1.2Основні принципи обліку витрат виробництва в сша.

У США не існує єдиної чіткої системи класифікації витрат виробництва. В

промисловості класифікація виробничих витрат залежить від інформації, яка

потрібна менеджеру. Є чимало випадків, коли всередині однієї фірми існують

різні групування затрат для обчислення собівартості продукції.

Групування виробничих витрат на підставі вивчених матеріалів

промислових фірм США здійснюється за кількома принципами:

1. Економічним змістом. При цьому витрати групують на основні і

накладні. До основних витрат включають тільки основні матеріали і заробітну

плату виробничо-промислового персоналу, що затрачені для безпосереднього

випуску готової продукції, а всі інші витрати відносять до накладних.

2. Залежно від способу віднесення витрати поділяються на прямі та

непрямі. Під прямими розуміють такі затрати , які безпосередньо можна

віднести на виробництво виробів. До них можна віднести прямі матеріальні

затрати, пряму заробітну плату робітників. Непрямі, - це витрати, розподілені

через певні співвідношення (заробітна плата управлінського персоналу, непрямі

матеріальні витрати і т.д.).

3. Виробничі витрати можуть поділятися залежно від зміни обсягу

випущеної продукції або продажу на змінні (заробітна плата виробничих

робітників), та постійні (заробітна плата адмінуправлінського персоналу).

Змінними є витрати, які змінюються із зміною обсягу випуску продукції або

продажу (вартість прямих матеріалів, сума прямої заробітної плати і т.д.). До

постійних затрат, які не змінюються із збільшенням або зменшенням обсягу

виготовленої продукції або продажу, відносяться заробітна плата

адміністратора фірми, страхування майна, амортизація основних засобів тощо.

Виділяють три типи постійних витрат: довготермінові, робочі, та

запрограмовані. До довготермінових відносять витрати, що передбачені на

тривалий час (для прикладу амортизація будівель і споруд). Робочі витрати,

необхідні для поточної діяльності заводів та компаній (страхування, податки,

заробітна плата контролерів). Запрограмовані витрати, безпосередньо не

пов’язані з виробничою та іншими видами діяльності підприємства (витрати на

дослідження, рекламу та ін.), а управління ними здійснює вище керівництво

компанії.Окремі категорії виробничих витрат можуть бути напівпостійними, або

напівзмінними. Напівзмінні витрати змінюються в тому ж напрямку, що і обсяг,

однак вони не знаходяться в прямому співвідношенні з обсягом. Причому вони

можуть залишатися постійними в порівняно невеликому діапазоні часу. Для

прикладу, у зв’язку з неритмічною роботою виробництва такі затрати, як плата

за простій, понадурочні роботи зростають швидше, ніж обсяги випуску

продукції.Дослідження свідчать, що сума постійних витрат залишається незмінною

незалежно від кількості виготовленої продукції (наданих послуг), тоді як сума

змінних витрат коливається залежно від кількості випущеної продукції чи

наданих послуг.

4. Залежно від методу списання виробничі витрати поділяються на затрати

певного періоду і затрати на вироби. Витрати певного періоду мають

нефабричну природу і списуються на певний період часу як неминучі. Їх

величина не залежить від кількості випущеної продукції. Вони включають

ринкові, торгові, розподільчі, дослідницькі та адміністративні. Затрати на

вироби безпосередньо пов’язані із виробництвом продукції. Їх обсяг змінюється

прямо пропорційно до кількості відпущених виробів. До витрат на вироби

відносять основні матеріали, пряму заробітну плату.

5. За термінами виникнення витрати виробництва поділяють на фактичні

минулі витрати і кошторисні майбутні витрати. Фактичні витрати фірми, пов’язані із виробництвом та реалізацією товарів і послуг, в грошовому виразі за певний період часу відносять до минулих витрат. Минулі (фактичні) витрати групуються на відновні і невідновні.

Відновні минулі витрати – це вимірювані в грошах затрати на товари або

послуги, які відновлюються за рахунок майбутніх доходів від реалізації

(вартість нереалізованої грошової продукції і т.д.). Невідновні витрати – це ті,

які не можуть бути відновлені при отриманні майбутнього прибутку (ватрість

незастрахованих товарів, що знищені внаслідок стихійного лиха,

форсмажорних обставин та ін.).

Кошторисні витрати – це витрати, що пов’язані з майбутньою діяльністю

фірми і проводяться за певний період, вони розраховуються на рік, півріччя,

квартал, місяць.

6. З позицій управлінської функції витрати виробництва діляться на:

виробничі витрати; витрати, пов’язані з реалізацією продукції; адміністративні

витрати. Виробничі витрати – це витрати на виробництво товарів. Витрати,

пов’язані з реалізацією продукції, відносяться до позавиробничих витрат.

Позавиробничі витрати поділяються на: а) витрати, пов’язані з

географічним розташуванням, тобто затрати на збут (навантаження,

розвантаження, реклама, заробітна плата торгових працівників, затрати на

переміщення і т.д.; б) витрати на пошукові роботи (розробки) та дослідження;

в) витрати пов’язані з випуском цінних паперів.

Адміністративні витрати – це витрати на утримання керівних кадрів,

канцелярських працівників та інші витрати на організацію виробництва і

управління;

7. З метою контролю за діяльністю виробничих підрозділів затрати на

виробництво в промислових фірмах США класифікують за місцями їх

виникнення – центрах витрат або зонах відповідальності. Центри витрат

виробництва можуть бути організовані за двома основними ознаками, що

залежать від виду і технології виробництва: а) функційному – при об’єднанні в

цеху або на виробничій дільниці однотипних верстатів чи операцій

(ковальський, ливарний цехи); б) технологічному – при конвеєрному

виробництві або поточній лінії, коли різне обладнання, що виконує

спеціалізовані операції, об’єднується в єдиний технологічний процес (для

прикладу, цех по збору виробів).

8 .За ознаками доцільності виробничі витрати поділяють на релевантні або

доцільні та нерелевантні або недоцільні. Доцільні – це затрати або послуги, які

пов’язані з прийняттям рішень. Недоцільні – це витрати або послуги, що не

залежать від рішень, що приймаються. Вони зберігаються навіть тоді, коли

продукція не випускається (платня адміністратора, амортизація та інші).

Основними завданнями обліку та калькулювання витрат виробництва є

визначення собівартості одиниці продукції і контроль за трудовими,

матеріальними та іншими затратами.

Порядок і методи обліку виробничих витрат

В американських фірмах в більшості застосовують дві системи обліку

виробничих витрат і калькуляції собівартості продукції: система обліку затрат

за замовленнями та система обліку затрат за процесами.

Система обліку затрат за замовленнями і процесами майже відповідають

методам обліку затрат за замовленнями і попередільному методу обліку затрат

на виробництво. Однак, застосовувані системи обліку затрат на виробництво в

промислових фірмах США за своїми функціями значно ширші, ніж методи

обліку витрат в Україні, оскільки ці системи поряд з обліком затрат і

обчисленням собівартості одиниці продукції включають ще контрольну та

аналітичну функції за статтями затрат виробництва.

При обліку затрат за замовленнями об’єктами калькуляції є вироби,

замовлення, партії (або групи виробів), а при обліку затрат за процесами –

виробничі операції та процеси.

Система обліку витрат за процесами грунтується на зведенні в одне ціле

виробничих витрат по різних цехах і процесах або центрах витрат, через які

проходить продукт за певний період часу.

Позамовний метод обліку застосовують в індивідуальному і

дрібносерійному виробництві. Він в основному застосовується на

підприємствах з коротким циклом виробничого процесу, оскільки керівник

фірми, отримавши замовлення, планує виробництво так, щоб отримати

прибуток від виконаного замовлення за максимально короткий термін.

Всі витрати, пов’язані із виконанням замовлення, повинні бути внесені в

калькуляційну відомість даного замовлення. Тому затрати відображені по

дебету рахунку “Виробництво” протягом періоду виготовлення будуть

дорівнювати сумі всіх витрат, показаних в калькуляційній відомості замовлення

на цей період, а кредитова сторона рахунка відображає затрати на закінчені

роботи.

Попроцесний метод обліку виробничих затрат застосовують в масовому та

серійному виробництві. Існує три форми попроцесного методу обліку затрат на

виробництво: послідовний, паралельний та роздільний.

При послідовному методі виробничі затрати одного цеху або процесу

послідовно перераховуються на рахунок наступного цеху обробки.

Паралельний облік ведеться на тих підприємствах, де обробка продукції

відбувається одночасно за кількома процесами, необхідними для випуску

одного і того ж виробу. Роздільно облік здійснюється там, де випускається

однорідна продукція з різними процесами обробки.

При попроцесному методі обліку затрат на виробництво, затрати

нагромаджуються за певний період часу за цехами, центрами витрат і

процесами, тобто за обліково-калькуляційними підрозділами.

Витрати нагромаджуються поступово протягом звітного періоду, а в кінці

їх групують в розрізі цехів або процесів. Випуск продукції відображають за

процесами щоденно (щотижнево), а в кінці звітного періоду сумують у цехових

звітах. Загальну суму всіх витрат за кожним процесом ділять на загальний

випуск виробів після закінчення процесу, щоб отримати середню собівартість

виробу за звітний період.

Якщо обробка виробів не закінчена, то продукція і незавершене

виробництво все одно вважають готовими виробами. Коли ж виник брак, то

збитки відносяться на цех і тим самим збільшують середню собівартість

виробу. У випадку, якщо матеріали виготовляють не в одному, а в кількох

цехах, витрати одного цеху переносять на наступний цех. Загальну суму витрат

і собівартості одного виробу визначають після закінчення виробництва і

підсумування всіх витрат.

Після того, як витрати підраховані у кожному цеху, центру

відповідальності, керівники цих підрозділів складають звіт про витрати

виробництва. У звіті вказується кількість виготовленої продукції і її вартість,

собівартість одиниці виготовленої продукції в даному цеху або процесі,

кількість і вартість залишків незавершеного виробництва на початок і кінець

звітного періоду, кількість та вартість продукції отриманої від інших цехів, а

також переданої в наступний цех. Якщо були витрати і брак, то фіксується

кількість і вартість забракованих виробів. На основі звіту про витрати

визначається і контролюється цехова собівартість продукції.

Для обчислення собівартості одиниці продукції після отриманого звіту про

витрати виробничих підрозділів сумують всі прямі виробничі затрати,

визначають загальну суму непрямих накладних витрат, і розподіляють їх між

основими цехами відповідно до встановленої ставки. Потім відношенням суми

виробничих витрат до кількості готових виробів визначають собівартість

одиниці готового виробу. Після цього всі витрати переносяться на відповідні

бухгалтерські рахунки виробничих затрат.

При попроцесному обліку затрат на виробництво матеріальні витрати

обліковують на основі вимог на видачу матеріалів. Трудові затрати фіксують у

відповідних документах з обліку праці. Сума накладних витрат в більшості

випадків розподіляється згідно завчасно встановленою ставкою. Цей метод

застосовується на підприємствах із сезонним характером виробництва.

Для розрахунку собівартості одиниці продукції і готового виробу по

процесах застосовують три способи розрахунків, які безпосередньо залежать

від характеру виробничого процесу. У першому на початок і на кінець звітного

періоду взагалі немає залишків незавершеного виробництва, в другому –

залишки незавершеного виробництва відсутні тільки на початок періоду, в

третьому – залишки незавершеного виробництва є на початок і на кінець

звітного періоду.

Отже, в промислових фірмах США обліку затрат на виробництво і

калькуляції собівартосі надається пріоритетне значення, бо вони прямо

впливають на фінансові результати господарської діяльності кожної фірми

зокрема.

Облік виробничих витрат за системою директ-костинг

Директ-костинг – це метод калькуляції витрат виробництва при якому в

затрати на виробництво включають тільки змінні витрати, а постійні та

постійні накладні витрати не входять до елементів собівартості, вони як

витрати даного періоду списуються з отриманого прибутку протягом того

періоду, в який вони були здійснені. Отже, постійні накладні витрати

виключаються з вартості товарних запасів на початок і кінець року.

Практичне застосування директ-костингу у великій мірі визначається

правильним розподілом затрат на постійні та змінні. Складність розробки

методу точного розподілу затрат полягає в тому, що той самий вид затрат в

одному випадку відноситься до змінних затрат, в іншому – до прямих. Для

прикладу, відрядна заробітна плата працівників відноситься до змінних витрат,

а якщо він працює на погодинній тарифній ставці – витрати відносять до

постійних.

Будь-які витрати можна рахувати постійними або змінними залежно від

мети, задля якої їх здійснюють. Зважаючи на цю обставину, рахунки за

характером затрат спочатку розподіляють за відділами, а потім класифікують

як змінні та постійні відповідно до функції, що здійснює кожен відділ. Розподіл

постійних та змінних витрат базується на певних обмеженнях, яких слід

обов’язково дотримуватися, для того, щоб попередити помилки при визначенні

затрат.

Отже, першою відмінною особливістю системи директ-костинг є розподіл

виробничих затрат на постійні та змінні.

Другою особливістю цієї системи є інтеграція управлінського і

фінансового обліку. Система директ-костинг, яку запропонував в 1936 р.

американський вчений Джонатан Харісон полягає в тому, що записи

виробничого (управлінського) і фінансового обліку об’єднують у загальну

систему і відображають у головній книзі. Регулярно виробничі затрати і звіт

про прибутки та збитки подається керівництву у вигляді залежності даних

“вартість – обсяг виробництва – прибуток”. Такий метод називають

моністичною системою ведення обліку.

Третьою відмінною особливістю калькуляції собівартості продукції за

системою директ-костинг є процес багатостадійного складання звіту про

доходи фірм. Ці звіти складаються на основі маржинального доходу.

Багатоступеневі звіти мають не менше двох розділів: верхній показує

маржинальний дохід, а нижній - чистий дохід.

Маржинальний дохід визначають як різницю між обсягом реалізованої

продукції та змінними затратами.

Чистий дохід обчислюють як різницю між маржинальними доходами та

постійними затратами.

Якщо ж змінні затрати поділяти на виробничі і невиробничі, то звіт про

доходи буде триступеневим. У цьому випадку на першому етапі визначають

виробничий маржинальний дохід, на другому етапі обчислюють маржинальний

дохід у цілому по фірмі як різниця між виробничим маржинальним і

позавиробничими змінними затратами, на третьому – чистий прибуток фірми

шляхом мінусування із загальної суми маржинального доходу суми постійних

витрат.

Багатостадійний метод постійно розвивається і вдосконалюється. Основні

форми багатостадійних звітів про доходи фактично стандартизувалися.

Для кращого розуміння специфіки калькуляції собівартості продукції за

системою директ-костинг її варто порівняти з традиційною системою повного

розподілу затрат на вироби.

До переваг системи директ-костинг можна віднести:

1. Собівартість, обсяги виробництва та прибуток, які завжди можна

отримати з періодичної звітності;

2. Прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних

накладних витрат при зміні залишків товаро-матеріальних цінностей;

3. Звіти про витрати виробництва і доходи, складено за системою директ-

костинг, в більшій мірі відповідають інтересам керівництва фірми, ніж складені

за системою розподілу затрат між виробами;

4. Показники маржинального доходу дають змогу оперативно оцінити

вироби, виходячи з базових критеріїв – займаної території, категорій

замовників, ринків збуту пального, світла, вимірювання потужностей,

можливості роботи машино-годин обладнання, вартість використаних

матеріалів і т.д.

Основними недоліками системи директ-костинг є такі.

1. Дуже важко без помилки виділити постійні витрати від змінних.

Більшість напівзмінних витрат розподіляються з великою мірою неточності, що

відбивається на результатах розподілу;

2. Під час переходу від системи повного розподілу затрат до системи

директ-костинг виникають серйозні проблеми у визначенні податку на доходи,

в оцінці запасів при складанні звітів;

3. Характер і мета управлінського і фінансового обліку настільки різні, що

об’єднувати їх не доцільно;

4. Складна система, дорога. [6, 115-122с]