93. Правовое сотрудничество скандинавских государств.

Правова співпраця скандинавських держав почалася в другій половині XIX ст., точніше — в 1872 p., коли відбувся з'їзд скан­динавських юристів, мета якого полягала в сприянні подальшій уніфікації права цих держав.

На сьогодні цивільне право цих держав не кодифіковане. Проте в 1880 р. на території Данії, Норвегії і Швеції одночасно набув чинності одинний кодекс про вексель, який регулював питання про оборотні документи.

У подальші роки основна увага приділялася уніфікації торго­вого права. Зокрема, було прийнято закони про торгові знаки, торгові реєстри і т.д.

законодавці цих держав віддали перевагу уніфікації окремих інститутів цивільного права а не усього цивільного права, зокрема інституту права власності і інституту зобов'язального права.

Необхідно звернути увагу на правову співпрацю скандинавських держав у сфері сімейного права. вироб­лено спільний курс, який пронизаний прогресивними принципами, такими як закріплення рівності майнових прав подружжя, прирів­нювання цивільного шлюбу до церковного, прирівнювання право­вого статусу позашлюбних дітей до законнонароджених.

Важливим етапом у розвитку правової співпраці сканди­навських держав стало створення в 1952 р. єдиного консультатив­ного органу — Північної Ради, головне завдання якої полягає в координації та інтеграції зусиль скандинавських держав із питань співпраці в галузі економічного, соціального, політичного і куль­турного життя.

94. Источники скандинавського права.

Всю систему законодавства очолюють конституційні закони.

Важливе місце серед джерел скандинавського права належить делегованому законодавству. Питома вага нормативних актів, прийнятих у рамках делегованого законодавства, перевищує кіль­кість законів, прийнятих законодавчими органами цих держав.

Наступним джерелом скандинавського права є судова прак­тика, її роль як джерела права в скандинавських державах, як уже наголошувалося, помітніша, ніж у країнах романо-гер­манського права, хоча і неоднакова в різних країнах Сканди­навії. У таких державах, як Данія і Норвегія, при регулюванні деяких питань її роль є не допоміжною, а основною.

Звичай як джерело скандинавського права відіграє допоміжну роль і, в основному, торкається галузі торгового і морського права. Він часто служить доповненням до чинного конститу­ційного законодавства. Іноді посилання на звичай як джерело права міститься в тексті відповідних договорів.

Доктрина, як і в романо-германському праві, уважається до­поміжним джерелом скандинавського права. При винесенні су­дових ухвал та обговоренні проектів нормативно-правових актів доктрина дозволяє виявити дійсні наміри законодавця.

Правові принципи для вирішення конкретних справ при за­стосуванні аналогії права та при тлумаченні права також можуть виступати як джерело скандинавського права.

Міжнародно-правові акти визнаються джерелом скандинавсь­кого права. Проте загальновизнані принципи міжнародного права, договори, що укладаються, пакти, до яких ці держави приєдна­лися, повинні бути імплементовані в поточне законодавство.