2.2 Типи міграцій

У роботі були розглянуті такі типи міграцій як:

- за економічними

- та політичними мотивами

Класичним прикладом міграцій з політичних мотивів може служити еміграція майже півмільйона громадян, переважно представників інтелектуальних кіл економічного та політичного суспільства (Альберт Ейнштейн, Ліон Фейхтвангер, Енріко Фермі та ін) з фашистської Німеччини та Італії перед Другою світовою війною, а також з франкістської Іспанії. У середині 70-х років після приходу до влади в Чилі генерала Піночета цю країну покинуло більше 1 млн осіб. Політична еміграція в широких масштабах мала місце також у дореволюційній Росії і СРСР, на Кубі, у В'єтнамі, в Камбоджі, багатьох інших країнах.  Прогноз на майбутні можно відобразити на цій діаграмі:

Крах колоніальної системи в 50-70-х роках призвело до відтоку білого населення з колишніх колоній в метрополії. Більшість англійців повернулася з Індії, Пакистану, ряду інших володінь, французів - з Алжиру, Тунісу, Марокко, італійців - з Лівії, Ефіопії, португальців - з Анголи і Мозамбіку. Освіта на території колишньої британської Індії незалежних Індії та Пакистану з подальшою трансформацією Східного Пакистану в державу Бангладеш в загальній складності призвело до переселення 18 млн осіб. Здійснювалося воно в основному за релігійним принципом: індуси поверталися до Індії, а мусульмани - до Пакистану і Бангладеш.  Політичні події кінця 80-х - початку 90-х років у Східній Європі і в СРСР (розвал Радянського Союзу, руйнування «залізної завіси», об'єднання ФРН і НДР, і т.д.), викликали до життя ще одну сильну хвилю зовнішніх міграцій . У країну масової імміграції перетворилася ФРН, яка тільки в 1989 році прийняла більше 1 млн мігрантів, у тому числі 720 тис. етнічних німців з НДР, країн Східної Європи і СРСР. У 1990 році в країну прибуло ще 600 тис. мігрантів. Радянський Союз, навпаки, перетворився в країну масової еміграції: у 1987-1990 роках виїхало за кордон близько 1 млн осіб. Якщо в 1980 році країну покинуло 34 тис., то в 1990 році -316 тис. чоловік (без дітей).  Як правило, це великі маси людей, стихійно покидають охоплені війнами та конфліктами країни і регіони, що приносять істотні труднощі країнам, які приймають їх.  Великі внутрішні і зовнішні потоки біженців спостерігалися в багатьох неблагополучних в політичному плані країнах Азії (Афганістан, М'янма, Індія, Шрі-Ланка, Іран, Ірак, Ліван, Кіпр, Ізраїль), Африки (Ангола, Чад, Ефіопія, Судан, Сомалі , Уганда, ПАР), Латинської Америки (Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Перу). Найбільше біженців у 80-і роки прийняли Пакистан (3,6 млн) і Іран (2,8 млн)-головним чином з Афганістану, Йорданія (900 тис.), Малаві(800 тис.). Все це по більшій частині-«відлуння» різного роду територіальних конфліктів, національних міжусобиць, голоду, але також і гострої політичної боротьби, нерідко набирає характер довготривалих військових дій.  Число біженців драматично зросло в 80-90-і роки. Розпад Югославії та військові дії на території колишніх союзних республік також викликали до життя потоки біженців, сумарно перевищили 2,5 млн осіб.  В Африці число біженців наблизилося до 12 млн., в Азії перевищило 5 млн. чоловік. Найбільше число біженців (5 млн.) припадає на вихідців з Афганістану. Великі маси камбоджійських біженців -350 тис. - живуть у Таїланді, 100 тис. іракців - в Ірані, 100 тис. мьянмарцев - у Бангладеш. В Європі налічується близько 1,8 млн. біженців, а в США - 1 млн. Цивільні конфлікти в колишній Югославії створили найглибшу кризу в русі біженців в останньому десятилітті. У середині 1992 року там було понад 2,3 млн. змушених переселенців, 0,5 млн. з яких шукали притулок за кордоном. Великий потік біженців створив розвал СРСР - понад 6 млн. чоловік.  Освіта самостійних держав у ряді випадків супроводжувалося переселенським рухами величезного масштабу. З колишніх колоній, які стали суверенними державами, як правило, емігрувало раніше проживали там біле населення. Утворення Ізраїлю і його військові дії проти сусідніх держав привели до виселення близько 3 млн. чоловік, палестинських арабів. Політичні зміни у В'єтнамі, Кубі, Ефіопії, Афганістані військові агресії і громадянські війни в ряді з цих держав викликали значні переміщення населення.  XX століття часто називають століттям біженців. У 1994 році їх число перевищило 27,4 млн. чоловік (1980 рік-9,6 млн.). Вимушена міграція набула світового характеру, торкнувшись багато країн. Основна маса змушених мігрантів (83%) осіла в країнах, що розвиваються, хоча багатьом вдалося потрапити і в розвинені і благополучні в економічному і політичному відношенні країни. Розглянемо тепер міграції, зумовлені економічними причинами. Традиційно, такі міграції в літературі іменуються трудовими. Однак, у зв'язку з тим, що в останні десятиліття виникло і закріпилося поняття «витік мозків», що позначає трудову міграцію висококваліфікованої робочої сили, у даній роботі терміни «витік мізків» і «трудові міграції» диференційовані.  Основну роль у сучасному міжнародному русі населення відіграють міграції, викликані економічними причинами, звані найчастіше трудові міграції. У пошуках бажаної роботи та відповідного рівня життя люди переїжджають з країни в країну, причому термін перебування в країні приїзду може варіюватися від декількох годин або днів до десятиліть. Масштаби трудової міграції в світі постійно ростуть, і в цей процес залучені практично всі країни. Міжнародна трудова міграція прийняла безпрецедентний характер, стає типовим явищем соціально-економічному житті.  На початку 1993 року налічувалося близько 30 млн. трудящих-мігрантів. З урахуванням членів їх сімей, учасників маятникової міграції («фронтальеров), сезонних мігрантів і нелегальних іммігрантів загальна чисельність трудових мігрантів оцінюється в чотири-п'ять разів вище.  Можливість міжнародної міграції робочої сили створюється національними розходженнями в заробітній платі. Робоча сила рухається від країн багатих трудовими ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більше половини міжнародних мігрантів є вихідцями з країн, що розвиваються, 2 / 3 з них знаходяться в індустріальних країнах. Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни пов'язаний з якісними диспропорціями на їхніх ринках праці.  У другій половині минулого сторіччя сформувалися сучасні центри притягання іммігрантів. Еміграція стала йти з менш розвинутих у більш розвинуті країни. Найпотужніший центр тяжіння склався в Західній Європі, в результаті з постачальника емігрантів вона перетворилася на центр тяжіння робочої сили. 

ВИСНОВКИ

Міграція населення являє собою переселення працездатно­го населення з одних держав в інші терміном більше ніж на рік, ви­кликане причинами економічного й іншого характеру, і може при­ймати форму еміграції (виїзду) й імміграції (в'їзду). Міграція робо­чої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва зрос­тає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їх міждержавного перерозподілу.

Кількісні показники, пов'язані з міграцією робочої сили, є ча­стиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями трудових доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених переказів, що являють собою оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і насту­пні посилки товарів і грошей на батьківщину. Розподіл позитивного економічного ефекту, що здержується в результаті міграції, відбу­вається у формі зростання доходів мігрантів, переказів коштів з-за кордону на батьківщину, в результаті зниження витрат виробництва в країнах, що одержують грошові перекази. Розвинуті країни є ос­новним напрямком імміграції, а ті, що розвиваються, - джерелом еміграції.

Державне регулювання міжнародного ринку праці здійсню­ється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержав­них і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміг­рації).

Більшість приймаючих країн використовують селективний

підхід при регулюванні імміграції. Відсівання небажаних іммігран­тів здійснюється на основі вимог, які висуваються до кваліфікації освіти,- віку, стану здоров'я, на основі кількісного та географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і ін­ших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через ви­плату матеріальної компенсації виїжджаючим іммігрантам ство­рення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Варецька О. Соціально-економічне підґрунтя трудової міграції населення України // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 5. - С. 34-39

2. Горбач Л. М.Міжнародні економічні відносини: Підручник. -К.: Кондор, 2005. -263, с.

3. Довжук Б.Актуальне регіональне дослідження трудової міграці // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 3. - С. 37-39

4. Дяченко Б. І. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів // Економіка АПК. -2005. -№ 2. - С.138-143.

5. Євтух В. Міграційна криза і як її побороти. Спроба державного регулювання // Віче. -20077. -№ 7. - С. 62-77

6. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. -К.: Знання-Прес, 2002. -382, с.

7. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Праця і зарплата. -2006. -№ 19. - С. 6

8. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Юридичний Вісник України. -2006. -№ 17. - С. 4

9. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Знання-Прес, 2006. -405, с.

10. Липов В. В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406, с.

11. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак.. -К.: Либідь, 2008. -190, с.

12. Передрій О. С. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

13. Роменчак О. Визначення та класифікація міграцій: наближення до операційних понять // Політичний менеджмент. -2006. -№ 2. - С. 127-139

14. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 231 с.

15. Малиновська О. Україна і світ: Характер і напрямки еміграцій // Відродження. – 2009. - № 3. - C. 13-17.  16. Прибиткова І.М. Основи демографії: Посібник для студ. ВНЗ. – К.: АртЕК, 2007. – C. 231-235.  17. Про іміграцію: Закон України, 7 червня 2001р. // Офіц. вісник України. – 2005. - № 27. – C.1-8.  18. Романюк М. Міграції населення України // Економіка України. – 2009. - № 9. – C. 38-44.  19. Стасюк М., Крюковський. Вплив міграційних процесів на основні демографічні показники в Україні // Україна: аспекти праці. – 2006. - № 5. – C. 40-45. 

20. Зовнішні трудові міграції населення України / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / Е.М. Лібанова (ред.), О.В. Позняк (ред.). — К. : РВПС НАН України, 2006. — 206с.

21. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. -К.: Знання-Прес, 2006. -382, с.

22. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Праця і зарплата. -2006. -№ 19. - С. 6

23. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Юридичний Вісник України. -2006. -№ 17. - С. 4

24. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Знання-Прес, 2005. -405, с.

25. Леонтенко О. Проблеми інтеграції України у світовий ринок праці // Демографія, економіка праці та соціальна політика: Збірник наукових праць. Вип.5. – Кіровоград: КІСМ. - 2005. - С. 7-13.

26. Липов В. В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406, с.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

Рис. 1. Еміграційний поток працездатного населення з України

ДОДАТОК Б

Структура міграцій

ДОДАТОК В

ДОДАТОК Г

ДОДАТОК Д