Багатопартійна система

Багатопартійною є система, в якійбільш як дві партії мають змогу впливати на функціонування державних інститутів. її різновидами Дж. Сарторі вважає системи поміркованого й поляризованого плюралізму, а також атомізовану партійну систему. Для системи поміркованого плюралізму характерні представництво в парламенті лише декількох партій, відсутність позасистемної парламентської опозиції, тобто таких партій, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економічної й політичної системи. Уряд формується однією партією або коаліцією партій, залежно від розподілу між ними місць у парламенті. Партійні коаліції можуть бути як стабільними, так і нестабільними, від чого залежить стабільність уряду. Характерним прикладом стабільних партійних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних — Бельгія, Італія, Нідерланди, Фінляндія. В парламентарних республіках з нестабільними партійними коаліціями уряди можуть змінюватись декілька разів за один термін повноважень парламенту.

Систему поляризованого плюралізму характеризують присутність позасистемних партій, гостре ідеологічне розмежування між партіями, формування уряду партіями центру, наявність двополярної — зліва і справа — деструктивної опозиції. Стабільність та ефективність функціонування цієї системи залежать від міцності центристських коаліцій. Загалом вона є менш стабільною, ніж система поміркованого плюралізму. Системами поляризованого плюралізму в окремі роки були, наприклад, партійні системи Італії і Франції.

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох, у тому числі й позасистемних, політичних партій, які не користуються більш-менш значним впливом. У такій партійній системі уряд формується або на основі широкої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Така система характерна для перехідних суспільств, зокрема для колишніх радянських республік та більшості країн Східної Європи. Бона неефективна й найменш стабільна серед інших і з часом еволюціонує, як правило, до системи поляризованого плюралізму.

Багатопартійна система може функціонувати на державному рівні як більш-менш стійка коаліція двох чи більше партій, які зберігають союзницькі відносини не тільки за участі в уряді, але й в опозиції. Така багатопартійна система визначається як двоблокова. Прикладом її може бути партійна система Франції (в окремі періоди), в якій домінують два партійних блоки — демократів і республіканців у правій частині політичного спектра, соціалістів і комуністів—у лівій.

Двопартійна система

Двопартійною вважається система, в якій визначальну роль у політичному житті відіграють дві основних партії, що чергуються при владі. При цьому кількість діючих у країні партій може бути різною, проте жодна з них, крім двох найвпливовіших, не має реальних шансів стати правлячою. Для двопартійної системи характерні відносна рівновага двох партій, які суперничають у боротьбі за владу, і значне відставання інших партій, а також наявність сильної опозиції з боку тієї партії, шо зазнала поразки на виборах. Це одна з найбільш стабільних та ефективних партійних систем, якій не загрожують коаліційні кризи. Вона склалась у тих країнах, де справа не дійшла до утворення сильної революційної робітничої партії. Типовий приклад двопартійної системи — США, де ключові позиції політичного життя зайняли дві партії — Демократична й Республіканська. Європейським прикладом двопартійної системи може бути партійна система Великобританії, в політичному житті якої переважають Консервативна і Лейбористська партії.

У деяких країнах основними є дві партії, а поряд з ними існує третя, яка, примикаючи до однієї з основних, забезпечує їй парламентську більшість і право формування уряду. Така партійна система дістала назву трипартійної, або «системи двох з половиною партій». Вона функціонувала, наприклад, у ФРН, де поряд з основними партіями — Соціал-демократичною і блоком Християнсько-демократичний союз / Християнсько-соціальний союз (фактично це одна партія) — в парламенті діяла нечисленна третя партія — Вільна демократична, коаліція з якою забезпечувала одній з основних партій парламентську більшість і право формування уряду. Після об´єднання Німеччини роль такої третьої партії перейшла до партії зелених.