13.Тема України в прозово-поетичній спадщині польських мислителів.

Див. Попередні пит.

14.Тема України на сторінках журналу «Культура» (Париж).

Kultura — польский літературно-політичний часопис, який видавався з 1947 по 2000 рік спочатку в Римі, а потім в Парижі. Єжи Ґедройць заснував журнал та був його редактором. Часопис відігравав важливу роль у польсьому літературному житті. Часопис публікував полемічні статті Нобелівських лауреатів Чеслава Мілоша та Віслави Шимборської, а також інших польських інтелектуалів таких, як Вітольд Ґомбрович, Марек Гласко та інших. Часопис відіграв важливу роль у примиренні поляків з українцями, білорусами та литовцями тим, що був першим польським інтелектуальним колом, що в 1950-ті роки захищало ідею визнання повоєнних східних кордонів Польщі. Концепція підтримки незалежності східних сусідів Польщі вироблена Юліушем Мірошевським, мала великий вплив на зовнішню політику Польщі після 1989 року. Це сьогодні, ставши після 1989 року альфою та омегою польської зовнішньополітичної доктрини і прикладної політики, ці засновки виглядають так струнко й самоочевидно: для свого ж добра Польща мусить зректися решток великодержавних рефлексів і претензій на повернення «Східних Кресів» у межах передвоєнних кордонів; для свого ж пожитку польське суспільство повинно не просто змиритися з утратою Львова та Вільна, але й по-справжньому захотіти правдивої державної незалежности на «просторі УЛБ»

“Польсько-українські відносини за останнє п'ятдесятиліття багаті на похмурі, часто криваві сторінки... Треба нарешті покінчити з цією атмосферою, що отруює Східну Європу”, – писав Єжи Гедройц на сторінках паризької “Культури”. Ніхто не сприяв зведенню мостів дружби між обома народами так, як він.

В цьому тисячосторінковому виданні вміщено листування з такими видатними постатями української еміграції, як публіцист та історик Богдан Осадчук, совєтолог Борис Левицький, історик та есеїст Іван Лисяк-Рудницкий, блискучий журналіст Іван Кедрин-Рудницький, мовознавець та неперевершений майстер есеїстики Юрій Шерех-Шевельов і редактор «Сучасності» Іван Кошелівець. У цьому листуванні знаходимо не тільки відлуння політичного життя, не тільки живе відображення цих яскравих особистостей, а й щоденні зусилля Редактора, спрямовані на налагодження діалогу.

«...право участі в майбутній федеративній європейській спільноті мають не тільки ті держави, які існували до 1939 року, а й також українці та білоруси». Це в «Культурі» з’явилися тексти, автори яких поборювали стереотипи. Чільне місце серед них посідає стаття Юзефа Лободовського «Проти почвар минулого» («Культура», 1952, ч. 2—3). У самому заголовку читається ідея цього тексту та головна настанова журналу: минуле, хоч би яке воно було трагічне, не може перекривати шляху в майбутнє. Минуле має бути для сучасників застереженням — не більше. Але й не менше. Згодом, опинившись разом із Армією Андерса на Близькому Сході, Ґєдройць видав молитовник українською мовою для вояків цієї армії українського походження. Чи не з ним на грудях загинули ті люди в боротьбі за визволення Італії під Монте-Касіно? З’являлися й блискучі переклади Лободовського та Вінценза-молодшого, переважно поезії. Однак найбільшою заслугою Ґєдройця перед українською літературою була поява антології Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження». Зініціював це видання Редактор, оскільки вважав, що польську відлигу 1956 року підготувала література і що подібне зрушення може статися й в Україні. Саме тому він спонукав Лавріненка підготувати антологію радянської літератури і наполягав на тому, щоб не вміщувати в ній творів емігрантів. Ґєдройць сподівався, що в такий спосіб видання справить сильніше враження на читача в Україні. І не помилився. Маємо чимало свідчень читачів в Україні, зокрема шістдесятників, до яких потрапила ця книжка: вона змінила їхнє уявлення про українську літературу двадцятих-тридцятих років. Відтоді її вже не партія вела, лиш сонячні кларнети.