- •1. Педагогіка як наука, її предмет, об’єкт і сучасні напрямки розвитку. Місце в системі наук
- •3. Аналіз основних педагогічних категорій
- •4. Рівні та методи науково-педагогічних досліджень
- •5. Філософські основи педагогічного процесу. Цінності консерватизму та цінності розвитку у педагогічному процесі. Ідеологія виховання
- •6. Особливості використання понять «особа», «індивід», «особистість», «індивідуальність» у педагогіці
- •7. Закономірності розвитку особистості.
- •8. Фактори розвитку особистості
- •9. Поняття віку, теорії вікового розвитку особистості. Сенситивні періоди та психічні новоутворення у процесі розвитку особистості
- •10. Сучасні підходи до аналізу процесу розвитку особистості: описовий, психоаналітичний
- •11. Охарактеризуйте понятійний ряд «виховний ідеал – мета виховання – завдання виховання»
- •12. «Виховний ідеал» г. Ващенка
- •13. Зміст, мета і завдання виховання у нормативних документах та концептуальних проектах (національна доктрина розвитку освіти)
- •14. Психологічний зміст виховання – система відношень особистості. Традиційні напрями розгляду змісту виховання
- •15. Опірність вихованню, основні причини, моделі та способи запобігання їх проявам. Загальні наслідки, що супроводжують непродуктивний педагогічний процес
- •16. Закономірності виховного процесу. Принципи виховання та умови, що забезпечують їх реалізацію
- •17. Сучасні підходи до розгляду структури процесу виховання.
- •18. Психічні механізми процесу виховання – соціалізації, індивідуалізації, персоналізації
- •20. Моделювання поведінки. Програми внутрішнього і зовнішнього підкріплення
- •21. Когнітивна технологія виховання – особливості та акценти
- •22. Поняття зон розвитку і допомагаючи взаємин у організації виховання
- •24 І 25. Поняття методів виховання як способів взаємодії вихователя і вихованця. Класифікація методів виховання
- •26. Методи самоконтролю та самооцінки рівня вихованості. Поняття про два рівні вихованості психічної якості
- •28. Поняття і класифікація форми організації виховання.
- •29. Виховуюче середовище групи. Потенціал дитини у групі – «я», «Ми», «Інакший»
- •30. Інтеграція дитини у соціальний простір групи. Рівні взаємодії дитини із групою.
- •31. Педагогічні аспекти поняття малої групи, її основні ознаки
- •33. Закономірності та розвиток номінальної групи у високорозвинену
- •34. Етапи розвитку дитячої групи у авторській праці педагогічної діяльності. А. Макаренко
- •35. Актив як орган управління групою, їх функції і умови ефективної діяльності. Лідери у дитячих та юнацьких групах.
- •36. Педагог як професія. Функції педагогічної діяльності. Поняття і складові педагогічної майстерності.
- •37. Поняття педагогічного спілкування, його функції. Структура і параметри педагогічного спілкування.
- •38. Рівні, бар’єри та стилі у педагогічному спілкуванні
- •39. Типологія конфліктів.
- •40. Способи розв’язання конфліктних ситуацій у педагогічній діяльності
- •41. Загальне поняття дидактики як теорії освіти і навчання.
- •42. Понятійний апарат сучасної дидактики. Зміна поглядів на процес учіння.
- •43. Історія становлення основних рис сучасної дидактики
- •46. Зміст освіти в сучасній школі, його компоненти.
- •48. Навчальні підручники і посібники, вимоги до них.
- •49. Сучасні погляди на сутність процесу навчання.
- •50. Поняття про процес навчання як діяльнісний, його компоненти.
- •51. Види учіння. Мотив і мотивація учіння.
- •52. Поняття про процес навчання як пізнавальний, його структура.
- •53. Процес навчання як специфічна форма пізнання. Функції процесу навчання.
- •54. Етапи формування уявлень, методика формування наукових понять.
- •55. Поняття про закономірності, принципи і правила навчання.
- •60. Поняття методів навчання як способів взаємодії вчителя та учня у процесі навчання. Функції та обумовленість методів навчання.
- •61. Проблема класифікації методів навчання у педагогічній науці. Зовнішня і внутрішня сторона методу.
- •62. Класифікація методів навчання за: джерелом передачі і сприйняття навчального матеріалу:
- •63. Класифікація методів навчання на основі:
- •65. Історія розвитку форм організації навчання. Сучасні тенденції.
- •66. Форми організації навчання в сучасній середній школі. Урок як основна форма організації навчання.
- •67. Класифікація типів уроків. Структура типів уроку класифікованих за критерієм основної дидактичної системи.
- •68. Поняття діагностики і контролю як засобу регулювання навчально виховного процесу. Функції та основні вимоги до контролю. Види контролю, форми і методи контролю.
- •69. Оцінка і облік успішності учнів. Критерії і системи оцінювання. Дванадцятибальна система оцінювання. Критерії оцінювання у шкільному курсі історії.
4. Рівні та методи науково-педагогічних досліджень
1) загально-науковий: методологія та підходи, які розробляють у рамках філософії та загально-наукової методології.
2) загально-наукових підходів та принципів дослідження.
3) методологія конкретної науки.
4) методологія конкретного дослідження.
5) методологія порівняльного аналізу.
5. Філософські основи педагогічного процесу. Цінності консерватизму та цінності розвитку у педагогічному процесі. Ідеологія виховання
Філософія освіти існує у трьох напрямах: 1. філософія освіти, як самостійна наука; 2. філ. освіти як самостійна наукова галузь; 3. філ. освіти розглядається в руслі загальної філософії. Ідеологію виховання прийнято розглядати у двох напрямах: виховання як розвиток, виховання як формування. Аксіологія виховання представляє школу консерватизму. Виховання у школі повинно забезпечити передачу дитині стандартів і норм, які суспільство вважає правильними. Завдання школи не вносити новизну, а вивчати старе. У ХХ ст. філософію освіти представляють:1.філософія свободи – завдання школи і сутність виховання в тому, щоб надати людині свободу для вільного розвитку. 2.філософія прагматизму – дитина у школі повинна здобувати знання через власний досвід. 3.філ. екзистенціалізму – перше що має створити школа то це можливості для пізнання себе, свободу вибирати себе знаходити і відтворювати свої цінності 4. філ. заперечення права на істину – жодна людина і вчитель не має права казати, що володіє істиною, тому школа має створити умови для здобуття досвіду. Школа має максимально наблизитись до істини.
6. Особливості використання понять «особа», «індивід», «особистість», «індивідуальність» у педагогіці
Індивід – представник певного виду. Індивідуальність – це людська своєрідність, зовнішньої і внутрішньої структури, що виражається у її діяльності та поведінці. Особа – це та сукупність відношень, які виникають у людини, завдяки виконанню нею різних соціальних ролей. Особистість - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно-значущого та індивідуально неповторного.
7. Закономірності розвитку особистості.
Людина народжується як біологічна істота, але в процесі соціального розвитку вона стає особистістю. Для суспільного становлення людини велике значення має включення її в різноманітну діяльність і спілкування її з іншими людьми. Психологи вважають, що особистість – це свідомий індивід, який займає певне становище в суспільстві, і виконує певну суспільну роль. Процес встановлення людини, як особистості називається соціологізацією. Розвиток особистості це важкий процес, який включає в себе як біологічні зміни в організмі людини, так і зміни різних сторін його особистості. Існує дві концепції розвитку (два погляди): 1) метафізична;2) діалектична. Метафізична концепція розглядає розвиток дитини як просте розгортання, поступове дозрівання всього того, що закладене від природи, просте кількісне наростання, що виключає можливість новоутворення. Дитина, яка народилася, несе в собі всі форми психологічного життя. Діалектична концепція розглядає процес розвитку як постійне перетворення і ускладнення закладених природою якостей. Вона вважає, що кількісні зміни наростають в якісні (чинники розвитку, спадковість, середовище, в-ня). Рушійними силами розвитку людини є протиріччя між потребами, що виникають під потребами, що виникають під виливом об’єктивних факторів і засобами та можливостями їх задоволення. Формування особистості–це її встановлення під дією різних факторів. Ці фактори можуть бути об’єктивними і суб’єктивними, зовнішніми і внутрішніми, природними і т. д. Серед факторів які впливають на формування особистості є фактори, якими можна керувати (суб’єктивні) і якими не можна керувати (об’єктивні) єдине, що може зробити вихователь – це навчитись керувати особистостями, що піддаються управлінню і врахувати ті, що не залежать від його волі і свідомості. Можна ще додати, що активні особистості є запорукою її розвитку і формуванню. Чим більше людина буде включатись в різноманітні види діяльності, більше пізнавати світ, тим більше вірогідність того, що вона стане яскравою особистістю.