139. Т.Г.Шевченко. Провідні ідеї його творчості.

Релігійно-моральні ідеї

Поэзия Шевченко очень богата религиозно-нравственными мотивами. Теплое религиозное чувство и страх Божий проникают весь «Кобзарь». В послании до живых и ненарожденных земляков своих благочестивый поэт вооружается против атеизма и объясняет неверие односторонним влиянием немецкой науки. Как человек весьма религиозный, Шевченко в теплых выражениях говорит о силе молитвы, о киевских святынях; о чудотворном образе Пресвятой Богородицы, о богомолке, постоянно выдвигает христианские принципы добра, в особенности прощение врагам. Сердце поэта исполнено смирения и надежды. Все это спасло его от пессимизма и отчаяния, лишь по временам, под влиянием тяжёлых условий его личной жизни и жизни его родины, пробивавшихся в поэзию Шевченко В тесной связи с основным религиозно-нравственным настроением поэта стоят мотивы о богатстве и бедности, о значении труда. Поэта смущает имущественное неравенство людей, нужда их, смущает и то, что богатство не обеспечивает счастья. Его принцип — «и чужому научайтесь, и свого не цурайтесь». Поэту, однако, совсем была чужда идея поиска истины и служения ей независимо от каких-либо традиций. У Шевченко обнаруживается местами узкое национально-прикладное понимание науки, местами отождествление науки с моралью и неудачное иронизирование над людьми «пысьменными и друкованными».

Політичні ідеї

Политические мотивы поэзии Шевченко, ныне большей частью устаревшие, известны по заграничным изданиям «Кобзаря» (лучшее изд. Огоновского). Его славянофильству посвящено в «Кобзаре» немало страниц. Сюда же примыкает стихотворение «Славянам», напечатанное в октябрьской книжке «Киевской Старины» за 1897 г. Кое-где разбросаны этнографические мотивы — о ляхах, евреях, цыганах, киргизах. В особые группы можно выделить как мотивы автобиографические, например ценное в этом отношении послание к Козачковскому, так и мотивы об отдельных писателях, например о Сковороде, Котляревском, Шафарике, Марко Вовчке.

Шевченко ненавидел Российский имперский режим, но с большой симпатией относился к простому русскому народу, был другом русских революционных демократов.

Сімейні ідеї.

Все перечисленные выше мотивы поэзии Шевченко, за исключением двух-трёх (Днепр, Украина, казаки), отступают перед основными мотивами семейно-родственными. Семья — настоящая суть всего «Кобзаря»; а так как основу семьи составляет женщина и дети, то они и наполняют собой все лучшие произведения поэта. П. И. Житецкий, в «Мыслях о украинских думах», говорит, что в произведениях украинской поэзии, как школьной, так и народной, народная этика сводится главным образом к семейной морали, основанной на чувстве родства; в народной поэзии правда называется матерью ридною, а мать — правдою вирною, и в образе матери создана большая нравственная сила, как сила любви. Все эти суждения вполне применимы к поэзии Шевченко, которая по развитию семейно-родственных идеалов примыкает непосредственно к народной поэзии.

140. Українська архітектура XIX ст.

В першій половині XIX ст. при новому адміністративому поділі України в стилі ампір постає більшість державних будинків Полтави, Чернігова, Києва, а на запорізьких степах — Одеси й Херсона.

Остання стадія класичності наступає в другій половині XIX ст. за часів царя Миколи І, коли будови набирають особливо понурих і сурових форм, прикладом чого може служити будинок університету в Києві. З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки).

В заложенні вони переважно хрещатої форми. Це, наприклад, собор у Хоролі 1800 — 08 рр., що близько стоїть до давніших будов XVII — XVIII ст., але лише з одною середньою банею на округлому гладкому під баннику. З більших будов з цієї доби походять собори в Одесі, Херсоні та Кременчуці, що належать до течії академічного класицизму, який почав плекатися в офіційних технічних школах Росії.

Досить поширеним був також тип зовсім округлих будов (ротонд) із колонами або без них, яскравих ампірових форм, як церкви в с. Кукавці (1806) і м. Шатові на Поділлі, Різдва на Подолі в Києві (1809), «Аскольдова могила» в Києві (1810), церква Гощівського монастиря в Галичині (1842) та ін. Перетворення класичних зразків в українському народному дусі в більшій мірі виявилося на західноукраїнських землях, як це, наприклад, свідчить кафедральна церква в Чернівцях, побудована в 50-х роках XIX ст. на п’ятидільному заложенні з трьома банями, подібно до буковинських дерев’яних церков.

Від середини XIX ст. міське будівництво житлового й громадського призначення у зв’язку з пануючим у цілій Європі утилітаризмом і меркантильністю переймається еклектизмом — мішаниною різних історичних стилів не тільки в різних об’єктах, а також в одній будові. Серед різних фаз еклектизму та різноманітних мистецьких напрямів особливо поширюється т. зв. віденський неоренесанс. Загальне архітектурне обличчя наших головніших міст (навіть незалежно від бувшого австро-російського кордону) — Києва, Одеси, Харкова, Львова, Чернівців, Перемишля, Херсона та навіть Ростова й Катеринодара на Кубані — власне завдячує цій віденській моді.

Зокрема, в цьому характері побудовані більші міські театри в Києві, Одесі, Львові та інші громадські будови по містах. Рівночасно в техніці будівництва на Наддніпрянщині помічається поступовий підупад, який особливо зусилюється під кінець XIX ст. Річ у тому, що російська централістична влада в боротьбі за опанування усіх ділянок культурного та економічного життя на Україні з особливим завзяттям нищила українське міщанство і зв’язане з ним ремісництво, яке своїми цеховими організаціями ставило чималий опір централістичним стремлінням Москви.