7. Сутність та причини банкрутства підприємства.

У практиці розвитку країн із ринковою економікою банкрутство виступає як механізм регулювання та саморегулювання економіки і, насамперед, дотримання виконання зобов'язань суб'єктами господарювання

Банкрутство, як елемент ринкових відносин, стало реальністю і сучасної української економіки. Сьогодні ще багато керівників не хочуть вірити в те, що їхні підприємства можуть бути визнані банкрутами. Таке ставлення пояснюється тим, що протягом попередніх десятиліть економіка розвивалася не за законами ринку, а була наслідком тогочасної державної політики, негативними особливостями якої, зокрема, є:

- довготривалий період функціонування господарюючих суб'єктів у середовищі централізованого розподілу та планування;

- велика питома вага в економіці підприємств-гігантів, що спеціалізувалися на випуску певних видів продукції;

- дуже високий процент морального і фізичного зносу основних фондів на багатьох вітчизняних підприємствах, зокрема, висока питома вага в активах застарілого обладнання і техніки.

Усе перелічене вище визначило особливу схильність вітчизняних господарюючих суб'єктів до кризових явищ, що виявилося у втраті фінансової стійкості, виникненні неплатоспроможності і, як наслідок, у банкрутстві.

Існують різні підходи до визначення терміну банкрутства. Так, Шеремет А. Д. [138] під банкрутством суб'єкта господарювання розуміє його нездатність фінансувати поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов'язання. Банкрутство є наслідком розбалансованості економічного механізму відтворення капіталу суб'єкта господарювання, результатом його неефективної цінової, інвестиційної і фінансової політики.

Білоліпецький Н. П. дає визначення банкрутства суб'єкту господарювання, як його крах, викликаний технічно або фізичною нездатністю суб'єкта господарювання погасити взяті на себе фінансові зобов'язання. Банкрутство суб'єкта господарювання — це стан, коли реальна ринкова вартість активів фірми нижче суми її зобов'язань [35].

На думку Скворцова М. М., банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства, що виявляється у перевищенні витрат на виробництво продукції над виторгом від її реалізації [109].

Константінова А. В. зазначає, що поняття банкрутства характеризується різними його видами [72]. Вона виділяє реальне, технічне, навмисне та фіктивне банкрутство та пояснює кожне з цих понять (рис. 9.1).

Афанасьев Р. звертає увагу на необхідність законодавчо закріпити у господарському праві поняття «фіктивне банкрутство» та «навмисне банкрутство», адже застосовуються вони лише в кримінальному праві України [28]. Стаття 156-3 Кримінального кодексу України «Фіктивне банкрутство» визначає його як свідомо неправдиву заяву громадянина-засновника або власника суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадової особи — суб'єкта підприємницької діяльності, про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів та зобов'язань перед бюджетом.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб:

- підприємств-кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;

- найманих працівників, з якими, у першу чергу, мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;

- підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

Банкрутство — складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень.

Отож, банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.