2. Розділові знаки у складнопідрядному реченні.

Складнопідрядне речення – це таке речення, яке складається з двох або більше частин залежних одне від другого.

Підрядні речення з’єднуються:

сполучниками підрядності: що, щоб, як, якби, бо, немов, наче, через те що.

сполучними словами: хто, що, чий, який, котрий, де, коли, куди, звідкіль.

У головному реченні, до якого належить підрядні можуть бути вказівні слова: той, та, тим.

У складнопідрядному реченні можна поставити:

Кома:

підрядна частина відокремлюється від головної комою або комами з обох боків, якщо підрядне стоїть всередині головної частини.

Де раніш була панська земля, шумлять урожаєм колгоспні поля.

між підрядними частинами ставиться кома, якщо вони:

однорідні й не з’єднані сполучниками :

Хотіла б я піснею стати

І сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну

Однорідні і з’єднані повторюваними сполучниками і...і, або...або та ін.:

Дерева можна обрізувати або коли ще сплять соки, або коли вже виросте листя.

Зв’язані за способом послідовної підпорядкованості:

Над усім світом стояла така тиша, що було чути, як плакала надламана гілка.

Кома не ставиться:

коли підрядна частина починається з частки не:

Важливо взнати не коли він поїхав, а коли повернеться.

коли є спільне речення:

Коли зграя злетить далеко і в тумані стане тихо, я зупинюсь й наслухаю, що робиться попереду.

Крапка з комою ставиться між поширеними підрядними частинами:

Він стояв та дививсь, як шпарко дбайливі городяночки поспішали, заспавши, і гонили одна одну до криниці і від криниці; як ішли наймички, під’їздили і від’їздили бочки.

Білет № 19

1. Типи відмін іменників. Поділ іменників і відміни на групи.

За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни:

І відміна: іменники жіночого (весна), чоловічого (дядя) та спільного (суддя) роду на -а, -я.

ІІ відміна: іменники чоловічого роду на -о (Дніпро) або з основою на приголосний (грім); середнього роду на -о, -е, -я (гроно, сонце, весілля).

ІІІ відміна: іменники жіночого роду на приголосний (подорож, міць, любов) і слово мати.

ІV відміна: іменники середнього роду на -а (після шиплячих) і -я із суфіксами -ат-, -ят-, -ян- при відмінюванні (лоша – лошати, ім’я – імені).

Іменники І відміни поділяються на три групи:

тверда:

До твердої групи належать іменники, основа яких закінчується на твердий приголосний:

робота, собака, стіна

м’яка

До м’якої групи належать іменники, основа яких закінчується на м’який приголосний:

армія, суддя, праця

мішана

До мішаної групи належать іменники, основа яких закінчується на шиплячий приголосний:

межа, вежа, груша

2. Творення і правопис присвійних прикметників.

Щоб утворити присвійний прикметник треба до іменника І або ІІ відміни додати суфікси -ин-, -їн- або -ів-, -ов-, -ев- відповідно.

І відміна:

якщо прикметник утворився від іменника І відміни, основа якого закінчується на приголосний, то присвійний прикметник утворюється за допомогою суфікса -ин-:

сестра – сестрин, Микола – Миколин

якщо прикметник утворився від іменника І відміни, основа якого закінчується на апостроф чи голосний, то присвійний прикметник утворюється за допомогою суфікса -їн-:

Дар’я – Дар’їн, Марія – Маріїн

Може відбуватися чергування:

Ольга – Ольжич, свекруха – свекрушин

ІІ відміна:

якщо прикметник утворився від іменника ІІ відміни твердої групи, то він твориться за допомогою суфіксів -ів-, -ов-:

батько – батькового (батьків)

якщо прикметник утворився від іменника ІІ відміни м’якої групи, то він твориться за допомогою суфіксів -їв-, -єв-:

Мусій – Мусіїв (Мусієвого)

якщо прикметник утворився від іменника ІІ відміни мішаної групи то присвійний прикметник твориться за допомогою суфікса -ів-, -ев-:

тесляр – теслярів (тесляревого)

Білет № 20

І. Поділ іменників ІІ відміни на групи.

До II відм. належать імен.

чол. р. з закінченнями:

нульове: спів, хліб, корінь, край;

-о,-е: дядько, Дмитро, Дніпро, дідище, сомище;

серед. р. з закінченнями:

-о, -е: око, горе, вогнище;

-я : весілля, листя, подвір'я

(крім тих, що при відмінювані набувають суфіксів -ат-, -ят-, -ен-: лошати, каченяти, племені).

Залежно від кінцевого приголосного основи імен. І відм. поділяються на три групи:

Тверда: Належать імен. чол. і се¬ред. р., основа яких закінчується на твердий приголосний, крім шиплячих: (світ, клен, буряк);

М'яка: Належать імен.:

чол. роду, основа яких закінчується на м'який приголосний: (стілець, учитель);

середнього роду, основа яких закінчується на м'який приголосний (зілля, щастя);

середнього роду, основа яких закінчується на -е: (лице, поле);

іменники, що закінчуються на -ар, -ир, у яких наголос при відмінюванні переходить з основи на закінчення: (янтар - янтарю, янтарем);

Мішана: Належать імен.:

основа яких закінчується на шиплячий: (ключ, плащ, гараж);

іменники чол. р.(назви осіб за професією чи за характером діяльності) з суфіксом -яр і наголосом у непрямих відмінках на закінченні: (різьбяр, різьбяра, школяр, школярем).

Таблиця на запам'ятовування

Тверда група М'яка група Мішана група

До твердої групи належать

іменники, що закінчуються

на р, у яких наголос при від

мінюванні не переходить

з основи на закінчення. Це

іменники на : -ар, -ер, -єр,

-ир, -ір, -їр, -ор, ур, -юр, -яр:

базар, інженер, кар'єр, ін

жир, звір, Каїр, прапор, сні

гур, алюр, муляр.

До м'якої групи

належать тільки ті

іменники, що за

кінчуються на -ар,

-ир, у яких при від

мінюванні (особ

ливо у множині)

наголос перехо

дить з основи на

закінчення: вів

чар, лікар, кухар.

До мішаної групи

належать іменни

ки, які закінчують

ся тільки на -яр і

означають профе

сію чи рід занять:

скляр, гусляр, га

зетяр. Наголос у

непрямих відмін

ках також перехо

дить з основи на

закінчення.

Відмінкові закінчення імен. ІІ відм.

Відмінки Однина Множина

Тверда М'яка Мішана Тверда М'яка Мішана

звір, вікно учень

Н. [], -о [], -е, -я [], -е -и, -а -і, -я -і, -а

Р. -а, -у -я, -ю -а, -у -ів, [] -ів (їв), -ей, [] -ів, []

Д. -ові, -у -еві (єві), -ю -еві, -у -ам -ям -ам

З. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р.

О. -ом -ем (єм), -ем (ям) -ем -ами -ями, ми -ами

М. -ові, -і (-у) -еві (єві), -і (-ю) -і (-у), -еві -ах -ях -ах

Кл. -е, -у -ю. -е -у, -е Н.: -и, -а Н.: -і, -я Н.: -і, а

ІІ. Способи заміни прямої мови непрямою

Непряма мова – це чуже мовлення, яке передає тільки зміст висловлюваної думки без збереження форми та інтонації висловлювання.

Способи заміни прямої мови непрямою:

спосіб

Якщо пряма мова є розповідним реченням, то вона передається підрядною частиною складнопідрядного речення і приєднується сполучниками що, ніби, щоб:

„Земля найкраще пахне восени,” – говорив сам до себе Тимофій.

Тимофій говорив сам до себе, що земля найкраще пахне восени.

спосіб

Якщо пряма мова є спонукальним реченням, то вона передається підрядною частиною складнопідрядного речення і приєднується сполучником щоб:

„Пора нам, Дмитре Івановичу, в дорогу!” – сказав Марков оточений людьми.

Марков, оточений людьми, сказав Дмитру Івановичу, що вони збиралися в дорогу.

спосіб

Якщо пряма мова виражена питальним реченням, то вона передається підрядною частиною і з'єднується сполучниками або сполучними словами хто, що, який, чий, котрий, де, куди, звідки тощо:

„Мотре, хто це тобі купив таке гарне намисто?” – спитав Карпо.

Карпо спитав Мотрю, хто купив їй таке гарне намисто.

Висновок

Отже, речення з непрямою мовою – це здебільшого складнопідрядне речення, у якому є 2 частини: головна – слова автора, а підрядна – пряма мова, яка приєднується до головної частини сполучником, або сполучним словом.

При заміні прямої мови непрямою змінюється займенники і дієслівні форми: займенниками І і ІІ особи і дієслівними формами ІІІ особи.

Звертанні, вигуки, частки, вставні слова при заміні випускаються:

„А що, Лавріне, чи будемо городити тин, чи, може, й без тину обійдеться?” – спитав Карпо.

Карпо спитав, чи будуть городити тин, чи без тину обійдуться.

Білет № 21