19.Суть і завдання державного економічного програмування.

Економічна програма - це система взаємопов’язаних і узгоджених заходів, план дій, спрямованих на досягнення єдиної мети чи розв’язання 1-ї проблеми.

Державна національна програма розробляється на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції. Вона має інформаційно орієнтованих характер, даючи змогу підприємствам нормально функціонувати.

Головними завданнями ЕП є:

1. досягнення макроекономічної стабілізації і максимально ефективного використання всіх економічних ресурсів держави;

2. досягнення якісних позитивних зрушень в НЕ і підвищення добробуту населення;

3. підтримка вітчизняного товаровиробника і розвиток національного та регіональних ринків.

У державній програмі відображаються:

1) аналіз сучасного стану НЕ;

2) цілі та завдання розвитку;

3) макроекономічні показники та пропорції, яких бажано досягти;

4) заходи пов’язані з удосконаленням фінансово – грошової системи та банківської діяльності;

5) основні напрямки розвитку галузей економіки та її структурної перебудови;

6) науково – технічна діяльність, соціальний розвиток, доходи населення та рівень життя, які мають встановитися в результаті виконання наміченої програми;

7) загальні риси конюнктури внутрішнього та зовнішніх ринків;

8) заходи щодо поліпшення ЗЕД, реформування відносин власності;

9) заходи щодо охорони навколишнього середовища;

10) основні напрямки розвитку регіонів;

11) форми і засоби ДРЕ.

20.Види програм.

Загалом програми поділяються на:

1. національні;

2. державні (міждержавні),розробляються на довгострокову перспективу 10, 15, 20 років, середньострокову перспективу від 1 до 5 років, короткострокові до 1 року, по кварталах і місяцях;

3. галузеві (міжгалузеві);

4. регіональні;

5. цільові комплексні програми;

6. надзвичайні програми.

За характером дії програми поділяться на:

1. спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів чи районів ( державна програма розвитку вугільної промисловості України, програма розвитку транспортного комплексу України);

2. програми, що стосуються загальнонаціональних проблем ( державна програма зайнятості населення, державна програма захисту населення);

3. програми діяльності державних економічних органів ( державна програма приватизації, програма дій уряду);

4. програми досягнення економічної рівноваги, тобто програми стабілізації ( програма надзвичайних заходів, стабілізації економіки України та виходу її із кризового стану);

5. фінансові програми (програма боротьби з інфляцією);

6. регіональні програми, що передбачають освоєння нових районів, природних багатств і перетворення економік уже сформованих районів.

За рівнем порушуваних проблем розрізнають:

1. широкомасштабні комплексні програми ( комплексна програма НТП вНЕ);

2. програми соц-ек розвитку (житлова програма);

3. вузькі наук-техн програми.

Програмування як форма впливу на ек-ку має деякі особливості:

1. воно є способом втручання держави в ек-ку і коректує процес ринк перетворень;

2. виступає елементом сучасної ринк організації ек-ки ( держава орієнтує агентів ринку у поведінці та зебезп їх самостійність)4

3. в основі програмування лежить структурне, динамічне регулювання;

4. прог-я як форма впливу на ек-ку є системним і комплексним явищем.

21.Економічне прогнозування НЕ і види прогнозів.

Для планування розвитку НЕ використовується система прогнозів, зокрема демографічних, соціальних, економічних прогнозів наук-техн розвитку , природніх ресурсів тощо.

Прогноз – це науково обґрунтоване судження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об’єкта у майбутньому.

Процес формування прогнозу охоплює наступні етапи:

1. формування інформаційної бази прогнозу:

2. аналіз об’єкта прогнозу;

3. аналіз зовн середовища і його вплив на об’єкт прогнозування;

4. визначення прогнозної траєкторії об’єкта;

5. прийняття рішень на підставі прогнозованої інформації;

6. оцінка якості прогнозу.

В економічному прогнозуванні використовують такі методи:

1) інтуїтивні

2)математичні

3)методи соц досліджень

4)методи моделювання ек, соц, екологічних процесів.

Існує наступна класифікація прогнозів:

1. за ступенем контролю:

-контрольовані ( прогноз інвестицій в НЕ є неконтрольований з боку держави в особі міністерства ек-ки);

-неконтролбовані (прогноз загального обсягу угод на фондовій біржі)

2) за масштабом:

- мікро прогноз – окремого підприємства;

- галузевий;

- макропрогноз –НЕ;

- суперпрогноз – світової економіки.

3) за часом:

- оперативний до 1 місяця;

- короткостроковий до 1 року;

- середньостроковий до 5 років;

- довгостроковий – понад 15 років.

4) за об’єктом прогнозу:

- прогноз природних ресурсів;

- трудових ресурсів;

- інвестицій;

- науково-технічний;

- соціальний;

- зайнятості;

- доходів та ін.

5) за кількістю об’єктів:

- одиничний

- множинний.

6) залежно від того, чи прогноз заданий 1числом чи інтервалом:

-точні

-інтервальні.

7) за функціональною ознакою виділяють

-пошуковий, який базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об’єкта, що склалися в минулому і діють нині. Мета: з'ясування як розвиватимуться події за збереження сталих тенденцій;

-нормативний розробляється на основі заданих цілей, тобто нормативів і передбач. визначення способів і термінів їх досягнення.

8) за варіантами прогнозу виділяють:

-песимістичний

-оптимістичний

- стриманий

Найважливішими об’єктами макроекономічного прогнозу є:

1. обсяг нац споживання та обсяг нац продукту;

2. структура та рівень зайнятості;

3. обсяг реал.капіталовкладень;

4. показники безробіття;

5. доходи, витрати та заощадження населення;

6. рівень і темпи інфляції;

7. доходи та витрати держави;

8. бюджетне сальдо держави та регіонів;

9. стан платіжного балансу;

10. розмір внутр та зовн заборгованостей.