2. Поезія «Вчись у природи творчого спокою...» є.Плужника нагадує читачеві, що... (Продовжіть думку).

До тих вічних цінностей, взірців, до яких варто звертатися, поет відносить природу, у якій все гармонійно поєднане, включене в життєвий коловорот.

Поезія «Вчись у природи творчого спокою...» нагадує читачеві, що людина - це лише учень природи, як би нам не хотілося проголосити себе «царем» усього живого. Тому людина має спостерігати за природою, за тим, як мудро все в ній влаштовано, навчатися цього: Вір і наслідуй, / Учневі негоже. / Не шанувати визнаних взірців. Людині притаманно сумніватися, помилятися. Тому потрібно і вчитися у природи, прислухатися до свого серця, своєї натури як частки цієї природи. І вірити, мати ідеали, співзвучні із загальнолюдськими, щоб не схибити, не піти манівцями.

Варіант №2

1. Оповідання «Малорос-європеєць» в.Винниченка розкриває... (Продовжіть розповідь).

Оповідання «Малорос-європеєць» (1907р.) блискуче викриває українського панка Коростенка, який перед репетитором свого сина хизується запровадженими у своєму господарстві технічними новаціями. Він вважає, що двері в будинку, які автоматично одчиняються, кухонна машина, яка перемішує тісто, вивели його в ряд «європейців». Панок весь час торочить про осягнення ним європейської культури, про подолання «азіатчини» в господарюванні. Коростенко із запалом доводить, що селяни бідують не від безземелля, а від відсутності знань. Розмовляє поміщик якоюсь «кумедною» мовою, щоб показати свій «малоросійський патріотизм»:

Як «поміщик новітньої формації», Коростенко довго і нудно просторікує про те, що наука принесе людям щастя, що аграрне питання можна розв'язати тільки через застосування машин. Та словесна полова не може приховати його гнобительського нутра: панкові не подобається, що Дума «розгарячає дуже інсктинти селян». Автор досягає справжнього ефекту у розкритті «малороса-європейця», коли показує, як Коростенко, сприйнявши весільний похід за селянський бунт, розстрілює з кулемета невинних людей. Саркастично закінчується оповідання: «Слово малороса-європейця» «машинним робом» (тобто кулеметною чергою) було сказано «старій нашій неньці Україні».

2. Аналіз поезії «Сопіга 8реш зрего» Лесі Українки.

У вірші «Сопіга зрет зрего», який написано 2 травня 1890 року (в перекладі з латинської „Без надії сподіваюсь..."), Леся Українка висловлює оптимістичну віру в своє поетичне покликання.

Вірш побудовано на контрастних образах. Відчуття гнітючості і зневіри передається за допомогою логічного ряду образів суму: «думи, ви хмари осінні», «в жалю, в голосінні», «сльози гіркі», «серед лиха», «без надії» та ін. Контрастом до цього виступають оптимістичні, радісні образи: «весназолота», «молодії літа», «сміятись», «співати пісні», «жити хочу!» та ін.

Поезія є особливою і за мотивом, який потім пройде через усю творчість Лесі Українки: людина стає сильною тоді, коли усвідомлює відповідальність перед народом. Лірична героїня висловлює готовність «сіяти квіти на морозі», поливати їх сльозами, поки не розтане лід і не зійдуть квіти. Квіти добра і щастя для людей.

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Побудовано вірш у формі драматичного монолога, сповненогосхвильованими інтонаціями, «внутрішніми» діалогами (є запитання і відповіді на них, звертання, заперечення і ствердження). Уже початок твору - рішуче заперечення настроїв суму, безнадії, спричинених жорслотами. обставинами ".Гетьте, думи, ви, хмари осіннііТож тепера весна золота!

А далі - відгук особистих переживань поетеси, її прагнення до повноцінного життя, до подолання тяжкої хвороби. Разом із тим це і різкий протест проти задушливої атмосфери, жорстокої урядової реакції, яка викликала серед певної частини інтелігенції почуття туги і безсилля.

Отже, поезія «Сопіга зрет зрего» є своєрідною програмою дій, це гімн життю і боротьбі, це віра в перемогу світла над темрявою, добра над злом. Все це підсилює часто вживане слово «буду». Ліричній героїні притаманні віра і надія на крашу долю, а глибина і щирість її переживань зробили поезію безсмертною.

Варіант №3