ОсОблИвості правової охорони сільськогосподарських земель в Укоаїні

Правова охорона сільськогосподарських земель у земельному праві України

може розглядатися в декількох значеннях, а саме: а) як право­вий інститут земель­ного права та законодавства України; б) як складова правового ре­жиму сільськогосподарських земель; в) як система обов'язків суб'єктів земельних правовідносин у сфері використання та охорони сільсько­господарських земель.

За чинним законодавством України особливості правової охорони земель сільськогосподарського призначення визначаються з огляду на нормативні вимоги щодо виконання комплексу ґрунтозахисних, ор­ганізаційних, економічних, нормативно-технічних і державно-правових засобів, спрямованих на поліпшення якості, продуктивності земель, підвищення родючості ґрунтів, забезпечення дотримання ви­мог їхнього збереження відповідно до земельного законодавства та зобов'язань за земельно-правовими договорами.

Зазначені засоби реалізуються шляхом законодавчого закріплення обов'язків щодо охорони сільськогосподарських земель держави в особі уповноважених органів, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб - власників і користувачів земельних ділянок, про­цедури проведення зазначених засобів, видів відповідальності за по­рушення законодавства у сфері охорони сільськогосподарських земель.

Відповідно до ч. 1. ст. 14 Конституції України земля як основне національне багатство перебуває під особливою охороною держави. У цьому зв'язку реалізація цього імперативу щодо сільськогосподарських земель зобов'язує державу в особі уповноважених органів ви­конувати такі організаційно-правові та інші заходи: розробляти зага­льнодержавну та регіональну (республіканської) програми викорис­тання та охорони земель (утому числі сільськогосподарських земель), документацію із землеустрою в галузі охорони земель; здійснювати державну комплексну систему спостережень, що включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і ґрунтів, їхній моніторинг; здійснювати поетапно до 2010 р. природно-сільськогосподарський, еколого-економічний, протиерозійний та інші види районування (зо­нування) земель; здійснювати економічне стимулювання впрова­дження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів; здійснювати стандартизацію та нормування тощо.

Особливістю охорони сільськогосподарських земель є встановлення чинним земельним та екологічним законодавством специфічних, спе­ціальних обов'язків для власників і користувачів цих земельних діля­нок, що обумовлено використанням їх як основного засобу виробниц­тва для вирощування сільськогосподарської продукції (як продуктів харчування та сировини для промисловості), кормів для худоби тощо.

Охорона земель сільськогосподарського призначення при здійснен­ні господарської діяльності на цих землях з урахуванням принципу планомірного обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо: збереження продуктивності сільськогосподарських угідь; підвищення екологічної стійкості їх та родючості ґрунтів; обмеження їхнього вилу­чення (викупу) для несільськогосподарських потреб.

Новелами законодавчого регулювання відносин у сфері охорони земель сільськогосподарського призначення стали норми ст. 39 Зако­ну України "Про охорону земель", щодо забезпечення охорони родю­чості ґрунтів при використанні осадів стічних вод: обов'язковість одержання дозволу на використання з метою удобрення ґрунтів оса­дів стічних вод, що накопичуються на водоочисних спорудах, від ор­гану виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з органами виконавчої влади з питань аграрної політики та охорони здоров'я; заборону щодо застосування осадів стічних вод на земельних ділянках, які використовуються для випасання худоби, вирощування овочів і фруктів, а також на земель­них ділянках, де вміст будь-якої з токсичних речовин перевищує гра­нично допустиму концентрацію.

Використання земель сільськогосподарського призначення як ос­новного засобу виробництва об'єктивно зумовлює застосування пес­тицидів та агрохімікатів у процесі вирощування продукції рослинни­цтва. А отже, умовами застосування пестицидів і агрохімікатів вітчи­зняного, а також іноземного виробництва, що завозяться для викори­стання на територію України, є державна реєстрація їх, а також від­повідність таким вимогам: висока біологічна ефективність щодо ці­льового призначення; безпечність для здоров'я людини та навколиш­нього природного середовища за умови дотримання регламентів їх­нього застосування; відповідність державним стандартам, санітар­ним нормам та іншим нормативним документам.

Правова охорона земель сільськогосподарського призначення пе­редбачає виконання відповідними суб'єктами вимог щодо рекульти­вації порушених земель. Підстави, умов і порядок її проведення ви­значаються ст. 166 ЗК України, ст. 52 Закону України "Про охорону земель", іншими законами.

Чинним ЗК України врегульовано загальні засади використання техногенно забруднених земель (гл. 27 ЗК України) та загальні засади консервації земель (гл. 28 ЗК України). Так, зокрема, техногенно за­бруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не за­безпечується одержання продукції, що відповідає встановленим ви­могам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації. Згідно зі ст. 172 ЗК Укра­їни консервації підлягають як деградовані й малопродуктивні землі сільськогосподарського призначення, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, так і техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержа­ти екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земель­них ділянках є небезпечним для їхнього здоров'я. Правовою основою процесуально-правового забезпечення здійснення даного заходу ви­ступають норми " Порядку консервації земель", затвердженого нака­зом Держкомзему України № 175 від 17 жовтня 2002 р.

Складовою заходів щодо охорони земель сільськогосподарського призначення є застосування юридичної відповідальності до осіб, вин­них у вчиненні земельних правопорушень.

РОЗДІЛ 2 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

ПОНЯТТЯ, ЮРИДИЧНІ ознаки, ВИДИ та функціональне використання земель лісогосподарського призначення ЯК об'єкта земельних правовідносин

Тривалий час землі, призначені для ведення лісового господарства, утворювали окрему правову категорію за земельним та лісовим законодавством, яка носила назву "землі лісового фонду". Після внесених змін і доповнень до ЛК України в ст. 19 ЗК України землі лісогосподарського призна­чення визначаються як самостійна категорія земель. Загальна площа лісогосподарських земель, що характеризує сучасний стан лісового господарства, становить 10,8 млн га, з яких укрито лісовою рослинні­стю 9,5 млн га, що становить 15,7 % території України (розд. І Конце­пції реформування та розвитку лісового господарства, схваленої Роз­порядженням КМ України № 208-р від 16 квітня 2006 р.).

Виходячи із ч. 2 ст. З ЗК України, земельні відносини, що виника­ють при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Крім ЗК України, джерелами лісового законодавства є АК України в редакції Закону України від 8 лютого 2006 р., а також Закони Украї­ни "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 чер­вня 1991 р., "Про рослинний світ" від 9 квітня 1999 р., "Про морато­рій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево- букових лісах Карпатського регіону" від 10 лютого 2000 р., "Про мис­ливське господарство та полювання" від 22 лютого 2000 р. та їн.

Правовий режим земель лісогосподарського призначення частково визначається, виходячи з положень міжнародно-правових актів - Ра­мкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат від 22 трав­ня 2003 р., ратифікованої Законом України від 7 квітня 2004 р., та Європейської ландшафтної конвенції від 20 жовтня 2000 р., ратифі­кованої Законом України від 7 вересня 2005 р.

Особливості правового режиму земель лісогосподарського призна­чення полягають у визначенні нормами земельного та лісового зако­нодавства цих земель як об'єкта правового регулювання, права влас­ності й користування, правової охорони і відтворення, опосередкова­но - управління у зазначеній сфері.

З огляду на об'єктивний біологічний та екологічний взаємозв'язок між собою землі, деревних і чагарникових насаджень, рослин недеревного походження, мікроорганізмів, диких тварин тощо правовий режим земель лісогосподарського призначення органічно поєднується із правовим режимом лісу та лісового фонду.

У ст. 1 чинного АК України ліс розглядається як тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тва­ринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонен­тами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на од­ного і на навколишнє природне середовище. За цим законом усі ліси .на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебува­ють під охороною держави.

Згідно зі ст. 4 АК України до лісового фонду України належать лі­сові ділянки, у тому числі захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 га. При цьому лісова ділянка - це ділянка лісового фон­ду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Ко­дексу для ведення лісового господарства та використання лісових ре­сурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (унаслідок не­однорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяль­ності або стихійного лиха тощо). До невкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісо­вими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лі­совими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розрива­ми, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Згідно зі ст. 41 АК України в лісах можуть бути виділені особливо захисні лісові ділянки з режимом обмеженого лісокористування, які

виділяються органом виконавчої влади з питань лісового господарст­ва АР Крим, територіальними органами центрального органу вико­навчої влади з питань лісового господарства за поданням лісовпоряд­них організацій і погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища АР Крим, територіа­льними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

В особливо захисних лісових ділянках органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища АР Крим, те­риторіальними органами центрального органу виконавчої влади з пи­тань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з органом виконавчої влади з питань лісового господарства АР Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за необхідності може бути повністю або частково заборонено застосування окремих видів і способів рубок.

Ст. 1 ЛК України дає також визначення і земельної лісової ділянки - земельної ділянки лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земе­льної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. Виходячи з аналізу норм ЛК України (у тому числі ст. 106), зазначимо, що лісові ділянки та земельні лісові ділянки можуть бути розташовані не лише на зем­лях лісогосподарського призначення, а й на землях інших правових категорій, у межах яких вони знаходяться.

Юридичні ознаки земель лісогосподарського призначення можна класифікувати на загальні та спеціальні. До загальних ознак відноси­мо такі: землі лісогосподарського призначення становлять національ­не багатство, основу територіальної цілісності й суверенітету держави та використовуються з урахуванням інтересів її національної безпеки; землі лісогосподарського призначення перебувають на праві власності українського народу, від імені якого розпорядження цими землями здійснює держава або інші, уповноважені нею органи; землі лісогос­подарського призначення є об'єктом права державної, комунальної та приватної власності, права загального та спеціального використання; використання земель лісогосподарського призначення служить задо­воленню матеріальних і духовних інтересів людини та суспільства.

Спеціальними ознаками, які розкривають юридичну природу зе­мель лісогосподарського призначення, визначаємо такі: землі лісогос­подарського призначення з наявними на них природними ресурсами утворюють лісові та лісогосподарські ландшафти; землі лісогосподар­ського призначення використовуються як засіб лісогосподарського, а також сільськогосподарського, мисливського та іншого матеріального виробництва; землі лісогосподарського призначення є об'єктом нау­кових досліджень та основою для проведення науково-дослідних ро­біт; землі лісогосподарського призначення з лісами перших трьох ка­тегорій захищеності входять до Національної екологічної мережі Укра­їни як особливо охоронювані об'єкти довкілля.

Отже, землями лісогосподарського призначення є землі окремої за­конодавчо визначеної категорії, у межах яких є лісові ділянки, при­значені для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів, які можуть бути вкриті лісовою рослинністю або постійно чи тимчасово не вкриті нею.

Класифікація земель лісогосподарського призначення на окремі види здійснюється за різними підставами, відображеними в чинному законодавстві.

По-перше, за ознакою наявності лісових насаджень ці землі поді­ляються на види: а) вкриті лісовою рослинністю (лісові землі) та б) не вкриті лісовою рослинністю (нелісові землі). Так, відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать зем­лі, укриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинніс­тю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісово­го господарства. Дане положення уточнено в ст. 5 АК України, а саме: до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на - яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільського­сподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаці­ями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Водночас до земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, та окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Перелічені насадження не належать і до лісового фонду України (ст. 4 АК України). Віднесення земельних ді­лянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

По-друге, виходячи з мети лісокористування, землі лісогосподарсь­кого призначення поділяються на такі види: 1) землі лісогосподарсь­кого призначення, які використовуються з метою ведення лісового господарства в порядку здійснення загального (ст. 66 АК України) та спеціального (ст. 67-78 АК України) лісокористування; 2) землі лісогосподарського призначення, які використовуються для інших цілей (ст. 60-62 ЛК України).

По-третє, законодавчо встановлено класифікацію вкритих лісовою рослинністю земель лісогосподарського призначення залежно від ка­тегорії лісів, поділ на які здійснюється, виходячи з їхнього екологічно­го і соціально-економічного значення та основних їхніх функцій (ст. 39 ЛК України). Таким чином, і землі лісогосподарського призна­чення можна розподіляти за такою ж ознакою: 1) землі лісогосподар­ського призначення, на яких ростуть захисні ліси, які виконують пе­реважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції; 2) землі лісогосподарського призначення, на яких розташовані рекреаційно- оздоровчі ліси, що виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігі­єнічні та оздоровчі функції; 3) землі лісогосподарського призначення, на яких ростуть ліси природоохоронного, наукового, історико- культурного призначення, що виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо; 4) землі лісогосподарського призна­чення, на яких знаходяться експлуатаційні ліси.

Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться відповідно до Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого по­становою КМ України № 733 від 16 травня 2007 р.