52. Глобалізація економічних процесів і формування нової економіки.

Глобалізація є сучасним етапом розвитку світ. господарства. В еволюції останнього виділяються такі етапи:

1. Етап світової торгівлі. Починається в період географічних відкриттів 15‑16 століть, шляхом формування господарських зв'язків між країнами. Для нього характерні: абсолютне домінування зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв'язках; нерівноправність відносин й нееквівалентність обміну; відсутність стійких зв'язків та правової основи регулювання міжнародних економічних відносин ; використання насилля у міжнародних відносинах. В результаті розвитку торгівлі починає складатися міжнародний поділ праці. Виникає спеціалізація, в основі якої лежить, перш за все, нерівномірність розміщення природних ресурсів і специфіка кліматичних умов.

2. Етап іноземних інвестицій починається з другої половини 19 століття. Його відмітними особливостями є активний розвиток іноземного інвестування; удосконалення форм світової торгівлі. Новими об'єктами купівлі-продажу стають інтелектуальна власність (патенти, ліцензії), ноу-хау, інформація тощо; виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв'язків – міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво та ін.

3. Етап економічної інтеграції. Починається з середини 20 століття. Економічна інтеграція – це процес взаємного переплетення виробничих процесів різних країн, що вимагає проведення узгодженої політики. Серед її ознак можна виділити: активний розвиток виробничої діяльності за кордоном на основі вертикальної і горизонтальної інтеграції; створення міжнародних економічних організацій, координуючих діяльність суб'єктів різних країн з досягнення загальних цілей; виникнення глибоко інтегрованих регіональних об'єднань країн.

4. Етап глобалізації (з другої половини 80-х років 20 століття). Якщо економічна інтеграція має переважно регіональний характер, то глобалізація стає планетарним явищем. Основні ознаки глобалізації:

1) загальна економічна залежність народних господарств країн світу;

2) зближення нац рівнів цін на найважливіші товари /особливо енергоносії і сировину/;

3) формування світових ринків інвестиційних ресурсів;

4) створення світової інфраструктури фінансових ринків. Це породжує можливість швидкого перетікання фінансових ресурсів з однієї країни в іншу, створюючи загрозу експорту фінансових потрясінь. Свідоцтво тому фінансові кризи 1997-1999 рр.;

5) визнання абсолютною більшістю країн загальнолюдських цінностей як пріоритетних.

Об'єктивну основу глобалізації формує інтернаціоналізація виробництва, логіка розвитку продуктивних сил. Передумови глобалізації:

1) інформаційна революція що забезпечила технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж;

2) інтернаціоналізація капіталу і посилення конкурентної боротьби на світових ринках;

3) дефіцит природних ресурсів і загострення боротьби за контроль над ними;

4) демографічний вибух;

5) посилення техногенного навантаження на природу і розповсюдження зброї масового ураження, що збільшує ризик загальної катастрофи.

Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. 20 ст. американський економіст Ф. Махлуп та японський дослідник Т. Умесао, проаналізувавши еволюцію людства з позиції прогресу знання, висунули тезу про становлення "інформаційного суспільства". Теорія інформаційного суспільства відобразила велике поширення у розвинених країнах нових інформаційних технологій, виокремлення комплексу інформаційних галузей в окремий сектор, розвиток інформаційної індустрії, інформаційної інфраструктури, інформаційного бізнесу, електронної комерції тощо.

Ознаки інформаційного суспільства з позиції довгострок тенденцій екон розвитку, та технологічного прогресу: 1) перетворення інформації на найважливіший екон ресурс, що має глобальний характер і забезпечує підвищення ефективності, зростання конкуренто-спроможності та інноваційний розвиток суб'єктів господарювання; 2) зростаючий вплив інформації на всі сфери людської життєдіяльності, перетворення її на предмет масового споживання населення; 3) інтенсивне формування інформаційного сектора економіки, який займає домінантні позиції в новому суспільстві; 4) перетворення інформаційної сфери на фундамент, основу всіх видів екон діяльності.

У 80 рр. 20 ст. акцентується увага на пріоритетності інтелектуальної діяльності та знань, тобто інформації, яка засвоєна людиною, у концепціях "економіки, заснованої на знаннях" /Д. Куа, Р. Кроуфорд, Г. Сакайя, Дж. Ходж­сон та ін./. Основними ознаками є :

1) заміщення праці знаннями, пріоритетність інтелектуальних, а не технічних навичок, перетворення економіки в систему, що функціонує на основі обміну т,а оцінки знань;

2) заміна трудової діяльності новим типом активності, заснованої на творчості;

3) перетворення суспільного виробництва в інноваційне, яке базується на використанні нових знань (або новому використанні знань), втілених у нових комбінаціях виробничих факторів, що уможливлює отримання інтеле­ктуальної ренти та нових конкурентних переваг;

4) перехід від технократичного до антропоцентричного принципу організації виробництва на основі відмови від авторитарного управління, жорсткого контролю над "частковим" виробником як придатком машини з метою активізації, розширення функцій учасників вироб­ничого процесу як "універсальних" працівників, здатних здійснити верифікацію, оцінку та творчий синтез інформації;

5) деструкція основ приватнокапіталістичного привласнення на основі формування власності на інформацію та знання, яка "кидає виклик межам виключної та ін­дивідуальної власності", унеможливлюючи відокремлення капіталу від праці та породжуючи плюралістичні соціа­льно-економічні відносини нової якості;

6) прихід на зміну "людині економічній" багатовимірної "людини творчої", формування нових пріоритетів розвитку особистості на основі відмови від максимізації матеріального добробуту на користь розвитку духовних по­треб, самоствердження через засвоєння і використання нової інформації та знань;

7) утвердження проз'юмеризму, за якого стираються відмінності між вільним та робочим часом, оскільки ви­робнича діяльність на основі творчої праці стає формою безпосереднього задоволення духовних потреб особистості, спрямованих на саморозвиток, самовдосконалення та самовираження;

8) формування нового типу екон влади, за якого відношення до засобів вир-ва перестає бути ви­рішальним фактором впливу у сус-ві та суспільним привілеєм, оскільки істинна влада знаходиться у процесі осмислення інформації, а не в певній посаді, управлінській функції;

9) утвердження знання та інформації як стратегічних ресурсів, які на відміну від традиційних не мають ознак вичерпності та рідкісності. Основною умовою, яка лімітує використання цих ресурсів, стають специфічні якості лю­дини, пов'язані з наявністю або відсутністю здатності до інтелектуальної активності як форми накопичення, пере­робки і генерації нових знань.

Нині інформаційні технології перетворилися на найдинамічнішу галузь світової економіки з 8-відсотковим щорічним зростанням. Їх частка у ВВП провідних країн світу перевищує 10 %. Обсяг світового ринку інформаційних технологій становить близько 1 трлн. дол.