2.4. Дніпровсько-Донецька палеогеографічна область

Д-Д область відповідає Д-Д западині. Сюди ж входить область складчастого Донбасу. Розміщена вона в межах прогину, але тут відбувається інверсія тектонічних рухів. На поверхню виходять відклади палеозою і карбону.

Д-Д прогин має рифтову природу. Формування пов’язане з пасивним рифтоутворенням. Рифт такого типу по суті є великим грабеном складчастої будови. Це розтягнення лишило лише великий шрам. Тут спостерігається потужна товща осадових відкладів.

Структура виходить за межі Сх-Європейської платформи, але зараз простежується лише в межах платформи, дальше вона не збережена.

Прогин розпочав формуватися в рифеї, тоді і виникла ця область, але це лише припущення.

Найдавніші відклади датуються середнім девоном. В цей час почав формуватися сучасний Д-Д прогин.

В сер. і пізньому девоні територія обл. зазнає швидких і значних опускань. Протягом пізнього девону накопичується 8 і більше м осадових відкладів, а це і засвідчує значну швидкість та амплітуду опускань.

Відомо, що в девоні сформувалися 2 соленосні формації: рання – 3 км, пізня – 1,3 км. Клімат був аридним. Згідно Веклича він змінювався від субаридного до екстрааридного.

Ландшафти як підводні так і наземні, а також перехідні. Їх чергування відбувається дуже швидко. Така ж ситуація простежується і в карбоні. Але кліматичні умови були уже гумідними та гумідними тропічними. Існують передумови для формування боліт і вугілля в тому числі. Пізніше, в перм-тріасовий час, опускання сповільнилися і переважали перехідні й низовинні ландшафти. В той час в інших частинах України переважав суходіл. Маємо дуже багато інформації для палеохарактеристики.

В альпійську еру тут відбувалося чергування морських та континентальних умов, тенденції до повільного опускання.

В крейдовий час переважпють ландшафти внутрішньо-континентальних морів, а в палеогені й неогені – наземні ландшафти.

2,5. Палеогеографічні особливості Донецького регіону

Донецький регіон відповідає Дніпровсько-Донецькій западині, заложеній приблизно на протязі байкальської палеогеографічної ери, а її ровоподібний прогин – в пізньому палеозої. Відносно достовірні дані про розвиток природи цієї області мають тільки із середнього девону, а саме з кінця каледонського теократичного періоду. До кінця девону у западині накопичилася в умовах опускання земної кори осадова товща значної потужності із двома соленосними формаціями – ранньої потужності до 3 км і пізньої – до 1,3 км, утворенню яких передувала активна вулканічна діяльність. Ландшафти цього часу – тропічні, наземні і морські – змінювалися в часі від субаридних до екстрааридних. В герцинському таласократичному періоді опускання земної кори було особливо значним (до 8-10 км) в південно-східній частині області, на межі з Донбасом. Воно компенсувалося накопиченням відкладів різних формацій – пісчано-глинисто-карбонатних, вугленосних і ін. , утворених в тропічних гумідних морських, часом лагунних і наземних обстановках. В герцинському теократичному періоді переважали тропічні і субтропічні ландшафти, із чергуванням азидних, про що свідчать соленосні, до 1 км потужності, товщі, і гумідних, субгумідних лагунних і переважаючих наземних ландшафтів.

Альпійський таласократичний період характеризувався переважаючими субтропічними і тропічними ландшафтами, а наступний теократичний період, як морськими так і наземними субтропічними ландшафтами, з кінця олігоцену також бореальними, які чергувалися в часі з субтропічними, а пліоцені і плейстоцені виключно наземними, - від субтропічних до кореальних, перегляціальних і в окремі етапи плейстоцену гляціальних.