31. Модель економічного зростання Солоу.

За розробку цієї моделі Р. Солоу була присуджена Нобелів­ська премія (1987).

Основні ознаки моделі:

1. За основу зростання в моделі Р. Солоу береться зростання продуктивності праці (у = Y/L), а не зростання продукту (Y).

2. Модель враховує вплив трьох чинників:

• капіталоозброєності (к = K/L);

• зростання населення (ΔL);

• технологічного прогресу (Т. П.).

3. За моделлю Р. Солоу існує стійкий рівень капіталоозброє­ності (k*), який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозброєності (k*) можна визначити за формулою: s/σ = k*/f(k*), де s - норма заощаджень; σ - норма амортизації; k* - стійкий рівень капіталоозброєності; f(k*) - продуктивність праці за стійкого рівня капітало­озброєності.

4. Джерелами економічного зростання за Солоу є:

а) Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання норми заощаджень (s).

Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (S) обмежують споживання (С). Солоу використовує «золоте правило» Е. Фелиса, яке виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації (σ)): МРК = σ

«Золоте правило нагромадження»: При визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація доб­робуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С) за умов сталої рівноваги економічної системи.

б) Зростання населення (t_L - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капітало­озброєності: ΔK = I/L – (σ + t_L) k; де I/L - інвестиції на одного працюючого; σ - норма амортизації; t_L - темп зростання населення; k - капіталоозброєність.

в) Технологічний прогрес, який, за цією моделлю, на відміну від попередніх чинників є джерелом постійного зрос­тання як продуктивності праці (у), так і загального продук­ту (Y).

Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом техноло­гічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим же темпом, а загальний обсяг виробни­цтва зростає з темпом t_L + g:

Y = (t_L+g) y₀ L, де у₀ - базова продуктивність праці.

Модель економічного зростання Р. Солоу зображена на гра­фіку. k- капіталоозброєність одиниці праці з постійною ефектив­ністю; k* - стійкий стан капіталоозброєності, за якого σk = І, тобто величина капіталу, що вибуває (σk), дорівнює капіталу, що ін­вестується (I = s f (k));

σ- норма амортизації;

t_L - темп зростання населення;

g - темп зростання ефективності виробництва під впливом технологічного прогресу.

33. Номінальний і реальний обмінний курс. Фіксований і плаваючий валютний курс. Фактори, які визначають валютний курс.

Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу; це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Фіксований валютний курс – офіційно зафіксований, рішенням ЦБ, або встановлений на основі міждержавних угод.

Плаваючий валютний курс – офіційно не фіксований, складається на валютних ринках під впливом взаємодії попиту та пропозиції.

Номінальний – відносна ціна валют двох країн, за якими здійснюється їх обмін. Пряме котирування 1$ =5.1 грн., Обернене котирування 1грн. = 0,2 $.

Реальний – відносна ціна т-в в двох країнах: показує в якому співвідношені товари однієї країни можна обміняти на товари іншої.

Фактори, які визначають валютний курс

=>Економічні події:

• зміна попиту на національному ринку;

• зміна продуктивності праці;

• державна фінансова і грошова політики.

=> Ціни, процентні ставки.

=> Політичні і психологічні фактори, очікування.

=> Попит і пропозиція іноземних валют.

Заходи щодо регулювання валютного ринку спонукають уряд здійснювати девальвацію або ревальвацію своїх на­ціональних валют.

Девальвація - цілеспрямовані дії уряду на зниження обмін­ного курсу валюти своєї країни.

Ревальвація - дії уряду, спрямовані на підвищення обмінно­го курсу національної валюти.

Девальвація означає, що товари країни стають на міжнарод­ному ринку дешевшими, оскільки інші країни платять за них менше валюти (за цих умов може зростати експорт). Товари, куплені за кордоном, стають дорожчими, що веде до зниження імпорту (зниження внутрішнього попиту на імпортні товари).

Корегування національного валютного курсу можна здійс­нювати за допомогою валютної інтервенції.

Валютна інтервенція - вплив на курс національної валю­ти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

7