28. Прилади для визначення вологості повітря в приміщеннях.

Для визначення температури повітря в виробничих приміщеннях використовуються звичайні ртутні і спиртові термометри, термопари або термоанемометри. Так, наприклад, термометр метеорологічний скляний ТМ-6 має діапазон виміру від -ЗО до +50 °С, похибка вимірювання 0,2 °С. Термоанемометр ЭА-2м визначає температуру повітря в межах від 10 до 60 °С, а термоанемометр ТА-8м в межах від 0 °С до 60 °С. Найчастіше температуру повітря визначають за сухим термометром психрометра. В приміщеннях, де є значні джерела променистого тепла, для більш точного визначення фактичної температури повітря застосовується подвійний термометр, який складається з двох термометрів - один з зачорненим термобалоном, а другий - з посрібленим. Посріблений віддзеркалює променисте тепло і реагує на конвективне, а зачорнений реагує на променисте і на конвективне.

30. Категорії важкості робіт за енергозатратами

32. Класифікація шкідливих речовин за фізіологічною дією на організм людини.

Нераціональне застосування хімічних речовин, синтетичних матеріалів несприятливо впливає на здоров'я працюючих. Шкідлива речовина, потрапляючи в організм людини під час її професійної діяльності, викликає патологічні зміни. Основними джерелами забруднення повітря виробничих приміщень шкідливими речовинами можуть бути сировина, компоненти й готова продукція. Захворювання, що виникають при впливі цих речовин, називають професійними отруєннями. По ступені впливу на організм шкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки: 1-й - речовини надзвичайно небезпечні; 2-й - речовини високонебезпечні; 3-й - речовини помірно небезпечні; 4-й - речовини малонебезнечні. Клас небезпеки шкідливих речовин установлюють залежно від норм і показників, зазначених у таблиці. Віднесення шкідливої речовини до класу небезпеки роблять по показнику, значення якого відповідає найбільш високому класу небезпеки. Токсичні речовини надходять в організм людини через дихальні шляхи (інгаляційне проникнення), шлунково-кишковий тракт і шкіру. Ступінь отруєння залежить від їхнього агрегатного стану (газоподібні й пароподібні речовини, рідкі й тверді аерозолі) і від характеру технологічного процесу (нагрівання речовини, здрібнювання й ін.). Переважна більшість професійних отруєнь пов'язане з інгаляційним проникненням в організм шкідливих речовин, що є найнебезпечнішим, тому що більша усмоктувальна поверхня легеневих альвеол, посилено омиваних кров'ю, обумовлює дуже швидке й майже безперешкодне проникнення отрут до найважливіших життєвих центрів. Надходження токсичних речовин через шлунково-кишковий тракт у виробничих умовах спостерігається досить рідко. Це буває через порушення правил особистої гігієни, часткового заковтування пар і пилу, що проникають через дихальні шляхи, і недотримання правил техніки безпеки при роботі в хімічних лабораторіях. Токсичні речовини в організмі розподіляються неоднаково, причому деякі з них здатні до нагромадження в певних тканинах. Тут особливо можна виділити електроліти, багато хто з яких досить швидко зникають із крові й зосереджують в окремих органах. Свинець накопичується в основному в костях, марганець - у печінки, ртуть - у нирках і товстій кишці. Виділення токсичних речовин з організму нерідко відбувається тим же шляхом, що й надходження. Небезпека шкідливих речовин для людини багато в чому визначається їхньою хімічною структурою й фізико-хімічними властивостями. Немаловажне значення відносно токсичного впливу має дисперсність проникаючі в організм хімічної речовини, причому, чим вище дисперсність, тим токсичніша речовина. Умови середовища можуть або підсилювати, або послабляти його дію. Так, при високій температурі повітря небезпека отруєння підвищується; отруєння амідо- і нітросполукою бензолу, наприклад, улітку бувають частіше, ніж узимку.