16. Вплив світової економічної кризи та загостреня міжнародної напруженості в умовах 1930-х років хх ст..

Восени 1929 р. в світі розпочалася глибока економічна криза, яка справила величезний вплив на економіку багатьох країн і міжнародні відносини. По суті сталася економічна катастрофа в капіталістичному світі.

Економічна криза 1929-1933 pp. виявилася світовою. Вона руйнувала всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

У Великобританії вперше з'явилися труднощі в одержанні кредитів, усе важче проходивши процес реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття.

У 1929 p. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної кризи. Однак наступного 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів

Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не перевищувало 1 млн. безробітних. У багатьох галузях кризу затягнулася до 1936 p. Рівень життя народу знизився втроє.

Для Німеччини, як і для США, економічна кризу 1929-1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад З0 тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. У країні налічувалося майже 8 млн. безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, упорядкуй США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний план для Німеччини. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини.

17. Відмова Німеччини від дотримування Версальського договору і підготовка до Другої світової війни.

Версальський договір країн-переможниць з Німеччиною був підписаний 28 чер­вня 1919 р. У 1922 р. Тогочасний уряд Німеччини почав саботувати виплати репарацій і при­пинив репараційні поставки вугілля.

План Дауеса, а потім план Юнга сприяли відродженню економічного потенціалу Німеччини. Вже в 1932 р. на міжнародній конференції в Лозанні було прийняте рішен­ня про скасування виплат репарацій Німеччиною.  Після приходу до влади нацистів боротьба за перегляд положень Версальського догово­ру стала головною і визначальною тенденцією в зовнішній політиці Німеччини.  На 1935 р. чітко сформувалася зовнішньополітична доктрина Німеччини:  - ліквідація Версальської системи договорів;  - об'єднання всіх німців, які мешкали в європейських країнах, у межах німецької держави; - встановлення світового панування.  У січні 1935 р. населення Саару, багатої на вугілля області, яка знаходилася під управлінням Ліги Націй, абсолютною більшістю голосів проголосувало за її вход­ження до складу Німеччини.  У виступі по радіо 17 березня 1935 р. Гітлер констатував, що Німеччина більше не буде дотримуватися обмежень, нав'язаних Версальським договором. Канцлер оголосив про впровадження у країні загальної військової повинності і намір створити армію з 36 дивізій. Почалося інтенсивне переозброєння німецької армії.  Далі гітлерівська армія окупувала Рейнську демілітаризовану зону, порушуючи тим самим і Версальський договір, і Локарнські угоди. 18. Агресивні дії Німеччини, Італії та Японії напередодні Другої світової війни. Формування осі Рим-Берлін-Токіо.

Японія. США і Велика Британія були головними суперниками Японії на шляху встановлення свого контролю в цьому великому регіоні. Імовірність збройного зіткнення Японії і США зростала з кожним роком.  США ще раніше прийняли план воєнних дій проти Японії, який одержав назву «Оранжевий план». А прем'єр-міністр Японії Танака у своєму меморандумі виклав програму територіальних завоювань в Азії.  Японська агресія на Далекому Сході готувалася у всіх напрямках: політичному, економічному, ідеологічному.

Італія. Експансія Італії була націлена на країни Середземномор'я і Балканського півострова, Ефіопію, низку інших африканських країн. Середземне море фашистська пропаганда, посилаючись на «істо­ричні» права, іменувала «нашим морем». На Балканах Італія мала намір підкорити своєму впливу Алба­нію.  Для розширення військо­вого плацдарму на африканському континенті, в Еритреї, Сомалі і Лівії (італійських колоніях в Африці) зосереджувалися війська, буду­валися і реконструювалися морські порти, аеродроми, військові бази.  Пріоритетним для зовнішньої політики Італії в 30-ті рр. стало зміцнення стратегічного союзу з Німеччиною. 

Німеччина. У 1930-х рр. гітлерівський уряд розгорнув всебічну підготовку до світової війни. Німеччина залишила Женевську конференцію з роззброєння 1932—1935 та заявила про свій вихід з Ліги Націй. Гітлер порушив військові статті Версальського мирного договору 1919 і ввів у країні загальний військовий обов’язок. У березні 1936 німецькі війска зайняли демілітаризовану Рейнську зону. У листопаді 1936 Німеччина і Японія підписали «Антикомінтернівський пакт», до якого у 1937 приєдналася Італія. В результаті агресивних війн Японії проти Китаю, Італії проти Ефіопії, німецько-італійської інтервенції в Іспанії (1936—1939) фашистські держави посилили свої позиції у Європі, Африці, Азії.

Вісь Рим-Берлін-Токіо. У жовтні 1936 р. міністри закордонних справ Італії і Німеччини Г.Чіано і К.Нейрат підписали італо-німецький протокол про співробітництво, який отримав умовну назву «Вісь Берлін —Рим».  У листопаді цього ж року Гітлер підписав з Японією «Угоду про боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу» (Антикомінтернівський пакт). До нього приєдналася Італія.  Хоча новий блок був офіційно спрямований проти світового кому­нізму і всіх лівих сил, він уже тоді становив реальну загрозу для США, Великої Британії і Франції.