4. Другий зимовий похід військ унр (кінець 1920 - початок 1921 pp.).

Останній збройний виступ добровольців з-поміж інтернованих у Польщі вояків УНР проти більшовиків, під командуванням генерала Ю. Тютюнника, відбувся в листопаді 1921. Завданням цього так званого Другого Зимового походу було рейдом підпілля проти більшовиків з метою скоординувати партизанські загони, дії яких мали викликати повалення радянського режиму в Україні. Організовані дві групи: подільська (400 бійців) і волинська (800 бійців), перейшли радянський кордон і оперували на Правобережжі. Подільська група 25 жовтня перейшла через Збруч у районі Гусятина, пройшла з успішними боями Поділля і дійшла до с. Вахнівки на Київщині, звідки повернула через Волинь до польського кордону і перетнула його 29 листопада. Волинська група перетнула радянський кордон 4 листопада, 7 листопада захопила Коростень і дійшла до с. Леонівки на Київщині, але, не з'єднавшись з подільською групою, також подалася на Захід. Оточена кіннотою Г. Котовського, волинська група була розбита у бою під Малими Міньками (17 листопада), а 359 бійців, що потрапили до полону, були 21 листопада 1921 розстріляні під Базаром. 150 вояків з Волинської групи прорвались до польського кордону.

Таким чином закінчилася українсько-радянська війна, ведена регулярними військовими формаціями, поразкою України. Ще кілька років велася, головним чином на Правобережжі, партизанська боротьба проти більшовицької влади. Повстанські загони, хоч формально не підлягали командуванню Армії УНР, що вже була в екзилі, проте ідейно були пов'язані з боротьбою УНР за незалежність України.

4. Суспільно-політичне життя в Україні після підписання Ризького мирного договору. Участь усрр в утворенні Радянського Союзу

Ризьким мирним договором сторони зобов'язалися поважати державний суверенітет один одного, не створювати і не підтримувати організацій, що борються з іншою стороною. Була передбачена процедура оптації громадян. Радянська сторона зобов'язалася виплатити Польщі 30 млн. рублів золотом в монетах або злитках і передати залізничний склад і інше майно на 18 245 тис. рублів золотом. Польща звільнялася від боргів Російської імперії, і передбачалися переговори про економічну угоду. Між сторонами були встановлені дипломатичні відносини. Договір був ратифікований ВЦВК РРФСР 14 квітня, польським Сеймом — 15 квітня, а ЦВК УРСР — 17 квітня 1921 р. 30 квітня після обміну ратифікаційними грамотами в Мінську договір набув чинності [1. c. 153-201]. Радянсько-польська війна закінчилася.

На жаль, дотепер не ясні втрати сторін у війні 1919—1920 рр. Згідно польських даних, польська армія тільки з квітня по жовтень 1920 р. втратила 184 246 чоловік, правда, про які втрати йде мова, не уточнюється [7, c. 264]. Втрати Червоної армії невідомі. Відомо лише, що війни польські війська узяли в полон більше 146 тис. людина, вміст яких в Польщі був дуже далеко від яких-небудь гуманітарних стандартів. Особливим знущанням піддавалися комуністи або запідозрені в приналежності до них, а полонені червоноармійці-німці взагалі розстрілювалися на місці. Але навіть і прості полонені часто ставали жертвами свавілля польських військових властей. Широко було поширено пограбування полонених, знущання над полоненими жінками. Мабуть, подібне відношення до радянських військовополонених з'явилося в значній мірі результатом багаторічної пропаганди «вини» Росії перед Польщею. Все це привело до того, що близько 60 тис. радянських військовополонених померли в польських таборах. До 21 листопаду 1921 р. з Польщі повернулися 75 699 колишніх військовополонених (932 люди відмовилися повертатися), а з Німеччини — 40 986 інтернованих. Польських полонених в Радянській Росії було близько 60 тис. (мабуть, це число включає також цивільних полонених, заручників і інтернованих осіб) і їх зміст не переслідував мети знищити або принизити їх. Навпаки, пригнічуючи більшість полонених розглядалося як «брати по класу» і які-небудь репресії відносно них були просто неможливі. Політична робота в таборах військовополонених переслідувала мету розвинути у них «класову» свідомість. Звичайно, не можна заперечувати, що в умовах бойових дій мали місце окремі ексцеси відносно полонених, особливо офіцерів, але радянське командування прагнуло присікати їх і карати винних. На вмісті полонених в РРФСР, безумовно, позначалася загальна економічна розруха. Після закінчення війни до Польщі повернулося 27 598 колишніх військовополонених, а близько 2 тис. залишилося в РРФСР [8, c. 43-48].

Підписання Ризького мирного договору привело до встановлення східної межі Польщі, але визначення решти меж країни на цьому не завершилося. Межа з Німеччиною була встановлена Версальським мирним договором, але не розмежованими залишалися райони на півдні Східної Пруссії (Мазури) і у Верхній Сілезії. 18 липня 1920 р. відбувся плебісцит в Мазурах показав, що польське населення не поспішає об'єднуватися з воюючою державою, і ця територія залишилася у складі Німеччини. У Верхній Сілезії ситуація була досить напруженої, і в січні 1920 р. туди були введені міжнародні війська Англії, Франції і Італії для підтримки порядку. Проте в серпні 1920 р. поляки, що складали велику частину населення сільських районів, підняли повстання і створили польську адміністрацію. Проте за наполяганням Антанти, повстання було згорнуто, і як компроміс була створена поліція на паритетних початках з німців і поляків. Врешті-решт, 20 березня 1921 р. у Верхній Сілезії відбувся плебісцит, в ході якого населення території східне річки Одер висловилося за приєднання до Польщі. Не дивлячись на цей результат голосування, Англія і Італія, що прагнули ослабити французького союзника, наполягала на передачі Польщі лише половини цієї території.

Це рішення привело до того, що 2 травня 1921 р. на підприємствах Верхньої Сілезії поляки почали страйки, а наступного дня знов спалахнуло повстання. Офіційно Польща не втручалася в події, але приватним порядком немало польських військових брало участь в них. Природно, країни Антанти зажадали припинити безлади, і хоча повсталі зайняли майже всю територію, населення яке висловилося за об'єднання з Польщею, окрім крупних міст, їм довелося припинити повстання. В середині червня було досягнуте перемир'я між німцями і поляками, а в кінці місяця з Верхньої Сілезії під тиском Антанти почався висновок польських і німецьких озброєних загонів. 20 жовтня 1921 р. конференція послів Антанти вирішила передати Польщі 1/3 території Верхньої Сілезії, але підприємства, що знаходилися на ній, залишалися за їх власниками (переважно німцями), а для товарів цих підприємств було встановлено п'ятирічне безмитне ввезення до Німеччини. З свого боку Польща створювала на переданій території особливий сейм — орган місцевого самоврядування.