Розділ 2 методика вивчення орфоепії в початкових класах

2.1. Формування орфоепічних умінь

Всебічне вивчення орфоепічної структури української мови передбачає дослідження наголосу та роботу над вимовою звуків. Розглянемо їх.

2.1.1. Робота над наголосом

Наголос – це «вимова одного із складів з більшою силою» [46, с. 138]. Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти. Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади – ненаголошеними (у слові вi'-тер склад ві- наголошений). Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші. Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рi'ч-ка, пе-ре'-рва). Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги).

Під наголосом переважно розуміють „виділення одного складу слова за допомогою артикуляційних засобів, властивих мові,— м'язової напруженості мовного апарата, збільшення сили видиху, зростання тривалості” [39, с. 68]. Акустично наголос виявляється у зростанні інтенсивності, тривалості, в змінах частоти основного і власного тону голосного.

В українській мові наголошені голосні характеризує передусім більша тривалість і тембр, а часом і більша сила. Тому український наголос за його фонетичною природою визначається як якісний, кількісний і силовий (динамічний). Враховуючи відносно невелику різницю в тривалості між наголошеним і ненаголошеним складами, український наголос визначають як несильно концентрований.

Учені (А.Багмут, О.Бондаренко, А.Грищенко) визначають такі функції наголосу [5; 16]:

а) видільна – наголос виділяє склад у межах слова, синтагми, фрази;

б) конститутивна – наголос організовує послідовність складів, об’єднуючи їх у єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова;

в) смисло- і форморозрізнювальна – властива вільному наголосові і полягає в розрізненні смислу чи слів, які, крім наголосу, нічим не відрізняються (замóк-зáмок), або форм одного й того ж слова (вíкна-вікнá) [5, с. 19].

Наголос належить до суперсегментних одиниць мови, оскільки „він не виявляється як самостійне явище, а нашаровується на інші, сегментні (лінійні) одиниці — звуки й склади, виступаючи з ними в нерозривній єдності” [21, с. 134]. Отже, наголос характеризує не тільки окремі голосні, а й цілі склади.

Кожне самостійне слово має наголос. Службові частини мови, як правило, не мають наголосу. Вони приєднуються до самостійних, утворюючи разом з ними так зване фонетичне слово, наприклад: думай же, ходив би, я і ти. Склад і голосний у складі, на який падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші — ненаголошеними. Наголос на письмі, звичайно, не позначається, але в словниках наголос позначається спеціальним знаком (наприклад, перо') [28, с. 13].

Багатоскладові слова, а особливо складні, крім основного наголосу, можуть мати ще й додатковий (і не один), що характеризується меншою силою. Він також позначається при потребі спеціальним значком, наприклад: військо'возобов'я'заний, а'ерофо'тозніма'ння. Деякі складні слова (вони, звичайно, пишуться через дефіс) мають два головні наголоси, наприклад: воє'нно-стратег'ічний.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто він може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце у формах того самого слова: ді'ло, робо'та, молода', випереджа'ти, перепідгото'вка, перекваліфіка'ція: рука' — ру'ки, бі'гти — ви'бігти, сми'рний — смирні'ший, будува'ти — буду'ю. Наголос в українській мові може під час змінювання слова пересуватися: голова' — голови — голови' — голі'в, каза'ти — ка'жеш — кажу' [34].

Наголос — це надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Носієм же його виступає голосний звук. Наголосом є „виділення складу за допомогою сили, висоти та тривалості його вимовляння” [31, с. 24]. Відповідно говорять про силовий (динамічний, експіраторний), музичний (тоновий, мелодичний) та кількісний (квантитативний) наголос залежно від того, який акустичний параметр його визначає [31, с. 82-83].

Зазвичай прийнято вважати, що український наголос, як і наголос фактично в усіх слов’янських і більшості індоєвропейських мов, є силовий, заснований на силі видиху, м’язової напруги. Про це говорить П.Коструба, при цьому зазначаючи, що український наголос, бувши в своїй основі силовим, має ознаки часокількісного і тонічного [ 31].

Однак Н.Тоцька, характеризуючи склад, говорить, що він найбільше визначається тривалістю, проте значною мірою і силою, і мелодикою [55, с. 69].

Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на словесний (тактовий), синтагматичний і фразовий.

Наголос в українській мові виконує подвійну функцію [3, с. 13]. По-перше, він об'єднує звукові комплекси в окремі слова. Наприклад, звуковий комплекс вищезазна'чений з одним наголосом сприймається як одне слово, а комплекс ви'ще зазна'чений, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: давноочі'куваний, нижчезга'даний, передба'чити і давно' очі'куваний, ни'жче зга'даний, пере'д ба'чити. По-друге, наголос виступає як засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані парами слова ви'года (користь) і виго'да (зручність), за'хват (захоплення) і захва'т (пристрій, ширина робочого ходу), лі'карський (від лікар) і ліка'рський (від ліки), похідни'й (від похід) і похі'дний (який походить від чогось) — різні, на що й вказує наголос. У різних відмінках стоять слова ру'ки і руки', ві'кна і вікна', різний вид мають дієслова наси'пати і насипа'ти.

Наголос об'єднує звуки в слові і необхідний для розпізнавання слів та їх форм: р'адій—рад'ій, 'обід—об'ід, атл'ас—'атлас, прикл'ад — пр'иклад; хат'и — х'ати; копч'ений — к'опчений, насип'ати, — нас'ипати, виліт'ати — в'илітати [28, с. 73].

Можливе також варіативне наголошення — це об'єктивний результат розвитку акцентологічної системи мови, показник переходу від однієї норми до іншої. Разом з тим не можна не відзначити, що деякі акцентні варіанти виконують дуже тонку стилістичну, художньо-зображальну функцію. Наприклад, форми в'исоко, гл'ибоко слід вважати загальновживаними, а вис`око, глиб`око — власне поетичними; у формі вол`ошковий посилюється відносна ознака, а у формі волошк`овий — якісна.

Незважаючи на зміну місця наголосу в багатьох словах у зв'язку зі словозміною і словотворенням, в українській мові наголошування характеризується сталою системою і яскраво вираженими закономірностями [55]. Нормативне наголошування є необхідною ознакою культурного й грамотного мовлення. Різноманітне поєднання ненаголошених складів з наголошеним, а також ненаголошених між собою є базою, на фоні якої формується ритмічна структура слова.

За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука') та їхні граматичні форми (стi'ни – називний відмінок множини і стіни' – родовий відмінок однини). Більшість слів в українській мові має один наголос.

Система наголошування в українській мові досить складна. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звертатися до словників. Разом із тим спостерігаються й деякі закономірності в наголошуванні слів.

1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навча'ння, завда'ння, запита'ння, чита'ння, визна'ння, вида'ння, пізна'ння, посла'ння.

Але є й відхилення від цього правила: обла'днання (набір механізмів тощо), не'хтування, бі'гання, ко'взання.

2. Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказі'вка — вказівки', учи'телька — учительки', ла'стівка — ластівки', го'лка — голки', пи'санка — писанки'. Але: ро'дичка —ро'дички, сусі'дка — сусі'дки, верхі'вка — верхі'вки.

3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузьки'й, кружни'й, легки'й, липки'й, мілки'й, низьки'й, нови'й, нудни'й, пісни'й, різки'й, сипки'й, скучни'й, стійки'й, стічни'й, страшни'й, тверди'й, тісни'й, тонки'й, трудни'й, тяжки'й, черстви'й, чітки'й, чутки'й, шкільни'й.

У прислівниках, утворених від названих вище прикметників, наголос падає на перший склад: ву'зько, ле'гко, мі'лко.

4. У дієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете -ите не наголошується: несемо', несете' (а не «несе'мо» «несе'те»); ідемо', ідете' (а не «іде'мо», «іде'те»); пі'демо, пі'дете; бу'демо, бу'дете; гурко'чемо, гурко'чете.

5. Треба запам'ятати наголос у словах, в яких найчастіше допускаються помилки: аге'нт, бюлете'нь (множина: бюлете'ні), кулінарі'я, ви'падок, діало'г, докуме'нт, моноло'г, ім'я', катало'г, некроло'г, експе'рт, кварта'л, кіломе'тр, компромі'с, кропива', мережа', одина'дцять, озна'ка, о'птовий, пеня', пере'пис, пере'пустка, предме'т, при'ятель, при'ятелька, руко'пис, середи'на, спи'на, співробі'тник, ти'тульний, цеме'нт, чергови'й, чотир-на'дцять, шофе'р [31, с. 58-59].

Отже, орфоепія стосується насамперед усної форми мови (мовлення), тобто вона вчить, як мають вимовлятися ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, у певних сполученнях з іншими звуками, в окремих граматичних формах, у групах слів, подекуди і в поодиноких словах. Традиційно правила літературної вимови розглядаються в системі голосних, приголосних, сполучень приголосних, наголосу.

У початкових класах робота над наголосом здійснюється у двох напрямках – засвоєння учнями нормативного наголосу у вживаних словах та вироблення умінь і навичок швидко й безпомилково визначати в будь-якому слові наголошений звук (склад) [5, с. 20]. Перший з цих напрямків переслідує суто орфоепічну мету, тобто спрямований на формування в молодших школярів культури усного мовлення. Другий напрямок слугує важливою і обов'язковою основою для розв'язання учнями орфографічних завдань, пов'язаних із правописом слів з ненаголошеними голосними.

Не всі діти однаково сприймають наголос у словах. Одні розрізнюють його тільки у вимові вчителя, причому деякі з учнів чують наголос лише в тому випадку, коли наголошений склад вимовляється з сильним напруженням голосу. Інші, добре розрізнюючи наголоси у вимові інших, не чують їх у власному мовленні, хоча й наголошують слова правильно. Частина дітей добре розрізняє наголоси у вимові інших та при власному промовлянні слів уголос, але затруднюються визначати наголошений звук у внутрішньому мовленні [5, с. 19].

Перше уявлення про наголошені склади та наголошені звуки учні одержують у добукварний період навчання грамоти, після того, як вони навчилися на слух та за характером вимови розрізнювати голосні і приголосні. Це уявлення треба розвивати в дітей на невеликій кількості добре зрозумілих за значенням двоскладових слів. Для спостереження за силою вимовляння складів у словах учням спочатку пропонуються слова з наголосом на першому складі (мама, рама, літа, хата, сіно, Оля), а пізніше — з наголосом на другому складі (оса, коса, лоша, село, роса, вода, Івась).

Спочатку діти впізнають наголошений звук під час виразного вимовляння слова вчителем, а потім — у вимові товаришів та у власному голосному мовленні. Слід зазначити, що п'ятихвилинні вправи на визначення наголосу в словах викликають в учнів зацікавлення. Цьому сприяють різноманітні завдання:

1. Змініть слова так, щоб наголос перейшов на другий склад: се'ла—(село'), кни'жка—(книжки'), чо'вен — (човни'), ха'та — (хати'), рі'чка — (річки'), мо'ре — (моря').

2. Змініть слова так, щоб наголос перейшов на перший склад: вода' — (во'ди), перо' — (пе'ра), верба' — (ве'рби), пташки' — (пта'шка).

3. Додайте до слова склад ви- і простежте, що станеться з наголосом: рости' — (ви'рости), ли'ти — (ви'лити), не'сти — (ви'нести) [28, с. 13].

Дуже важливо, щоб учні вміли визначати наголошені звуки у власній вимові, вголос та мовчки. На початку таких вправлянь використовуються таблиці з серіями предметних малюнків. Учням пропонується, наприклад, відшукати зображення предметів, у назвах яких наголос чується на першому складі. Перед тим, як вимовити вголос потрібні слова, дитина вимовляє їх пошепки, про себе, переконуючись у тому, який із двох складів вимовляється сильніше, з більшим напруженням мовних органів.

Для розвитку вміння визначати в слові наголошений склад вже в період навчання грамоти слід пропонувати учням, крім аналітичних вправ на визначення в словах наголошених звуків (складів), завдання зворотного, синтетичного характеру. Наприклад, на дошці вивішуються складові моделі слів, до яких учні мають самостійно дібрати різні слова з наголосом на першому та на другому складах: мама, сонце, літо, квітка; вода, земля, роса, мороз [10, с. 44].

Ефективним є прийом штучної зміни місця наголосу в слові, тобто вимовляння одного й того ж слова з почерговим наголошуванням різних складів. Наприклад, у слові рослина учень визначає і називає три склади. Після цього йому пропонується вимовити слово тричі, змінюючи в кожному випадку наголос. Порівнюючи звучання слів (ро'слина, росли'на, рослина'), молодший школяр легко обирає природний варіант і правильно визначає наголошений склад.

Наступним етапом роботи над наголосом є ознайомлення учнів із смислорозрізнювальною роллю наголосу: доро;´га — дорога;´, замо;´к — за;´мок, тощо. У роботі з такими словами, де це можливо, доцільно використовувати предметні (замо'к — за'мок) та ситуативні малюнки (На бе'резі річки пасуться гуси. На бере'зі граки звили гнізда.) У решті випадків, де малюнків дібрати неможливо, з кожною парою таких слів учні складають речення, вчаться правильно їх вимовляти, визначати наголос [19, с. 87].

Наведемо систему вправ різних видів для роботи над наголошенням слів у початкових класах [5; 10; 11; 28].

1. Прочитайте, правильно наголошуючи слова.

Замок закрила я на замок,

Дощик пішов і замок змок.

В замок не втраплю, заржавів замок,

Бо він під дощиком замок.

2. Користуючись пам’яткою, встав пропущені букви в таких словах: гр….чаний, пл….че, з…рно, с…стра, в…рба, з…ма.

Пам’ятка

1. Постав знак наголосу.

2. Визнач ненаголошені е, и.

3. Зміни слово або добери однокореневе, щоб ненаголошений звук став наголошеним: село – села.

3. Розстав правильно наголоси у словах потішки.

Бором брів бобер до брата

Борошна собі набрати,

Бо бобриха й бобренята

Будуть бублі виробляти.

4. З поданих букв склади і запиши слова. Постав наголос.

у, к, р, о урок

е, в, а, с, ш весна

і, м, т, с, о місто

я, д, е, т, л дятел

о, м, а, в мова

і, ч, р, а, к річка

О, ш, к, а, л школа

5. Гра «Хто більше?». Записати якнайбільше трискладових слів з наголосом:

а) на першому складі (яблуко, мачуха...):

б) на другому складі (сметана, підлога...);

в) на третьому складі (молоко, інженер...).

6. Подані речення і словосполучення записати одним словом. У записаних словах розставити наголоси.

1. Те, що сталося, трапилося (ви'падок). 2. Дівчина, яка дружить з ким-небудь (по'друга). 3. Сто кілограмів (це'нтнер). 4. Шматки дерева для опалення (дро'ва). 5. Смужка паперу, яка закладається в книгу (за'кладка). 6. Рисочка між словами (дефі'с). 7. Водій автомашини (шофе'р). 8. Чітко, розбірливо, зрозуміло читати (вира'зно). 9. Учень, який чергує (чергови'й). 10. Розмова двох осіб (діало'г). 11. Вигадане прізвище (псевдоні'м). 12. Десять плюс чотири (чотирна'дцять).

7. Відгадайте загадки. Відгадки запишіть. Поставте наголоси. Поясніть значення слова.

Слово це — старовинна будова

з гостряками мурованих веж.

Щойно зміниш ти наголос слова —

цим одразу будову замкнеш.

Що це за слово? (За'мок, замо'к) Д. Білоус

Слово це просте — не дивовина

(зустрічаєм мало не щодня),

організму складова частина

і періодичне видання.

В цьому слові тільки й заковики:

другий склад наголоси — і вмент

означать почне воно великий

клавішний музичний інструмент.

Що це за слово? (Орга'н, о'рган)

Д. Білоус

8. Завдання-жарти.

А ви розумієте?

— Завтра у мене день народження. Мені пошили плаття з а'тласу.

— З а'тласу? Та ти що?

— З а'тласу. Він такої рідкісної білизни!

— Біли'зни? То з чого тобі плаття пошили: з біли'зни чи а'тласу?

— Та з а'тласу ж!

— Не розумію — як можна пошити плаття з паперу?

(З журналу)

Чому виникло непорозуміння?

***

Одного разу Дмитрик написав оповідання і дав його Андрійкові. Той почав читати вголос: «Колись в одній далекій країні на бере'зі річки стояв великий замо'к. Його охороняли цілі по'лки. Воїни були мужні й хоробрі. Та їм часто завдавали турбот і муки' тубільці.

Одного разу підпливли вороги в своїх пирога'х зовсім близько. Почався бій, страшне пекло'!.. ».

— Нічого не розумію, — перервав читання Андрійко.

— Я такого не писав, — схопився Дмитрик.

А що думаєте про це ви? Чи ви розумієте?

9. На якому складі наголос.

Керівник гри називає слова. Учні на пальцях або картками з цифрами показують, який склад наголошений.

Для цієї гри можна використати такі слова:

1) з наголосом на першому складі: баба, батько, булка, варта, вилка, возик, волик, вудка, гайка, голос, дружба, диня, жито, заступ, каса, качка, крапка, лижа, ліки, льотчик, мало;

2) з наголосом на другому складі: бджола, брова, буквар, букет, вага, води, гайок, гараж, краса, косар, лимон, врожай, ішак, кажан, народ, низький, нора, орел, осел.

6. Спіймай слово з наголосом на другому складі.

Керівник гри проказує слова. Учасники плескають у долоні, коли почують слова з наголосом на другому складі.

Для цієї гри можна використати такі слова: зошит, село, плече, сестра, книжка, темний, димлять, життя, море, буряк, байка, герой, весна, зима.

10. Прочитай слова. Запам'ятай, як вони наголошуються.

Шофер, дочка, український, старий, новий, одинадцять, чотирнадцять, дрова, столяр.

— Спиши спочатку слова, у яких наголошений перший склад, потім - другий, далі - третій. Підкресли наголошені склади.

Голосний звук у наголошеному складі називається наголошеним. Голосний звук у ненаголошеному складі називається ненаголошеним.

11. Прочитай виразно народну веснянку.

Благослови, мати!

— Благослови, мати, весну закликати! Весну закликати, зиму проводжати!

— Благословляю вас веснянки співати, весну зустрічати, землю звеселяти!

— Спиши перші два рядки пісні. Яке це речення? На що вказує знак оклику? Підкресли звертання.

— Усно поділи слова на склади, вимов наголошені звуки, познач наголос.

12. Впізнай слово за наголосом.

— Утвори слова, додавши потрібні букви. Запиши, познач наголос.

13. Попрацюйте разом!

— Прочитайте і відгадайте загадку.

Вірно людям я служу, їм дерева стережу.

Дзьоб міцний і гострий маю, шкідників ним добуваю.

— Запишіть відгадку. Підкресліть букву, якою позначено ненаголошений голосний звук.

— Зробіть звуко-буквений аналіз слова добуваю.

Виконуйте так!

1. Вимовте слово вголос.

2. Назвіть послідовно всі звуки. Побудуйте звукову модель слова.

3. Поділіть слово на склади, позначте їх на моделі.

4. Визначте і позначте наголошений склад (звук).

5. Запишіть слово.

6. Вимовте окремо голосні звуки. Якою буквою позначено кожний звук?

7. Вимовте приголосні звуки. Якою буквою позначено кожний звук?

14. Прочитайте текст, правильно наголошуючи виділені слова.

А на тих рушниках — Україна моя...

Вишитий рушник — незмінний предмет українського побуту. Він оспіваний у багатьох піснях і віршах.

З давніх-давен рушниками прикрашають оселі, зустрічають гостей. Не обходяться без рушників ні весілля, ні проводи в армію, ні різні інші свята.

— Спиши перші два речення, підкресли виділені слова, познач наголос.

15. Прочитай текст.

Урок чемності

Куди б ти не прийшов — у школу, в гості, в установу — вітайся першим. Якщо ти йдеш зі старшими і вони з ким-небудь вітаються, ти повинен вітатися також. Першим не подавай руки дорослим. Чекай, поки вони тобі подадуть.

— Випиши виділені слова: спочатку двоскладові, потім – трискладові і, нарешті, - чотирискладові.

— Вимов кожне слово вголос, познач наголос, підкресли наголошені склади.

16. Прочитай вірш.

Воду носить — рука болить,

кашу варить — рука болить.

А каша готова — і рука здорова.

— Якими рядками вірша можна підписати перший малюнок до вправи 15, а якими – другий?

— Спиши виділені слова. Прочитай їх, наголошуючи перший склад. Зверни увагу, як наголос змінив значення слів.

17. Прочитай і спиши слова.

Золотий, кам'яний, холодний, розумний.

— Познач наголос. Підкресли наголошені склади.

— Добери до кожного слова спільнокореневе, яке відповідало б на питання що? Запиши.

18. Прочитай слова. Визнач, який по порядку склад у них наголошений.

— Зміни слова так, щоб наголос перейшов на другий склад.

зірка — зірки нитка —...казка —... ложка —...шапка —... картка —...стежка —... брунька —...

— Запиши слова парами, познач наголос. Запам'ятай, як вимовляються ці слова.

19. Прочитай текст.

Незабаром прийде весна! На білокорій березі зміниться вбрання. Тоненькими смужками спаде стара кора вниз. Її замінить нова — біленька, чистенька.

На березі річки верби вкриються пухнастими котиками.

— Випиши слова, які відповідають на питання яка?

— Підкресли слова, протилежні за значенням.

— Поясни значення виділених слів. Зверни увагу на місце наголосу в них.

— Пригадай, які різні предмети називають словом котики.

20. Прочитай скоромовку і вивчи її напам'ять.

В понеділок на урок прийшло сорок сорок.

— Запиши скоромовку з пам'яті. Перевір написане за підручником.

— Постав знак наголосу в словах. Поясни значення слів сорок і сорок.

21. Спиши слова, познач наголос.

Коси, брати, дорога.

— Зміни наголос так, щоб змінилося значення слів. Усно склади з цими словами речення.

— До слова дорога добери слово, протилежне за значенням.

22. Прочитай і спиши речення.

1. Зелені ще немає, але сніг уже розтав.

2. Бруньки набубнявіли. Незабаром з'являться зелені листочки.

3. Добра людина хоче добра усім людям.

4. Косарі поставили в ряд свої коси.

5. Коси, косо, поки роси!

— Познач наголос у виділених словах. Постав до них питання.

— Знайди в одному реченні відгадку до загадки.

Намистиночки нові

ніч згубила у траві.

Вранці сонечко устало —

намистинки позбирало.

Марійка Підгорянка

Отже, важливою ознакою сформованості вміння визначати в слові наголошений звук (склад) є здатність учня самостійно добирати слова з наголосом на заданому складі. Це означає, що він відчуває наголос (розвиток відчуття ритму мовлення), промовляючи слово про себе, у внутрішньому мовленні.