Загальні принципи побудови тексту роботи
Всупереч розповсюдженим думкам, не можна одразу починати її написання зі вступу. Вступ – одна з найбільш відповідальних частин тексту, в якій відображаються у найбільш чіткому вигляді положення, що виносяться на захист. Тому все це, як правило, остаточно кристалізується на останньому етапі роботи, коли вже досягнута повна ясність у розумінні теми.
Перед тим, як приступити до написання тексту, необхідно узгодити та затвердити у наукового керівника її структуру, побудувати розгорнутий план (зміст) роботи. Уточнення структури, формулювань назв розділів, підпунктів може тривати протягом усього написання курсової роботи, проте концептуально вона визначається одразу.
План (зміст) роботи відображає коло питань та послідовність розкриття теми, причому спочатку розкриваються теоретико-методологічні та історичні аспекти, а далі аналізується соціальна реальність, здійснюються емпіричні дослідження на визначеному матеріалі.
Від правильної та логічної структури залежить ступень розкриття теми. План (зміст) відображає систему послідовних завдань, які випливають з поставленої мети дослідження і які зазначаються у вступі до роботи. Саме на цій основі наприкінці відповідних етапів роботи здійснюються висновки (проміжні та загальні), які виносяться на захист.
Назви розділів слід формулювати таким чином, щоб вони не повторювали чи не були ширшими за тему роботи: розділ розкриває лише один з аспектів теми і має відображати цю підлеглість. Розділ поділяється на підпункти, які не повинні дублювати один одного, проте в своїй сукупності мають повністю розкривати зміст розділу. Розділ не може бути вужчим, аніж зміст підпунктів, з яких він складається. Нарешті, назви детермінують, «замовляють» зміст тексту розділу чи підрозділу. Отже, назви складових та їх формулювання – вкрай відповідальна частина дослідницької роботи.
Після побудови плану (змісту) можна переходити до написання власне тексту роботи. Приступаючи до викладення тексту, необхідно ще раз уважно прочитати її назву, усвідомити проблему, яка повинна бути розв’язана, основну мету даної роботи. Відповідно до завдань дослідження, які відображує побудована структура слід упорядковувати матеріали, зібрані заздалегідь, та ті, які можуть бути знайдені вже під час написання тексту.
Тема має бути розкрита без пропуску логічних ланок, а тому на початку роботи над розділом необхідно виокремити його головну ідею та тези кожного підрозділу. По мірі розкриття їх треба підтверджувати фактами, думками вчених, науковців, практиків, а також результатами власного емпіричного дослідження, якщо таке передбачено.
Не можна робити безсистемного викладення фактів без достатнього їх осмислення та узагальнення. Тим більше не можна «лити воду», робити текст заради тексту. Весь текст розділу чи підрозділу має бути підпорядкований головній ідеї, окремі його частини мають бути пов’язані між собою логічно. Наступний абзац має бути пов’язаний з попереднім текстуально, смисловими переходами – для того, щоб текст читався, як єдине ціле, а не був набором тверджень. Один висновок не повинен суперечити іншому, а лише підсилювати його. Якщо висновки не будуть пов’язані між собою, текст втратить свою єдність.
Всі запозичені твердження, факти та цитати, ілюстративний матеріал (таблиці, схеми, діаграми) потребують посилань на джерела, звідки вони запозичені. Посилання робляться у тексті у квадратних дужках на зразок [1, с. 2-4], де перша цифра – номер джерела у загальному списку використаних джерел, а друга – номер конкретної сторінки чи сторінок, на яких знаходиться інформація. Не можна посилатися на «чужі» посилання – посилання може бути лише на те джерело, яке увійшло до списку використаних джерел і було реально використане.
Стиль викладення матеріалу – це стиль безособового монологу, позбавленого емоційного забарвлення, патетики. Відповідним має бути і лексикон: при роботі над літературними науковими джерелами слід запозичувати не лише матеріали, але й їх стилістику. Водночас твердження та аргументи повинні бути точними, чіткими та зрозумілими як студенту – автору роботи , так тим, хто буде читати й оцінювати роботу та заслуховувати виступ по її захисту. Внаслідок цього не слід писати того, чого сам не зрозумів, не зміг «пропустити через себе». Отже, стиль є проявом наукової культури дослідника та ступеня опанування ним обраної теми.
Матеріал роботи викладається спочатку у чорновому варіанті. Чернетка як окремої складової (розділу та ін.) так і всієї роботи передається на аналіз та редагування науковому керівнику. Саме керівник остаточно затверджує зміст тексту та визначає можливість здійснення подальшої роботи, вимагаючи, у разі необхідності, переструктурування, додавання матеріалу, коригування висновків, виправлення змістовних помилок, подання різних точок зору, акцентуації уваги та головних чи проблемних моментах тощо. Це стосується всіх змістовних складових роботи – вступу, основної частини, висновків.
Науковий керівник перевіряє також дотримання вимог оформлення роботи, зокрема – структурування вступу, наявність проміжних висновків, стан реалізації задекларованих завдань, оформлення посилань на використані джерела у тексті роботи та списку використаних джерел, додатків, титульного аркушу тощо.
Але науковий керівник залишає за студентом право на власну композицію роботи у межах затвердженого плану та аргументацію його висновків, точок зору, які виносяться на захист. Коригування тексту робиться керівником не більше 2-3 разів, адже у іншому випадку остаточний текст не буде носити характеру самостійної роботи студента.