2.2 Трудові права іноземних громадян і емігрантів у рф

У Росії відносно іноземних громадян застосовується національний режим (за деякими винятками, встановленими в законодавстві). На трудящих-мігрантів в Росії поширюється російське трудове законодавство з урахуванням міжнародних договорів.

Іноземні громадяни, які постійно проживають в Росії, можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян Російської Федерації.

Іноземні громадяни, які тимчасово перебувають у Росії, можуть займатися трудовою діяльністю, якщо це сумісно з цілями їх перебування.

Іноземні громадяни, особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до російського законодавства призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язані з належністю до громадянства Російської Федерації. Іноземні громадяни, особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки в трудових відносинах нарівні з громадянами Росії.

Організації, що належать повністю або частково іноземним юридичним або фізичним особам, якщо вони розташовані на території Російської Федерації, повинні застосовувати нормативні акти про працю Російської Федерації до всіх працюючих у них громадянам. Це правило поширюється як на іноземних громадян, так і на громадян Російської Федерації. Винятки можуть встановлюватися федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації. Так, Угода урядів держав СНД про співробітництво в галузі трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів, ратифікована Законом від 24 квітня 1995 р. N 47-ФЗ, передбачає, що його боку можуть зажадати дострокового припинення трудових відносин і повернення трудівника-мігранта до країну виїзду у разі порушення ним законів країни працевлаштування та правил перебування іноземних громадян.

З метою проведення державної політики Російської Федерації щодо залучення іноземної робочої сили та забезпечення пріоритетного права російських громадян на заняття вакантних робочих місць визначено умови та порядок залучення і використання в Російській Федерації іноземної робочої сили 1.

Іноземна робоча сила залучається на роботу в Росію після видачі відповідного дозволу федеральним органом виконавчої влади, котрі відають питаннями внутрішніх справ, або його територіальним органом. Цей дозвіл видається роботодавцю за умови внесення ним у встановленому порядку коштів, необхідних для забезпечення виїзду кожного іноземного працівника відповідним видом транспорту з Російської Федерації. Положення про видачу іноземним громадянам і особам без громадянства дозволу на роботу передбачає, що заява про видачу дозволу повинно бути розглянута протягом 30 робочих днів з дня подачі роботодавцем необхідних документів.

У разі, якщо роботодавець порушує умови та порядок залучення іноземної робочої сили, встановлені законодавством, територіальний орган внутрішніх справ може призупинити дію дозволу до усунення допущених порушень. Закон про правове становище іноземних громадян передбачає також обставини, за наявності яких дозвіл на роботу не може бути видано, а виданий дозвіл підлягає анулюванню.

Такі наслідки настають, якщо іноземний громадянин:

виступає за насильницьку зміну основ конституційного ладу Російської Федерації, іншими діями створює загрозу безпеці Російської Федерації чи громадян Російської Федерації;

фінансує, планує терористичні (екстремістські) акти, надає сприяння у вчиненні таких актів або здійснює їх, а одно іншими діями підтримує терористичну (екстремістську) діяльність;

протягом 5 років, що передували дню подання заяви про видачу дозволу на роботу, піддавався адміністративному видворенню за межі Російської Федерації або депортації;

представив підроблені або підроблені документи або повідомив про себе свідомо неправдиві відомості;

засуджений набрав законної сили вироком суду за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину або злочину, рецидив якого визнаний небезпечним;

має непогашену або не зняту судимість за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину на території Російської Федерації або за її межами, визнаного таким відповідно до федерального закону;

неодноразово (2 і більше разів) протягом 1 року притягувався до адміністративної відповідальності за порушення законодавства Російської Федерації в частині забезпечення режиму перебування (проживання) іноземних громадян в Російській Федерації;

виїхав з Російської Федерації до іноземної держави для постійного проживання;

знаходиться за межами Російської Федерації більше 6 місяців;

є хворим на наркоманію, або не має сертифіката про відсутність у нього захворювання, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ-інфекції), або страждає одним з інфекційних захворювань, які становлять небезпеку для оточуючих. Перелік таких захворювань і порядок підтвердження їх наявності чи відсутності затверджуються Урядом РФ.

Дозволи на роботу іноземним громадянам видаються в межах квот на їх в'їзд до Російської Федерації, щорічно затверджуються Урядом РФ за пропозиціями виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації з урахуванням демографічної ситуації у відповідному суб'єкті Російської Федерації та можливостей даного суб'єкта з облаштування іноземних громадян.

ВИСНОВОК

Про значення чинника трудових ресурсів у МЕВ і про деякі особливості транскордонного руху трудових ресурсів свідчать наступні фактологічні дані.

У 1960 році в світі налічувалося 3,2 млн. трудящих-мігрантів; в 1995 - більше 35 мільйонів (з членами сімей чисельність мігруючого населення перевищує 100 млн. чоловік).

За даними Комітету ООН з народонаселення і розвитку, за період з 1950 по 1990 рік населення планети зросло більш ніж удвічі - з 2,5 до 5,6 млрд. чоловік. Пік темпів зростання населення припав на кінець 60-х років, в 70-х спостерігалося уповільнення зростання, у 80-ті роки відбулася стабілізація зростання на рівні, приблизно, 86 млн. чоловік щорічно. За прогнозами, такий приріст збережеться до 2015 року. Світове співтовариство говорить майже на 2800 мовами. У ньому має ходіння понад 300 найменувань національних валют.

У 40-ті роки XIX століття мала місце масова міграція з Ірландії в США; у 80-ті роки XIX століття - з Італії і країн Східної Європи до США. У XX столітті хвилі міграції в США припадали на 20-і роки, другу половину 50-х років (після «угорських подій»), середину 70-х років з В'єтнаму, 80-ті роки з Мексики, Куби, країн Карибського басейну. Стійкий потік в США складають висококваліфіковані фахівці («витік умів»).

У 60-80-ті роки XX століття мав місце приплив робочої сили з країн Південно-Східної Азії, Китаю, В'єтнаму в Гонконг, Сінгапур. Активно імпортували робочу силу з Ємену арабські країни Кувейт і Саудівська Аравія.

Експорт робочої сили робить сильний вплив на національну економіку. Так, наприклад, в Пакистані грошові перекази в країну від працюючих за кордоном пакистанських громадян у 5 разів перевищують надходження від експорту товарів і послуг. У Ємені в окремі роки перекази емігрантів в 30 разів перевищували надходження від експорту. У Єгипті в 80-90-ті роки експлуатація Суецького каналу давала прибуток у розмірі, приблизно, 1 млрд. доларів на рік, туризм - більше 600 млн. доларів, а перекази емігрантів - більше 3 млрд. доларів. За даними МВФ, приватні перекази, що включаються в дохідну частину платіжних балансів, на 90% складаються з надходжень від емігрантів.

У ЄС станом на середину 90-х років XX століття налічувалося 13-15 млн. мігрантів і членів їх сімей; в Саудівській Аравії - близько 4 мільйонів; Австралії - 200 тисяч.

Колишній СРСР імпортував робочу силу з Болгарії, В'єтнаму, Північної Кореї, Китаю. У середині 90-х років зафіксовано посилення міграції до Росії з України, Туреччини, Югославії, Молдови, Білорусі. Число легально працюють в Росії іноземців в 1995 році складало більше 200 тисяч чоловік.

З проблемою міграції пов'язані проблеми біженців, вимушених переселенців, іммігрантів-нелегалів. За оцінками експертів, в Росії знаходиться близько 2 млн. іммігрантів-нелегалів, 500-700 тисяч біженців з «далекого зарубіжжя» (Афганістан, В'єтнам, Китай) і близько 5 млн. з країн СНД. У країнах СНД проживає близько 25 млн. росіян.