі, підготовці їх до вирішальної сутички з фашизмом.

Список використаних джерел та літератури

«The New York Times», 16. IV. 1931.

«Ленінградці в Іспанії». Збірник спогадів / Лениздат; редкол.: В.Л. Богденко та ін - Л. 1973. - 382 с.

Cattel DT, Communism and the Spanish Civil War, / DT Cattel - p. 234.

Василевський, Л.П. Фашистський «Легіон Кондор» в Іспанії в 1936-1939 рр.. / Л.П. Василевський / / Військово-історичний журнал. - 1960. - № 12. - С. 118.

Гренвілл, Дж. Історія XX ст. Люди. Події. Факти. / Дж. Гренвілл. - М.: «Акваріум», 1999 - 896 с.

Кольцов, М.Є. Іспанія у вогні. У 2 т. Кореспонденції. Репортажі. Нариси. / М.Є. Кольцов. - М.: Політвидав, 1987. - 351 с.

Кузнєцов Н.Г. на далекому меридіані. Спогади учасників національно-визвольної війни в Іспанії. / Н.Г. Кузнєцов. - М., 1987. - С.192-193.

Мещеряков М.Т. СРСР і громадянська війна в Іспанії / / Вітчизняна історія. - М., 1993. - N 3. - С. 83-95.

Овинник Р.С. За лаштунками політики «невтручання». Іспанська питання в політиці імперіалістів Англії, Франції і США напередодні Другої світової війни. / Р.С. Овинник. - М., 1959.

Пожарська С.П. Війна в Іспанії і держави «Осі» / С.П. Пожарська / / Напередодні, 1931-1939. - М., 1991.

Пріцкер Д.Л. Подвиг іспанської республіки (1936-1939 рр.).. - М.: Соцекгаз, 1962.

Рибалкін Ю. Операція «Х»: Радянська військова допомога республіканської Іспанії (1936 - 1939) / Юрій Рибалкін. - М., 2000 .- 152 с.

Серебряков О. Операція на Ебро / / Військово-історичний журнал. - 1940. - № 6. - С. 46-59.

Радянська військова енциклопедія: У 8-й т. / Гол. ред. комісією. Н.В. Огарков (ост.) и др. - М., 1980. - Т.8. - С. 556.

Солідарність народів з Іспанською республікой.1936-1939. / / Збірник статей. - М., 1972.

Сорна Ж. Війна і революція в Іспанії: У 2-х т. - М., 1987.

СРСР у боротьбі за мир напередодні другої світової війни (вересень 1938 р. - серпень 1939 р.). Документи і матеріали. - М., 1971.

Телицин, В.Л. «Піренеї» у вогні. Громадянська війна в Іспанії і радянські «доюровольци» / В.Л. Телицин. - М.: Изд-во Ексмо, 2003. - 377 с.

Хімено Санчес Р. Громадянська війна в Іспанії (1936-1939) [Електронний ресурс]: Історія Росії. Всесвітня історія / Р. Хімено Санчес, П.М. Олалія Салудес. - Режим доступу: http://www.istorya.ru/articles/spanewar.php

Широнін В. Під ковпаком контррозвідки. Таємна підгрунтя перебудови. М., 1996. С. 17.

Росія та СРСР у війнах XX століття. Втрати Збройних сил. Статистичне дослідження / Під загальною редакцією Г.Ф. Кривошеєва. М., 2001.

Еренбург І.Г. Іспанські репортажі 1931-1939 / Укладачі Попов В.В, і Фрезінскій Б.Я. М.: Видавництво АПН, 1986. - 398 с.