4….. Філософія про сенс життя, смерть і безсмертя.

Усвідомлення того, що людина живе лише один раз і смерть неминуча, зусією гостротою висуває перед ним питання про сенс життя. Проблема сенсужиття важлива для кожної людини. Прав Ніцше, стверджуючи, що "той, хтомає навіщо жити, може винести будь-яке як ...".

Безумовно, мають рацію багато сучасних філософи, стверджуючи, що вибірсенсу життя залежить від багатьох факторів - об'єктивних і суб'єктивних. Дооб'єктивних чинників слід віднести соціально-економічні умови,що склалися в суспільстві, що функціонує в ньому політико-правову систему,панівне в ньому світогляд, що склався політичний режим,стан війни і миру і т.д. Значну роль у виборі сенсу життяграють і суб'єктивні якості особистості - воля, характер, розсудливість,практичність і т.д.

В античній філософії спостерігаються різні вирішення даного питання.

Сократ сенс життя бачив у щастя, досягнення якого пов'язане здоброчесного життям, трепетним ставленням до законів, прийнятихдержавою, знанням моральних понять; Платон - в турботах про душу;

Аристотель - в прагненні стати доброчесним людиною і відповідальноюгромадянином; Епікур - в досягненні особистого щастя, спокою і блаженства;

Діоген Синопський - у внутрішній свободі, презирство до багатства; Стоїки - впокірності долі.

Таке ж розмаїття точок зору спостерігається і на інших етапахрозвитку європейської філософії. Кант бачив сенс життя в проходженніпринципам морального обов'язку, Фейєрбах - в прагненні до щастя на основізагальної любові людей один до одного, Маркс - в боротьбі за комунізм, Ніцше - в

"Волі до влади", англійські філософи XIX століття Бентам, Мілль - в досягненнівигоди, користі, успіху.

На відміну від медицини філософія розглядає смерть з точки зоруусвідомлення сенсу смерті як завершального етапу людського життя. передлицем смерті людина здатна зрозуміти і оцінити прожите життя, намітитипрограму нового життя на основі прийняття інших ціннісних установок іготовність їх здійснити.

Стародавні єгиптяни розглядали земне існування як підготовку дозагробного життя. Давні японці вважали, що людина після смертіпродовжує жити у своїх нащадків. Трагічне ставлення до смерті характернодля таких релігій як буддизм, зароастрізм (Іран), іудаїзм, доасізм

(Китай). Релігійно-філософські руху в Стародавній Греції (VII - VI ст. Дон.е.) також драматично ставилися до смерті. У класичний періоддавньогрецької філософії були зроблені спроби подолання страхусмерті. Платон створив вчення про людину, що складається з двох частин, --безсмертної душі і смертного тіла. Смерть, згідно з цим вченням, єпроцес відділення душі від тіла, її звільнення з "в'язниці", де вонаперебуває в земному житті. Тіло, на думку Платона, в результаті смертіперетворюється на прах і тління. Це навчання в перетвореному вигляді згодомбуло сприйняте християнством.

Інша розуміння смерті характерно для філософії Епікура і стоїцизму.

Стоїки, прагнучи полегшити страх перед смертю, говорили про її загальності іприродності, бо всі речі мають кінець. Епікур вважав, що смерті нетреба боятися, бо поки ми живі, її ще немає, а коли вона приходить - нас уженемає.

У християнстві смерть представляється як кара Адамові та Єві завчинені ними гріхи. Тому смерть характеризується як недоступнерозуму таїнство, як щось безглузде, що суперечить духовної сутностілюдини. Саме тому головним мотивом християнства є віра вспасіння і подолання смерті.

Проблема смерті по-своєму вирішувалася в філософії відомого голландськогофілософа - Спінози (XVII ст.). Він вважав, що вільна людина ні про що такмало не думає, як про смерть. Мудрість людини, на думку Спінози,

"Полягає в міркуванні не про смерть, а про життя".

При розгляді проблеми смерті особливо слід відзначити роль філософів -екзистенціалістів XX століття: французів Сартра, Камю; німців - Хайдеггера,

Ясперса та ін Вони розглядають "життя як буття до смерті". На їхню думку,проблема смерті стає для людей актуальною в критичних ситуаціях,

"Прикордонних" між життям і смертю. У подібних ситуаціях людина можевіддатися або руху до смерті (самогубство), або проявити волю до життя.

Загроза смерті, на думку філософів-екзистенціалістів, змушує людейзамислитися про сенс і зміст прожитого життя. Перед лицем смерті людиназдатний знайти розуміння сенсу життя, звільнившись від помилкових цілей інепотрібних дрібниць. Він починає інакше дивитися на себе і навколишній світ. Уцей момент, на їхню думку, він здатний знайти себе, свою сутність ісвободу. Цінності, якими він керувався перш, втрачають для ньогозначення. Свобода, яку він знайшов, дозволяє йому визначити своє майбутнєі намітити програму нового життя. Набуття свободи накладає високувідповідальність на "просвітленого" людини за все, що відбувається. Такимчином, у екзістанціональной філософії аналіз проблеми смерті набуваєважливе значення для осягнення таємниць життя людини, визначення її змісту,здобуття внутрішньої свободи і пов'язаної з нею відповідальності за своїдії і все, що відбувається в суспільстві. Це створює умови та можливості,щоб людина з індивіда, яким він був до виникнення "прикордонноїситуації ", став справжньою особистістю

Якщо релігійні та ідеалістичні вчення порівняно легкосправляються з проблемою безсмертя людини, то філософи-матеріалісти,стверджуючи, що душа людини смертна і помирає разом з тілом, постають передзначними труднощами при вирішенні цього питання.

Відомий французький філософ М. Монтень відзначав, що "безсмертяобіцяють нам тільки Бог і релігія; ні природа, ні наш розум не говорять нампро це ".

Видатний англійський вчений і філософ Б. Рассел писав:" Бог ібезсмертя - ці центральні догми християнської релігії не знаходятьпідтримки в науці. Люди будуть і надалі вірити в безсмертя, тому що цеприємно ". Прагнучи показати, що душа, як і тіло, смертні, Рассел пише:

"Все свідчить про те, що наша розумова життя пов'язане з мозковоїструктурою та організованою тілесною енергією. Розумно було б припустититому, що коли припиняється життя тіла, разом з нею припиняється ірозумова життя ". Для докази неспроможності релігійногопостулату про безсмертя душі Рассел наводить наступні аргументи: "Будь-якийлюдина, що спостерігає народження, вигодовування і дитинство дитини, не можевсерйоз стверджувати, що душа є щось віддільні прекрасне і досконалена всьому протязі процесу. Очевидно, що душа розвивається подібно до тіла ібере щось від сперматозоїда, і від яйцеклітини. Так що вона не може бутинеподільною ".

Таку ж позицію займали філософи-матеріалісти - Демокріт, Епікур,

Спіноза, Гельвецій, Гольбах, Фейєрбах, Маркс, Чернишевський. Цю ж точкузору поділяють філософи-матеріалісти XX століття і багато вчених,дотримуються атеїстичного світогляду.

Заперечуючи можливість особистого безсмертя, залишаючи надії на "загробнежиття ", філософи і вчені, які дотримуються атеїстичного світогляду,відмовляються, тим самим, від можливості розради, хоча б і ілюзорного.

Крім того, перед ними відкриваються можливості здійснення будь-якихзлочинів, бо, як слушно зауважив Ф. М. Достоєвський, "якщо Бога немає,то все дозволено ". Суд і відплата, які очікують кожного віруючого післясмерті, цим людям не загрожують.

Тому прийняття атеїстичного світогляду має бути органічнопов'язане з формуванням високої моральної, правової, політичної тафілософської культури, що сприяє підготовці відповідального івисокоморального громадянина.

Однак, проблема безсмертя в матеріалістичної філософії має своєвласне рішення. Виходячи з того, що процес розвитку людстваорганічно пов'язаний з формуванням світу культури, що складається зматеріальних і духовних цінностей, системи їх виробництва, зберігання,розподілу, а також самої людини як її творця і твориться,безсмертя кожного може бути забезпечено на основі внеску в розвитоккультури.

Семінар №15