- •Український центр Європи
- •2. Багатство української мови
- •3. Цілюща сила пісні й любові
- •4. Перлина Поділля
- •5. Захоплення
- •6. Символ щедрого таланту
- •7. Найбільша святість
- •8. Хай живе і благоденствує Україна!
- •9. Першоджерела історичної пам'яті
- •10. Реймське євангеліє
- •11. Стодзвонні джерела
- •12. Поетична біографія українського народу
- •13. Коштовні пам'ятки Київської Русі
- •14. Мистецтво спілкування
- •15. Здатність зрозуміти ближнього
- •16. Шлях до гармонійної особистості
- •17. Відкриття обручки
- •18. Освіта в Київській Русі
- •19. Учитель
- •20. Книжка і комп'ютерні технології
- •21. Інформаційні ресурси Інтернету
- •22. Наслідки технічного прогрессу
- •23. Світло українського розуму
- •24. Космічні дослідження
- •25. Виснажливий шлях пошуків
- •26. Творець української еліти
- •27. Подарунок на всі часи
- •28. Багатогранний талант
- •29. Унікальний українець
- •30. Спорудження пам'ятника Богдану Хмельницькому
- •31. Заповітний національний скарб
- •32. Хрестоматія народного життя
- •33. Ранній автопортрет Шевченка
- •34. Справжній учений
- •35. Таємниці творчості
- •36. Михайло Драгоманов
- •37. Проза Михайла Коцюбинського
- •38. Поетична майстерність Максима Рильського
- •39. Таємниця військового скарбу Січі
- •40. Творча дружба Рєпіна і Яворницького
- •41. Самотня художниця
- •42. Легенда українського кіно
- •43. Місячне сяйво його полотен
- •45. Ліна Костенко
- •46. Диво Запоріжжя
- •47. «Вагнерівська примадонна» XX століття
- •48. Всесвітнє визнання української пісні
- •49. Амазонки Приазов'я
- •50. Українське бойове мистецтво
- •51. Кава Юрія Кульчицького
- •52. Майстри гончарського мистецтва
- •53. Дорога додому
- •54. Долина нарцисів
- •55. Тварини України, що зникли
- •56. «Вода... Ти саме життя»
- •57. Пригода на острові
- •58. Пізнати себе через природу
- •59. Мелодія кам'яної скелі
- •60. Микола Миклухо-Маклай
- •61. Учитель – людина з великої літери
- •46. Диво Запоріжжя
- •2. Багатство української мови
- •Український центр Європи
11. Стодзвонні джерела
Розповідав колись батько, а батькові - дід таку легенду.
Стояла в селі дзвіниця. Сто дзвонів на ній було. Радість чи горе, свято чи урочистість - лунав той стодзвін сумно й весело, задумливо чи бурхливо, траурно або вогнисто - на всенький світ.
І от прийшли татари-ординці. Спалили село, старих та дітей знищили, молодих забрали в неволю... Тільки дзвіниці не вдалося їм зруйнувати - крізь землю провалилася.
На тому місці з'явилося джерело. І як прислухатись або прикласти вухо край берега, біля водиці, - то чути звуки: лунає десь з глибини стодзвонна мелодія.
З глибини віків до нащадків доходить лише найцінніше. Як кожна людина бере із собою в далеку дорогу лише те, що може пригодитися на все життя, так і кожен народ крізь усі катаклізми своєї історії проносить найдорожчий свій скарб -фольклор, свою духовну корону, своє слово й мелодію: легенди, казки, перекази, думи, співанки. І в цій діадемі мистецькій найціннішою перлиною, напевно, є пісня - синтез слова й мелодії.
Як в усій гамі людських почувань кохання є сліпучою вершиною, так і в безкінечних виявах людської душі пісня є тим золотим злитком, виплавленим у горнилі віків жаром сердечним багатьох поколінь.
Все зникало у вогнях світових потрясінь, навіть цілі народи й цивілізації. У пожарищах війн рушилися мури й фортеці, горіли храми й палаци, нищилися фрески і мозаїки, попеліли картини, літописи, книги, інші вияви людського генія, мільйонами гинули самі люди. А от пісня - мов Фенікс...
Виростали на землі знов діти, як зелена травиця повесні після хуртовини, а між тією травицею знову струменіли з народних глибин дзвенючі джерела.
Пісня... Вона супроводить нас усе життя. Над колискою -й над могилою. На весіллі - й на ратнім полі. Від язичницьких тризн, від прадавніх маївок, щедрівок десь у лісі чи на березі річки - до кабін космічних кораблів. У час найбільших торжеств, народних гулянь. У хвилини самотності.
Та що в тобі за диво таке, пісне, що за вогонь, який магніт, яка сила незмірна таїться в тобі, що примушує нас любити й ненавидіти, сміятись і плакати?.. То скроплює душу росою, то запалить раптом вогнем? Надихає на творчість, на мирну працю - і кидає в бій, на смерть? У горі й радості, у праці та відпочинку ти розцвічуєш наше життя, робиш його запашним, поетичним, легшим, світлішим. Ти роз'ятрюєш душу - й лікуєш рани душевні. Порядного робиш мужнішим, лихого - добрішим. Викликаєш у нас найтоншу гаму почуттів, на які тільки здатна людина. Від нестримного вогню, од гніву бурхливого - до сліз, теплих, ніжних і лагідних, що омивають душу, немов травневий дощик яблуневий цвіт...
Пісня - як незглибна криниця, дно якої оповите памороззю віків десь в незмірних глибинах рідної землі. Дивишся в її безмірну глибінь - та й дна не видно...
А ще можна порівняти народні пісні з високими соснами в лісі. І озон душі дають, і примушують глянути вгору, на верхів'я своєї культури, у високе мистецьке небо. Отакий її вимір - від кореня до вершини.
