2. Завдання до курсової роботи

Під час виконання роботи потрібно розробити дві програми (з використанням процедур, та з використанням функцій), які реалізують індивідуальне завдання.

Студент виконує індивідуальне завдання відповідно до номеру свого варіанту.

Варіант 1.

Дані 2 матриці. Визначити, скільки в кожній з них елементів більших за задане число S.

Варіант 2.

Задані 2 квадратні матриці. Замінити в кожній з них від’ємні елементи на 1.

Варіант 3.

Задані 3 матриці. Знайти найбільший елемент кожної матриці.

Варіант 4.

Задані 2 матриці розміром 5*4. Надрукувати ту, яка має більшу кількість нульових елементів.

Варіант 5.

Задані 3 квадратні матриці 4-го порядку. Надрукувати ту з них, норма якої найменша. За норму взяти максимум абсолютних величин її елементів.

Варіант 6.

Задані 2 матриці. Надрукувати ту з них, у якої сума елементів більша.

Варіант 7.

Задані 2 матриці. Надрукувати ту, у якої більша сума елементів головної діагоналі.

Варіант 8.

Задані 2 матриці. Надрукувати 1-ий рядок тієї матриці, у якої більша сума елементів побічної діагоналі.

Варіанти 9-16.

Задані 2 квадратні матриці. Знайти суму мінімальних елементів заштрихованої області кожної з них.

9 10 11 12

13 14 15 16

Варіант 17.

Задано 3 матриці. Надрукувати ту з них, у якій більше елементів рівних 0.

Варіант 18.

Задано 3 матриці. Підрахувати кількість додатніх елементів у кожній з них.

Варіант 19.

Задано 3 матриці. Підрахувати кількість від’ємних елементів у кожній з них.

Варіант 20-27.

Задано 2 матриці. Замінити на 1 елементи заштрихованої області.

20 21 22 23

24 25 26 27

3. Склад, обсяг і структура курсової роботи

Виконання курсової роботи складається з наступних етапів:

1. вивчення індивідуального завдання та теоретичних матеріалів з курсу «Інформатика, програмування та обчислювальна техніка», розділ «Основи програмування мовою Turbo Paskal», тема «Структуровані типи даних» та розділ «Модульна структура системи Turbo Paskal», тема «Підпрограми користувача».

2. розробка алгоритму (блок-схеми) розв’язку задачі;

3. написання програмного коду, згідно розробленого алгоритму;

4. розробка тестових прикладів;

5. тестування та відладка задачі;

6. оформлення пояснювальної записки до курсової роботи;

7. захист курсової роботи.

Захист курсової роботи проходить в два етапи: захист програми та оформлення пояснювальної записки.

Пояснювальна записка складається з обов'язкових частин (структурних елементів), які подаються у наступному порядку:

• титульний лист (додаток 1);

• лист завдання (додаток 2);

• зміст (додаток 3);

• основна частина, яка складається з наступних розділів:

1. завдання;

2. опис змінних та їх призначення;

3. блок-схема;

4. лістинг програми;

5. протокол рішення тестових прикладів;

6. висновки.

• список використаних джерел.

4. Вказівки до виконання розділів курсової роботи

4.1. Теоретичні відомості до написання програмного коду

Під час виконання роботи потрібно розробити дві аналогічні програми, згідно свого варіанту. Одна програма провинна бути реалізована за допомогою підпрограм-процедур, інша за допомогою підрограм-функцій. Ці підпрограми називаються програми користувача.

Часто під час розв`язку задачі потрібно проводити однакові розрахунки, тобто одну і туж задачу, потрібно виконати багато разів з різними параметрами. У такому випадку використовують підпрограми. Підпрограма – це іменована, логічна закінчена група операторів, яку можна викликати для виконання по імені необхідну кількість раз з різних місць програми з різними даними.

В паскалі є два види підпрограм: процедури та функції. Процедури та функції, в свою чергу, бувають: стандартні та визначені користувачем.

Стандартні підпрограми є частиною мови програмування та можуть викликатися без попереднього опису. Прикладами стандартних підпрограм є – cos(x), sin(x), sqrt(x), pos(str1,str), delete(str,2,3) та інші.

Підрограми, визначені користувачем, розробляються програмістом та потребують попереднього опису. Структура любої підпрограми користувача аналогічна структурі всієї програми і відрізняється від головної програми заголовком. Підпрограма повинна бути описана в блоці опису до того, як вона буде використана в програмі або в іншій підпрограмі.

Дані передаються в підпрограму за допомогою параметрів. Параметри поділають на дві групи: локальні та глобальні, а також фактичні та формальні.

Локальні та глобальні параметри розрізняють в залежності від меж їх використання:

• локальні параметри, описані в середині підпрограми і доступні тільки в межах цієї підпрограми;

• глобальні параметри, описані в головній програмі і доступні як програмі, так і підпрограмі.

Параметри також діляться на фактичні та формальні:

• список формальних параметрів задається в заголовку підпрограми (процедури та функції). Цей список вказується після імені підпрограми і береться в круглі дужки. Список параметрів може бути відсутній.

• при зверненні до підпрограми (виклику підпрограми) вказуються фактичні параметри, значення яких передаються формальним параметрам в підпрограму.

Кількість, тип та порядок написання фактичних та формальних параметрів має співпадати.

ПРОЦЕДУРИ КОРИСТУВАЧА

Процедура – іменована частина програми, призначена для виконання певних дій. Підрограма складається із заголовка та тіла. Заголовок складається з зарезервованого слова Procedure, ідентифікатора (імені, унікального в межах даної програми) процедури та необов’язкового списку формальних параметрів. Формальні параметри записуються у круглих дужках через кому. Для кожного параметра вказується тип даних. Перед параметрами, які повинні повернути результат виконання процедури, пишеться слово var, такі параметри називаються параметри-змінні.

Формат:

Procedure <ім’я>{(формальні параметри; var формальні параметри-змінні)};

<розділ описів>

begin

<розділ операторів>

end;

Приклади:

Procedure Korresp;

Procedure Sspr (i,j:integer, a:real);

Procedure Sspr1 (i,j:integer, a:real; var S:real);

Оператор виклику процедури складається з ідентифікатора процедури та списку фактичних параметрів. Виклик процедури – окремий оператор.

Формат:

<ім’я процедури> {(фактичні параметри)};

Приклади:

Korresp;

Sspr (5, k1, az);

Sspr1 (i1, n, 55, Sm);

Після виконання процедури програма продовжує працювати з наступного оператора, розташованого за викликом процедури.

ФУНКЦІЇ КОРИСТУВАЧА

Функції найчастіше використовуються тоді, коли в результаті виконання підпрограми повертається лише одне значення. Змінна-результат передається через ім’я функції, тому в заголовку функції через дві крапки описують тип функції, тобто, тип результату. Результат функції може бути тільки скалярного (цілого, дійсного, символьного, строкового, бульовського) типу.

Формат:

Function <ім’я> {(формальні параметри)} : <тип результату>;

<розділ описів>

begin

<розділ операторів>

<ім’я функції>:= <результат виконання функції>;

end;

Приклади:

Function Llog:boolean;

Function Aspr1 (i,j:integer, a:real):real;

Виклик функції реалізується по імені функції та задання списку фактичних параметрів. Виклик функції завжди є частиною виразу або оператору.

Формат:

<ім’я функції> {(фактичні параметри)};

Приклади:

F:=Llog;

Sm:= Aspr1 (i1, n, 55);

Smp:= 77+sin(x)+Aspr1 (i1, n, 55);

4.2. Зміст пояснювальної записки

Зміст пояснювальної записки складається з розділів, які подаються у наступному порядку:

1. Завдання

В даному розділі наводиться:

• індивідуальне завдання,

• мета виконання роботи,

• основні задачі,

• формат виведення результату.

2. Опис змінних та їх призначення

В даному розділі наводиться:

• опис змінних, їх тип та призначення,

• призначення та функції визначених підпрограм, фактичні та формальні параметри процедур та функцій, їх взаємовідповідність,

• приклади використання фактичних та формальних, а також глобальних та локальних параметрів,

• вхідні та вихідні дані, форма введення даних (ручний ввід / дані вводяться з файлу).

3. Блок-схема

В даному розділі надається опис алгоритму роботи головної програми та підпрограм у вигляді блок-схеми.

Перелік, призначення та розміри елементів повинні відповідати стандартам відображеним у відповідних стандартах (ГОСТ 19.701-90 (ИСО 5807-85)) .

Таблиця 4.1 Перелік, призначення та розміри деяких елементів блок-схеми

Назва	Зображення та розміри	Функція
Процес	b=1,5a	Виконання операції чи групи операцій
Розгалудження / рішення		Вибір напрямку виконання алгоритма в залежності від деякої умови
Циклічний процес		Повторне виконання групи операцій
Підпрограма		Використання раніш створених і окремо написаних алгоритмів чи програм
Введення-виведення		Введення даних для обробки або відображення результатів обробки (виведення)
Документ		Виведення даних на папір
Файл		Представлення організованих на основі загальних ознак даних, об’єкт обработки даних. Носій інформації (даних), який виконує функції введення-виведення
Магнітний диск		Введення-виведення даних, носієм яких, служить магнітний диск
Дисплей		Введення-виведення даних на дисплей або консоль
Лінія потоку		Визначення послідовності операцій
Розрив		Вказує зв'язок між перерваними лініями
Початок - кінець		Початок, кінець виконання програми
Коментарі		Пояснення щодо використання змінних, блоків, процедур, тощо