60. Процес доказування та його стадії. Роль суду в процесі доказування.

У теорії цивільного процесу питання про поняття доказування, його суб'єкти, об'єкти, структурні частини доказування є дискусійним. Було висловлено міркування, за яким суб'єктами доказування є сторони; змістом доказування — процесуальна діяльність сторін щодо ствердження фактичних обставин справи, подання доказів, спростування доказів протилежної сторони, заявлення клопотань про витребування доказів, участь у їх дослідженні. Але таке визначення доказування не відповідає нормам ЦПК України. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, висловлювати міркування та заперечення (ст. 27 ЦПК України). Отож суб'єктами доказування є всі особи, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК України). Суд також є суб'єктом доказування, бере участь у доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи (ч. 4 ст. 10, ч. 2 ст. 166, ст. 212 ЦПК України), сприяти сторонам у збиранні доказів (ст. 137 ЦПК України), вирішувати питання про належність і допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Що ж до змісту доказування у цивільному процесі, то воно складається не тільки з процесуальної (практичної) діяльності, а поєднує у собі і розумову, і логічну діяльність. Перша врегульована нормами цивільного процесуального права, друга — законами логічного мислення. Відповідно до ст. 212 ЦПК України оцінка доказів підпорядкована вимогам правових норм і законам логічного мислення.

Отже, а) доказуванням буде процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; б) докази і доказування є процесуальними засобами пізнання у цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або ступенів (стадій), які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Ступінь доказування складається з сукупності процесуальних дій, що виконуються суб'єктами доказування і об'єднуються спільністю мети. У науці цивільного процесу вони визначаються понятійно і кількісно по-різному. Виділяються такі елементи (ступені): твердження про факти; зазначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою; дослідження доказів; оцінка доказів*.

Початковий ступінь — твердження про факти — означає, що позивач та інші особи, які пред'являють вимогу на захист його прав, мають у позовній заяві викласти обставини, якими обґрунтовуються вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), тобто на обґрунтування позову зазначити юридичні факти, які породжують, змінюють або припиняють його права і обов'язки. Суд, у результаті покладеного на нього обов'язку щодо з'ясування дійсних обставин у справі, може і зобов'язаний вказати сторонам й іншим особам, які порушили справу, на факти, на які вони не посилалися, але які підлягають перевірці у судовому засіданні (пункти 3-5 ч. 6 ст. 130 ЦПК України).

Другий ступінь — сторони й інші заінтересовані особи зазначають докази, що підтверджують позов (п. б ч. 2 ст. 119 ЦПК України). Зазначення доказів — це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Норми ЦПК України зобов'язують при пред'явленні позовної заяви тільки додавати документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ч. 5 ст. 119 ЦПК України), зазначити докази, що підтверджують вимогу, а саме: показання свідка і його виклик до суду — зазначити прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання і обставини, які він може підтвердити (ст. 136 ЦПК України); письмові докази і обставини, які вони можуть підтвердити (ч. 2 ст. 137 ЦПК України) та ін. Зазначення на докази можна зробити не тільки у стадії порушення цивільного процесу у справі, але і у наступних стадіях провадження судочинства. При підготовці справи до розгляду позивач на заперечення відповідача може вказати на додаткові докази, а відповідач — на докази, які підтверджують його заперечення. Суд з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання (п. 4 ч. 6 ст. 130 ЦПК України). У судовому засіданні особи, які беруть участь у справі, можуть зазначити нові докази і заявити клопотання про їх витребування (ст. 137 ЦПК України).

Третій ступінь — подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Якщо поданих доказів недостатньо, суд за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів (четвертий ступінь). На сторони покладений обов'язок подати у встановлений судом строк свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Якщо у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникли складнощі щодо отримання доказів, суд за їх клопотанням повинен витребувати такі докази. Суд, який розглядає справу, у разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності, доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії (ч. 1 ст. 131, ч. 1 ст. 132, ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

П'ятим ступенем доказування є дослідження доказів, тобто безпосереднє сприйняття і вивчення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених у законі засобів доказування на підставі принципів усності й безпосередності. Процес дослідження доказів полягає у поєднанні емпіричної і логічної діяльності суду, спрямованої на пізнання фактичних даних, їх змісту і достовірності, процесу їх формування, збереження і забезпечення. Фактичні дані (обставини у справі) — реальні категорії, тому дослідження у суді доказів має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування. Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК України процесуальним порядком і способом дослідження. Спосіб дослідження — це шлях одержання інформації про фактичні дані від засобів доказування, вид і характер здійснюваних процесуальних дій: допит свідків, давання пояснень сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, оголошення письмових доказів, огляд речових доказів. Порядок дослідження доказів — це системність процесуальної форми виконуваних процесуальних дій щодо дослідження доказів. Так, свідок допитується у судовому засіданні в усній і безпосередній формі, з попередженням про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань. Допит починається у пропозиції головуючого розповісти все, що йому відомо у даній справі, тощо (статті 180-183 ЦПК України).

Завершується дослідження доказів їх оцінкою (шостий ступінь). Оціночна думка суду про докази формується з початкових етапів судового доказування, але остаточно у повному обсязі визначається у нарадчій кімнаті і впроваджується у зміст ухваленого судом рішення, в його мотивувальній частині (статті 212, 215 ЦПК України). Оцінка доказів — складне явище, що розглядається у науці неоднозначно: як розумовий процес, що проходить за законами мислення, а не права, і як логічний акт, що виявляється у процесуальних діях

Роль суду. За законами цивільного процесуального права оцінку доказів провадять тільки суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, суб'єкти доказування. Оцінюється тільки фактичний склад, одержаний безпосередньо в установленому законом процесуальному порядку і з передбачених засобів доказування. Оцінка спрямовується на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалення судом законного і обґрунтованого рішення. Оцінка доказів втілюється у певній процесуальній дії, тобто має свою об'єктивну процесуальну форму.

Суб'єктами оцінки доказів є не тільки суд, а й усі суб'єкти доказової діяльності — особи, які беруть участь у справі. Оцінка ними доказів є необхідним елементом їх доказової діяльності щодо подання, витребування, дослідження доказів. Неможливо брати участь у дослідженні доказів, висловлювати свої доводи, міркування і заперечення проти міркувань інших осіб, не зробивши оцінки того чи іншого доказу і всіх їх у сукупності. Але їх оцінка є рекомендуючою, а оцінка СУДУ — владною. Рекомендуюча оцінка доказів виявляється у процесуальних діях — поясненнях, доводах, міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі, і сприяє суду всебічно, повно, об'єктивно оцінити всі обставини у справах їх сукупності. Оцінка доказів судом є підставою для прийняття ним відповідного за змістом акта застосування права, що має обов'язковий, владний характер, втілений у мотивувальній частині рішення суду (статті 212, 215 ЦПК України). Це завершальна оцінка суду.

Суд також є суб'єктом доказування, бере участь у доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи (ч. 4 ст. 10, ч. 2 ст. 166, ст. 212 ЦПК України), сприяти сторонам у збиранні доказів (ст. 137 ЦПК України), вирішувати питання про належність і допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК України).