42. Основи кошторисного фінансування

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа – кошторису доходів і видатків. Кошторис – це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис включає дві основні складові:

загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати значні грошові кошти, які утворюються за рахунок надходжень податків від населення, підприємств і організацій усіх форм власності та надходжень інших неподаткових платежів. У своїй сукупності ці кошти створюють фонд грошових коштів або доходи Державного бюджету і бюджетів місцевих рад народних депутатів.

Побудова ринкової економіки відбувається в умовах інфляційних процесів, спаду виробництва, кризи платежів, що зменшує надходження до бюджетів усіх рівнів по відношенню до запланованих. Відповідно Державний бюджет як основний фінансовий план держави – це не реальний план, а лиш припущення про надходження доходів і напрями їх використання. Нереальність запланованих надходжень доходів бюджету потребує скорочення видатків на розвиток господарства, передусім інвестицій, на впровадження новітніх технологій і обладнання у виробництво.

В умовах кризи платежів та ненадходжень доходів у бюджет у визначених розмірах держава вимушена направляти кошти на поточні видатки. Першочергове значення має підтримка галузей невиробничої сфери, тобто поточні видатки на утримання закладів освіти, охорони здоров’я захист постраждалого від Чорнобильської катастрофи населення та інші заходи.

Тягар кризи платежів і ненадходжень податків зазнають усі бюджети бюджетної системи, від чого страждає в першу чергу національно-культурна сфера. Скорочуються видатки на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист населення та інші заходи у невиробничий сфері.

Повністю або частково скорочуються видатки по бюджету розвитку: капітальні вкладення, житлово-комунальне господарство та ін.

43. Нормування видатків. Види норм.

Нормування видатків – це визначення обсягу витрат на розрахункову одиницю, яка характеризує обсяг діяльності відповідної бюджетної установи, наприклад на один клас у школі.

Визначення обсягів фінансування ґрунтується на:

— показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (оперативно-мережні показники);

— норм бюджетних видатків на певний кількісний показник.

Оперативно-мережні показники поділяються на такі групи:

♦ виробничі показники, які характеризують профільну діяльність установи (наприклад кількість учнів у школі), що своєю чергою поділяються на:

— вхідні – об’єктивно існуючі на даний період часу;

— похідні – визначаються за певними нормами (кількість класів залежить від кількості учнів і норми граничної наповнюваності класів);

♦ загальні показники, які характеризують будівлю бюджетної установи (наприклад площа приміщень, їх санітарно-технічний стан тощо).

Бюджетне нормування передбачає встановлення єдиних вимірників видатків на однорідні, переважно масові, об’єкти фінансування, які мають однакові виробничі ознаки. Розрахунковою одиницею для розробки норм служать основні виробничі показники для відповідної установи (клас, ліжко тощо). Число розрахункових одиниць визначається на підставі даних з мережі та контингенту (наприклад кількість класів у школі), які своєю чергою встановлюються міністерствами та відділами держадміністрацій і затверджуються на кінець року. Сума видатків бюджетної установи визначається як добуток розрахункових одиниць на норму видатків.

Норма видатків – це величина затрат на планову розрахункову одиницю (наприклад на клас, на 1 м2 площі тощо). Для більшої конкретизації норми, як правило, встановлюються за однорідними видатками та однотипними установами.

Залежно від того, в яких одиницях вимірювання відображається норма, виділяють дві основні групи норм: матеріальні та грошові.

Матеріальні (натуральні) норми визначають затрати матеріальних ресурсів (у кількісному виразі) на розрахункову одиницю, наприклад склад і кількість продуктів харчування на одне ліжко в лікарні, кількість електроенергії на 1 м2 площі приміщення тощо). Матеріальні норми диференціюються за типами бюджетних установ.

Грошова норма – це матеріальна норма, переведена в грошовий вираз, виходячи з діючих державних цін, тобто це вартісний вираз натуральної норми.

Грошова норма може бути фінансовою та бюджетною. У тому випадку, коли бюджет є єдиним джерелом фінансування, фінансова норма буде одночасно і бюджетною. За наявності інших джерел фінансування фінансова норма поділяється на дві частини: одна фінансується з бюджету, а друга – за рахунок інших джерел (наприклад за рахунок коштів батьків).

Залежно від методу побудови, фінансові норми поділяються на індивідуальні, комбіновані та укрупнені.

Індивідуальні норми – це затрати за окремим видом видатків на розрахункову одиницю, наприклад норма харчування на одного хворого. За цими нормами складаються індивідуальні кошториси бюджетних установ.

Комбіновані норми об’єднують групу індивідуальних норм за видом видатків, перерахованих на розрахункову одиницю, яка характеризує виробничу діяльність установи, наприклад норма видатків за видом «Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки» на 1 ліжко-місце в лікарні. Ця норма відображає загальну суму видатків, обладнання, медикаментів, перев’язувальних матеріалів, продуктів харчування та інших за кодом економічної класифікації 1130.

Укрупнені норми відображають всю суму затрат на розрахункову одиницю, наприклад норму видатків на один клас у школі.

Комбіновані та укрупнені норми широко застосовуються на перших етапах складання кошторису і надають можливість фінансовим органам виконувати планові розрахунки та перевіряти їх виконання.

Норми видатків поділяються також на обов’язкові та розрахункові.

Обов’язкові норми встановлюються, як правило, урядом і не можуть змінюватися в процесі складання та виконання кошторису бюджетної установи. Це норми видатків на відрядження, продукти харчування та ін.

Розрахункові норми – це середні норми видатків на розрахункову одиницю з урахуванням конкретних умов роботи установи. На їх основі визначається середній розмір окремих видів видатків бюджетних установ.