1. Еволюція економічних принципів природокористування

За останні роки минулого століття, і вже нового XXI ст., природо­користування та охорона навколишнього середовища набули винят­ково важливого значення для забезпечення життєдіяльності і здоро­в'я людей. Це пояснюється закономірностями впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище, яке вивчає прикладна екологія. Вчені і спеціалісти розглядають три основні напрями при­кладної екології: раціональне природокористування, захист навколиш­нього середовища від забруднень антропогенного походження та забезпечення екологічної безпеки стабільного функціонування природ­них екосистем.

Надвисокі темпи зростання чисельності населення планети та його потреб призвели до використання надзвичайно великих обсягів різних природних ресурсів і утворення величезної кількості різноманітних відходів. Результатом активної діяльності людини стало забруднення води, ґрунту і повітря. В нинішніх умовах господарювання ці зміни в довкіллі набули загрозливого характеру для подальшого існування людської цивілізації та супроводжуються екологічними кризовими ситуаціями. Взаємодія людського суспільства з природою вимагає відповідних екологічних знань. Вони необхідні для того, щоб суспіль­ство могло цілеспрямовано поліпшувати навколишнє природне сере­довище, зберігати єдність з природою.

Починаючи з 60-х років минулого століття спостерігається актив­ний рух суспільства на захист довкілля від антропогенних забруднень, за підвищення рівня культури й свідомості у ставленні до природи, інтенсивними темпами розвиваються наукові дослідження з екології. Тому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, запроваджено вивчення екології на всіх рівнях освіти та загальне екологічне вихо­вання населення.

Одним із основних завдань прикладної екології є створення таких методів і засобів формування та управління природними й природно-антропогенними екосистемами, які забезпечили б їх функціону­вання, не порушуючи динамічної рівноваги в природі та механізмів саморегуляції біосфери.

Головною метою природокористування було отримання якнайбільшого зиску. У XVI - XVII ст., коли настав процес машинно-індустріального розвит­ку суспільства, розпочалося широке використання металів. Для їх вип­лавляння та переробки на вироби споживалася величезна кількість енергії, потребу в якій задовольняли за рахунок видобутого палива (кам'яного вугілля, нафти, газу тощо). Зростало промислове виробницт­во і збільшувалась потреба у паливі. Вже в середині XX ст. людство зрозуміло, що мінеральні ресурси, які створювалися й накопичували­ся на планеті природою впродовж мільйонів років, перебувають на межі вичерпності.

Починаючи уже з другої половини XX ст. у багатьох індустріально розвинених країнах світу почали запроваджувати еколого-економічний принцип господарювання: одержання максимального економіч­ного ефекту за якнайменшої шкоди для природного середовища. Цей принцип покладений в основу раціонального природокористування, під яким розуміють мінімальні витрати природних ресурсів для задо­волення обґрунтованих життєвих потреб людського суспільства за мінімальної шкоди природному середовищу. А.К. Запольський цей принцип сформулював так: "економічне те, що екологічне".

Дещо пізніше, у 70-80-х роках, цей принцип почав впроваджува­тися і в колишньому СРСР, в тому числі й в Україні. На цьому етапі природокористування починають впроваджувати систему господа­рювання, що спрямована як на споживання природних ресурсів, так і на їх відтворення, а також на захист навколишнього природного се­редовища від забруднення та руйнування. Для більш чіткого форму­лювання еколого-економічних принципів господарювання необхід­но визначити такі їх умови:

1. мінімальні витрати природних ресурсів;

2. обґрунтовані життєві потреби людського суспільства;

3. мінімальна шкода природному середовищу.

Визначення умов 1-3 виключно залежить від ступеню розвитку на­уково-технічного прогресу на сучасному етапі. Складніша справа щодо умови 2, на яку впливає не тільки рівень розвитку науки і техніки, а й суспільної свідомості. Якщо мінімальні витрати відновних природних ресурсів передбачають їх відновлення, то мінімальні витрати невіднов­них природних ресурсів передбачають самообмежувальне споживання для задоволення обґрунтованих життєвих потреб.

На жаль, на сьогодні ці граничні умови залишаються ще невизначеними, а екологічна криза розростається в усіх кутках планети, і з високими темпами, прямо пропорційно зростанню потреб людсько­го суспільства. Це повною мірою стосується і нашої держави. Адже концентрація в індустріальних регіонах промисловості, зокрема, ме­талургії, машинобудування, хімічної і нафтопереробної промисловості та інших галузей, а також наслідки Чорнобильської трагедії надзви­чайно негативно впливають на навколишнє природне середовище і особливо на умови праці і стан здоров'я населення.

З метою її подолання в нашій країні, як і в багатьох інших, розрахунок гранично допустимих екологічних навантажень у сучасних умовах здійснюють на основі гранично допустимих концентрацій забрудню­ючих речовин у природному середовищі (воді, повітрі, землі) шляхом розрахунку і встановлення для суб'єктів господарської діяльності гра­нично допустимих викидів в атмосферу, водойми та нормованої кількості відходів для захоронення. Розрахункові показники не повинні переви­щувати встановлені санітарні норми (ГДК).

Отже, раціональне природокористування має визначатися умова­ми збалансованої взаємодії людського суспільства з усіма природни­ми біоценозами біосфери.