4. Об’єкт злочину: поняття, види та відмінність від предмета злочину.

Об'єкт злочину - це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдати або завдає шкоди.

У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об’єктів «за вертикаллю» : загальний, родовий і безпосередній.

Загальний об’єкт утворює сукупність усіх суспільних відносин, що поставлені під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність. У цю сукупність входять різні за своєю сукупністю відносини (життя і здоров’я людей, мирне співіснування держав, економічна і політична основа держави, власність і система господарювання та ін.)

Під родовим (груповим) об’єктом розуміють об’єкт, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм.

Безпосередній об’єкт злочину – це конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завдається шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

Відмінність об’єкта злочину від предмета злочину.

Предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди існує поряд з об’єктом. Саме об’єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об’єкт злочину є обов’язковою ознакою складу злочину, то предмет – факультативною.

Предмет відрізняється від об’єкта ще й тим, що йому не завжди завдають шкоди. Якщо шкода, завдана об’єкту, завжди має соціальний характер, то предмету злочину внаслідок суспільно небезпечного посягання насамперед завдається фізичної шкоди, яка викликає певні негативні соціальні зміни в об’єкті. Шкода предмету як матеріальній речі завдається, коли злочин здійснюється шляхом його знищення, пошкодження чи змінення.

5. Обов’язкові та факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину.

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину.

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, шо характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Характерними ознаками об'єктивної сторони, які властиві майже всім складам злочину, вважаються:

1) суспільно небезпечне діяння особи;

2) таке діяння, вчинене певним способом, у певний час, у певному місці із застосуванням певних предметів, знарядь або засобів;

3) таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти суспільно небезпечні наслідки;

4) між суспільно небезпечним діянням і наслідками має бути причинний зв'язок.

Але не всі зазначені ознаки об'єктивної сторони входять до кожного складу злочину, а тому й не всі мають значення для кваліфікації.

У теорії кримінального права зазначені вище ознаки поділяються на обов'язкові та факультативні.

До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини не може бути вчинений жоден злочин.

Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов’язковим у кожній кримінальній справі.

Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину, використані знаряддя та засоби вчинення злочину) мають подвійне значення. Для одних складів злочину вони є обов'язковими, якщо зазначені у диспозиції конкретної статті або її частині, для інших - необов'язковими, оскільки вони не вказані у диспозиції статті і не впливають на кваліфікацію злочину. Наприклад, особливість способу дій у багатьох випадках є обов'язковою рисою об'єктивної сторони відповідного злочину.