11. Поняття адміністративно-правових норм.

Адміністративно-правова норма — це обов'язкове правило поведінки, що встановлене й охороняється державою, метою якого е регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері публічного управління. Норми цієї галузі права конкретизують управлінську волю держави, перетворюють її на обов'язкове правило поведінки для керованих суб'єктів. Відповідно виявляються і певні особливості, характерні для адміністративно-правових норм. В них закріплюються відносини з керування, державного контролю і нагляду. Метод впливу адміністративно-правових норм є імперативним, вольовим, державно-владним. Одна зі сторін у відносинах, що регулюються цими нормами, завжди є виразником публічного інтересу, визнаного державою, тому й відповідальність за їх недодержання настає перед державою. кожна адміністративно-правова норма є органічною частиною всієї галузевої системи і поза цією системою діяти не може. Провідною соціальною метою адміністративно-правових норм є організація управлінських відносин. Поряд з нею є конкретні чи локальні цілі.

11. Структура адміністративно-правових норм.

Структура адміністративно-правової норми — це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв'язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норми. Структура адміністративно-правової норми, як правило, традиційна і складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою. Диспозиція — це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів правило поведінки. Санкція вказує на зміст реагування держави у разі порушення тих чи інших правил, передбачених нормою. Заохочення як елемент правової норми — це публічне визнання заслуг юридичної та фізичної особи за виконання адміністративно-правових або громадських обов'язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми.

21. Склад суду та відводи

Склад суду. Відповідно до ст. 18 ЦПК, ст. 21 Закону України „Про судоустрій України” цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який діє як суд. У випадках, встановлених ЦПК, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.   Розгляд справ в порядку апеляційного та касаційного провадження та в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально:   - у судах апеляційної інстанції цивільні справи розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку;   - у суді касаційної інстанції – колегією у складі п'яти суддів;   - у зв'язку з винятковими обставинами – колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності, а у випадках, встановлених ЦПК, колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України при їх рівному представництві за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати;   - рішення, ухвала суду чи судовий наказ у зв'язку з нововиявленими обставинами переглядаються одноособово або колегіально, залежно від того, який суд ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ.   Відводи. Особливою властивістю суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин є те, що він повинен бути безстороннім та об’єктивним. Процесуальною гарантією забезпечення цього правила є право відводу. Тобто за наявності обставин, передбачених ЦПК України, судді, секретарі судових засідань, інші службові особи суду не можуть брати участі у розгляді справи і підлягають відводу або самовідводу.  Зокрема, суддя не може брати участі в розгляді справи та підлягає відводу (самовідводу), якщо:   - під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;   - він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;   - він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;  - якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.