Типи соціологічного дослідження.

Поділ соц. досліджень на типи залежить від ступеня складності, акт-сті, мети, потреб замовників, наук. спроможності тощо. Тип соц. досл-ня визначається хар-ом поставлених мети й завдань, глибиною аналізу соц. процесу. Розрізн. три осн. типи соц. досл-ня: розвідувальне (пілотажне), описове та аналітичне.

Розвідувальні (пошукові, пілотажні) досл-ня -- попередній етап глиб. і масшт. досл-нь, коли немає чіткого уявлення про проблему та об’єкт досл-ня, а досл-ки не в змозі висунути жодних наук. гіпотез. Досл-ня такого типу є найпрост. видом соц. аналізу, який дозволяє розв’яз. обмежені зав-ня. Тут по суті здійсн. випробування інстр-рію, тобто метод. документів анкети, бланк-інтерв’ю, опитувального листа, карток спост-ня, карток вивчення документів та ін. Програма та інстр-рій такого досл-ня спрощені, сук-сті, що досліджуються, невеликі – від 20 до 100 чол. Досл-ня є в певній мірі пробним, метою тут виступає внесення коректив та змін в осн. досл-ня на осн. обстеження невел. сук-сті об’єктів, отримання додаткової інф-ції, уточнення форм-ня проблеми, завдань, гіпотез. План такого досл-ня передбачає вивчення літ-них джерел з досліджуваної тематики, опитування респ-тів, проведення спост-ня як заверш. етапу розвідування тощо.

Описові досл-ня є більш скл. в порівнянні з розвідувальними. Їх проводять тоді, коли проблему сформульовано, об’єкт відомий, а дослідник має описову гіпотезу щодо структурно-функц. зв’язків та соц. хар-ик досліджуваного об’єкта. Мета такого досл-ня полягає в одержанні емпір. відомостей, які б давали відносно цілісне уявлення про дослідж. об’єкт, його структ. ел-ти і за доп. яких можна було б перевірити описову гіпотезу, а в разі її підтвердження зробити повний кільк. і якіс. опис об’єкта. Опис, не може бути чисто фактуальним, без будь-яких методол. передумов. Величезну роль тут відіграє обґр-сть групування емпір. матеріалу. Інф-ція тут збирається за опис. планом на підставі вибірк. чи монограф-го обстеження, анк-ня, групування, кореляційного аналізу тощо. Доцільно проводити таке досл-ня, коли об’єктом аналізу є вел. спільнота людей з різними хар-ками (вел. підпр-во, місто, регіон). У дослідж. об’єкті визначають однорідні групи, порівнюють їх, з’ясовують їхні якіс.-кільк. особл-сті тощо. За такого досл-ня можна застосовувати один або декілька методів збору емпір. даних. Поєднання методів підвищує достов-сть і повноту інф-ції, дозволяє зробити висновки більш глиб., а рек-ції більш обґрунт. Таке досл-ня завершується клас-цією емпір. даних, що стосуються стр-ри об'єкта.

Аналіт.-експер. досл-ня – найбільш глиб. і скл. вид соц. аналізу, який має на меті не тільки описати складові дослідж. явища, а й з’ясувати причини, що зумовили його виник-ня. Найважл. умовою його реалізації є досить вис. рівень знань в межах проблеми, що вивч. і виріш., що дозволяє проаналіз. прич.-насл. залежності у розвитку соц. процесів, сприяє форм-ню стратегії. Мета такого досл-ня — встановлення функц. зв'язків в соц. процесах, а за умови реалізації практ. соц. експер-ту — пошук управл. рішень. Пошук прич.-насл. зв’язків – гол. призначення цього досл-ня. Таке досл-ня потребує старанно розробл. програми та чималого часу. Варто зазначити, що для вибору найоптим. шляху аналіт. досл-ня і здійсн. два попередні види досл-ня. Підготовка аналіт. досл-ня потребує значного часу, сумлінно розробленої програми та інстр-рію. Під час досл-ня можуть бути використані різні форми опитування, аналізу документів, спост-нь.

В реал. практиці соц. досл-нь рідко буває так, щоб 1 з 3 варіантів існував і діяв в чистому вигляді. Іноді в одному досл-ні поєднуються всі 3. Емпір. соц. досл-ня, що розв. у тісному зв'язку з соц. теоріями, беруть актив. участь у наук. пізнанні з-номірностей розвитку, забезп. приріст нових емпір. обґрунт. знань про справжні шляхи виявлення нов. фактів і тенденцій змін окр. сфер життя сусп-ва. Таку роль відіграють багаточисельні галуз. соц-ії, що узагальнюють вел. масу інф-ції про конкр. соц. явища, події і процеси сусп. життя.

Залежно від завдань розрізняють:

фунд-ні досл-ня спрямовані на виявлення та аналіз соц. тенденцій, з-номірностей розвитку і пов’язані, як правило, з вирішенням скл. проблем сусп-ва та його масштабних складових частин (ін-ти, галузі та сфери життєдія-сті тощо);

прикладні досл-ня використовують для вивч-я шляхів, форм та засобів вдосконалення дія-ті конкр. соц. об’єктів. Такі досл-ня спрямовані на визначення можливих шляхів використання рез-тів фунд. досл-нь, нових методів розв'язання проблем, сформул. раніше;

комплексні досл-ня проводять здебільшого з міждисцип. пробл-ки, які поєднують у собі ел-ти фунд. та прикл. досл-нь.

Залежно від заг. спрямованості вище зазначені види досл-нь ототожнюють з наступними видами.  Емпір. досл-ня мають багато сп. рис з прикладними, а теор. – з фунд.. Метою емпір. досл-нь є встановлення та узаг-ня характерних для досліджуваних соц. явищ процесів та фактів через пряму чи опосередк. їх реєстрацію, з використанням спец. соц. методів та методик. Прикл. емпір. досл-ня, спираючись на конкр. кільк. дані, отримані різними способами, лише прикладають до об’єкт. дійсності вже готові розумові кон-ції.

Метою теор. фунд. досл-нь є виявлення та аналіз заг. соц. з-номірностей, тенденцій розвитку процесів у різних сферах соц. дія-ті, розв’язання методол. проблем. Визначальною ознакою теор. досл-нь є віддзеркалення дійсності через ідеалізацію її лог. конструкції. Вони спрямовані на вдосконалення й розвиток концепт. засобів науки, побудову теорії.

Між практ. і теорет. орієнтованими досл-нями є багато спільного. Будь-яке досл-ня передбачає чітке відмежовування відомого від невідомого, спрямування досл-ня на виявлення ще невідомого. Практ. та теорет. досл-ня орієнтовані на відтворення цілісної картини дослідж. процесу.

Щодо об’єкта досл-ня розрізн.:

монограф. – до таких відносять досл-ня, в яких об’єкт визнач. як представник класу подібних об’єктів;

порівн. – мають декілька різновидів: порівнювати можна об’єкти за відповідними ознаками у різних умовах чи в однакових умовах за різними ознаками, у різний час та ін. Досл-ня, у яких порівн.одні й ті ж особи, що належать до вибірк. сук-сті, наз. панельними;

трендові – повторні досл-ня на тому ж об’єкті без дотримання вимоги збереження попередньої вибірки;

генетичні –досл-ня процесів становлення та змін соц. об’єкта.

За цією ж хар-кою можна виділити ще два типи соц. досл-нь – суцільні та вибіркові. У суц. досл-нях обстежують усі одиниці об’єкта без винятку. Такі досл-ня потребують багато часу, значних люд. та матер. ресурсів, їх проводять рідко. Натомість, з метою прискорення темпів та скорочення витрат частіше здійснюють вибіркові досл-ня, в яких дослідж. не всі одиниці, а лише їх частина. Мета вибірк. досл-ня – на підставі певної кіл-ті обстежених одиниць об’єкта зробити висновки щодо дослідж. явища як цілого.

За типом лог. завдань досл-ня поділяють на

пошукові – досл-ня, спрямовані на пошук, більш глиб. вивчення проблеми та шляхів її вирішення;

пілотні – досл-ня мають на меті апробацію окремих підходів, методів, процедур та інструментів;

описові – досл-ня, спрямовані на відобр-ня окр. ел-тів та структ. ознак об’єкта, його фун-й та динамізму взаємовід-ин;

експеримент.– досл-ня, рез-том яких є нові знання, отримані дослідним шляхом

проектно-конструкт. – метою таких досліджень є вироблення програм, систем, планів як засобів удосконалення дія-ті об’єкта за рахунок досвіду науковців, практиків, а не за рахунок здобуття нових знань.

В залежності від того, чи вивчається соц. явище в статиці чи в динаміці, виділяють два види соц. досл-ня: разове та повторне. Разове досл-ня дає інф-цію про стан об’єкта аналізу, про кільк. хар-ки якогось явища або процесу в момент його вивчення. Таку інф-цію наз. статичною, оскільки вона віддзеркалює «моментальний» зріз хар-ик об’єкта і не дає відповіді на питання про тенденції його змін в часі. Повторне досл-ня – це досл-ня одного й того ж або різних контингентів, які проводяться декілька разів, через певні проміжки часу, в одн. або відмінних соц. умовах. Повторні досл-ня поділяються на:

трендові досл-ня здійснюються на аналогічних вибірках або в межах однієї генер. сук-сті з інтервалами у часі з метою аналізу змін на рівні певної групи, сукупності;

за умов панельного досл-ня обстежуються одні й ті ж люди через однакові часові інтервали;

лонгітюдними наз. досл-ня, момент повторення якого визн. з врахуванням розвитку сук-сті, що вивч., тобто з досягненням цієї сук-сті певної стадії розвитку.

Дослідження залежно від затрат часу поділяють на:

експрес-дослідження потребують мінімальних витрат часу: від 1-2 тижнів до 1-2 місяців;

короткострокові дослідження тривають, як правило, від 2 до 6 місяців;

середньострокові – від 6 місяців до 3 років;

довгострокові – від 3 років і більше.

В осн. такого поділу покладено різні витрати часу, що є однією з найістот. ознак хар-ру і видів досл-нь.

Залежно від статусу замовника та оплати праці розрізняють:

держбюдж. досл-ня виконують на замовлення держ. установ, які й оплачують їх;

госпрозрахункові виконуються за рахунок окремих підприємств, організацій, установ.

Класифікація різн. соц. досл-нь не тільки дисциплінує, а й систематизує дія-ість дослідників. Різні види типологій соц. досл-нь збагачують і поглибл. методику досл-ня і його програмне забез-ня.

Специфіка побудови програми дослідження залежно від його типу.

Структура та функції програми соціологічного дослідження.

Проблема, мета, об’єкт та предмет дослідження.

Завдання дослідження, послідовне висування програмних завдань залежно від мети дослідження. Ці питання є у першому! Немає сенсу розділяти! Там все про програму

Гіпотеза – головний методологічний інструмент соціологічного дослідження. Логічна структура гіпотези та принципи її побудови.

Типи гіпотез у соціологічному дослідженні.

Кінцевою метою будь-якого дослідження є отримання нового знання, вихід за межи вже відомого. Засобом отримання такого знання й водночас своєрідним прогнозом очікуваного результату є гіпотеза.

Гіпотеза – це наукове припущення про структуру соціальних об’єктів, характер і сутність зв’язків між ними, а також про чинники, що зумовлюють ці зв’язки.

Вся логіка дослідження, його процедури спрямовані на доведення або спростування висунутих гіпотез. Істинність гіпотези визначається тим, наскільки підтвердились її наслідки. Якщо вони у переважній більшості підтверджені експериментально, то висунута гіпотеза має право на існування, якщо ні, то гіпотезу необхідно визнати хибною. Але бувають і такі випадки, коли одні наслідки у ході дослідження підтверджуються, а інші – ні. Головною причиною цього може бути спроба застосувати гіпотезу до більш широкої царини дійсності, ніж та, яку вона може реально пояснити. У такому випадку гіпотезу уточнюють і переформульовують. Головна класифікація гіпотез здійснюється з точки зору завдань дослідження, за їх мірою розробленості та обґрунтованості, за змістом припущень про предметну царину дослідження, що міститься у гіпотезах.

Виходячи із завдань дослідження, гіпотези поділяють на головні та неголовні. Головні гіпотези належать до головних завдань, неголовні – до додаткових.

Міра обґрунтованості й розробленості гіпотез дозволяє поділити їх на первинні та вторинні. Первинні – це “робочі” гіпотези, які приймають на першій стадії розробки програми. Дістаючи у ході дослідження певні уточнення та доповнення, вони трансформуються у вторинні.

Дуже важливим є відокремлення гіпотез за змістом припущень про предметну царину проблеми. Від того, яку гіпотезу за цією підставою – описову чи пояснювальну – можна сформулювати, залежить стратегічний план дослідження. В описовій гіпотезі фіксують припущення про властивості, структуру та характер зв’язків між окремими елементами досліджуваного об'єкта.

Пояснювальні гіпотези – це гіпотези, які містять припущення про причиново-наслідкові зв’язки у досліджуваних соціальних процесах та явищах.

Гіпотеза — головний методологічний інструмент, організуючий весь процес дослідження і що підпорядковує його строгій логіці. Логічна конструкція гіпотези є умовно-категоричним висновком "Якщо..., то...". Перша посилка висуває умову, а друга затверджує слідство з даної умови. Якщо дослідження не підтверджує слідство, гіпотеза спростовується, але підтвердження слідства не дає логічних підстав для достовірності гіпотези. Підтвердження робить гіпотезу правдоподібною, вірогідною. Звідси одна з принципових вимог до хорошої гіпотези: чим більше следствий вона містить, тим більше ймовірно її підтвердження.

Початкові посилки соціологічних гіпотез черпаються десь на грані між спостереженнями реальних подій і системою пояснення цих подій в поняттях наявної соціологічної теорії і суміжних наук. Якщо знання, які ми маємо в своєму розпорядженні, не дозволяють пояснити дані спостережень, виникають нові припущення — гіпотези.

Попередній системний аналіз об'єкту є не що інше, як формулювання загальної гіпотези по предмету дослідження. Виходячи з цього не перевіреного систематичними дослідженнями знання, ми черпаємо аргументи для побудови цілої плеяди деталізованих початкових гіпотез, що є не що інше, як можливе пояснення дослідницької проблеми.

Керуючись ними, ми перевіряємо обгрунтованість висунутого пояснення, але не цілком, а як би по частинах.

Важливо, щоб гіпотези були логічно зв'язані в систему доказів висунутого пояснення. У такому разі підтвердження однієї гіпотези дає додаткові підстави для ухвалення пов'язаної з нею посилки. Перевірка наступного наслідку иа загальної посилки припускає нові підтвердження і так далі. Зрозуміло, що спростування першої робочої гіпотези вимагає висунення нових гіпотез.

Отже, початкові гіпотези повинні бути розгорнені в цілий ланцюжок вивідних гіпотез-наслідків (операція дедуктивної обробки гіпотез). У емпіричному дослідженні перевіряються саме гіпотези-наслідки, які сформульовані в менш загальних поняттях, ніж початкові припущення. Інакше гіпотеза не може бути перевірена в емпіричних даних.

Перевірка вивідних гіпотез можлива лише у випадку, якщо всі терміни, в яких вони формулюються, були піддані емпіричній інтерпретації і операционализации. Але тут ми стикаємося з серйозною методологічною складністю. Гіпотеза перевіряється у відповідності з виділеними емпіричними ознаками. Але де гарантія, що ці ознаки обгрунтовані? Емпіричній перевірці на достовірність підлягає, таким чином, не тільки гіпотетична думка, але також і його емпірична інтерпретація.

Гипотеза — предположение о структуре и характере объекта, подлежащего изучению. В социологическом исследовании гипотезы конкретизируют цель исследования, представляют собой основной методологический инструмент, организующий процесс исследования, описывающий его внутреннюю логику.

Процедура разработки гипотез начинается с формулировки частных познавательных задач исследования. Они фиксируются в форме отдельных предложений, отображающих зависимости между отдельными элементами концептуальной схемы. Эти зависимости будут служить основанием для формулировки гипотез.

Закончив процедуру формулировки частных познавательных задач исследования, нужно описать сами гипотезы. Гипотеза определяется как обоснованное научное предположение о непосредственно ненаблюдаемых связях, отношениях, причинах и т.д., приводящих к тем или иным явлениям.

Гипотеза определяется как "научное предположение, выдвигаемое для объяснения фактов, явлений, процессов, которые надо подтвердить или опровергнуть".

В чем же заключается ценность гипотез? Во-первых, гипотеза в той или иной мере аккумулирует опыт науки; во-вторых, в ней могут быть отражены положения социальной реальности; в-третьих, в ней отражаются знания и опыт самого исследователя; в-четвертых, гипотеза в социологическом исследовании служит переходным этапом от теории к разработке инструментария социологического познания.

С точки зрения задач исследования гипотезы классифицируются как основные и дополнительные, что соответствует основным и частным познавательным задачам исследования. По степени разработанности и обоснованности различаются первичные и вторичные гипотезы.

Гипотезы разрабатываются в два этапа: при подготовке программы исследования и после пилотажа (пробного социологического исследования, проведенного на небольшой выборке опрошенных), когда они уточняются, корректируются и дополняются новыми. По содержанию предположений относительно изучаемого объекта различают гипотезы описательные, объяснительные и прогностические.

Описательные гипотезы — предположения о фактическом состоянии (структуре) объекта, его функциях, так как в данном случае анализируется статистическая и эмпирическая информация, относящаяся, прежде всего, к эмпирическим фактам.

Объяснительные гипотезы относятся к уровню аналитических исследований, представляют собой предположения о причинно-следственных связях в изучаемом объекте. На основании объяснительных гипотез делаются попытки раскрыть причины социальных явлений, процессов, тенденций, установленных в результате подтверждения описательных гипотез.

Любое явление или событие, имеющее для социолога исследовательскую значимость, включено в цепь событий, происходящих в тотальной системе, поэтому оно может проявляться как тенденция или закономерность. Отсюда следует необходимость разрабатывать не только объяснительные, но и прогностические гипотезы, отражающие еще один, более высокий, уровень познания социальной реальности. Такие гипотезы позволяют отразить множество явлений, выявить некоторые тенденции или закономерности в развитии микро- и макросистем. В этом случае значение полученных выводов выходит далеко за рамки конкретных целей и задач и представляет ценность для конструирования статистических рядов, отражающих развитие социальных процессов в обществе.

Проверка объективности прогностической гипотезы по вполне понятным временным причинам происходит на более поздних этапах социального развития общества. Поэтому в выводах конкретного исследования она остается лишь гипотезой и часто недооценивается исследователями. В ряде случаев проверка и подтверждение гипотез дает описание того, что давно известно. Если строго подходить к этому моменту, то научное фиксирование (введение в научный аппарат) даже давно известных истин имеет смысл, так как наблюдаемые в социальной жизни, но не осмысленные наукой явления или процессы для ученых практически не существуют.

Для повышения подтверждаемости гипотез руководствуются следующими правилами:

• выдвигать возможно большее число (в том числе, взаимоисключающих) гипотез;

• указывать возможно большее количество эмпирических показателей для их проверки.

Общие требования, которым должна соответствовать гипотеза:

• она не должна содержать понятий, которые не имеют эмпирических индикаторов в рамках данного социологического исследования;

• она должна быть применима ко всему кругу явлений, которые она непосредственно объясняет;

• она должна быть принципиально проверяемой при существующем уровне теоретических знаний и методических возможностей;

• она должна быть простой и не содержать условий и оговорок, затемняющих ее смысл;

• она должна в своей формулировке содержать указание на способ ее проверки.

Залежність типу соціологічного дослідження від наявності та типу основних гіпотез.

Залежність типу соціологічного дослідження від гіпотези.Короче. Тип соц..досл. = експериментальній план = то, какие у нас есть гіпотезы.-       Розвідувальний – в нас взагалі нема гіпотез. Завдання цього дослідження – формування гіпотез = ідентифікації об’єкта-       Описовий – описові гіпотези, які характеризують певні ознаки предмета дослідження = ідентифікації ознак-       Аналітичний – пояснювальні гіпотези. Теж саме стосується повторно-аналітичного плану = гіпотеза-умовивід та пояснювальні иеоріїУсё.

Загальні вимоги до гіпотез.

Взагалі, є норми для формування гіпотез, і вони всі направлені на уможливлення перевірки гіпотези:

1. Гипотеза не должна содержать понятий, которые не получили эмпирической интерпретации, иначе она непроверяема.

2. Гіпотеза у певній області не повинна суперечити теоріям, істиність яких для даної галузі вже доведена. Це можливо лише у тому разі, коли нова гіпотеза стосується більш широкого кола фактів, ніж те, яке пояснює стара.

3. Гіпотеза не повинна суперечити перевіреним та відомим фактам. Якщо вона не узгоджується хоча б з одним із них, її належно відкинути, або переформувати. Не завжди, іноді факти можуть бути помилковими, вимагати перегляду. Тому головне – узгодження із точно відомим. Гіпотеза може передбачати нові, невідомі факти.

4. Простота гіпотези. (макс. Простота , загальність.

5. Повинна буди доступною для перевірки. (Якщо процедур, що фікують елементи й звьязки у обьекті вивчення не можна розробити, то гіпотеза не приймається).

6. У приватних дослідженнях перевіряються не сами гіпотези, а їх наслідки.(гіп. следствия виходять із гіпотези, що пояснюють окремі елементи і звьязки досліджуваного обьєкта).

7. Треба установити несуперечливість гіпотези. Є факти, що її спростовують, є що підтверджують. Якщо майже всі наслідки, що виведені із гіпотези вірні, то вона істина

8. Наконец, рабочая гипотеза должна быть специфизирована в том смысле, что в самой формулировке следует указать и способ ее проверки в данном исследовании. Это требование подводит итог всем предыдущим. Оно предполагает, что в формулировке гипотезы нет неясных терминов, четко обозначена ожидаемая связь событий, проверка предположения не вызывает трудностей со стороны методов и организационных возможностей.

9. Важно, чтобы гипотезы были логически связаны в систему доказательств выдвинутого объяснения. В таком случае подтверждение одной гипотезы дает дополнительные основания для принятия связанной с ней посылки. Проверка следующего следствия иа общей посылки предполагает новые подтверждения и так дальше. Понятно, что опровержение первой рабочей гипотезы требует выдвижения новых гипотез.

За Батигіним (якісні параметри):

1. Загальність – не повинна стосуватись одиничного об*єкта.

2. Складність – стосуються кількості змінних включених у структуру гіпотези (>змінність>складність)

3. Специфікованість – кількість значень, які може приймати змінна, що включена у структуру гіпотези

4. Детермінованість – означає частоту спостережень, які відповідають одному або декільком значеннням змінної

5. Фальсифікованість (можливе спростування) – перевага надається тій гіпотезі, що має більше наслідків, що спростовуються

6. Можливість перевірки – коли гіпотеза включає і область істинності, і область хибності, і область нейтральності

7. Передбачуваність (розгл 2 типи припущень):

• Припущення post-factum

• До збирання даних формуються припущення

8. Комунікативність – пов*язаність з іншими припущеннями дисциплінарної області

9. Відтворюваність – гіпотеза повинна бути незалежною від суб*єктивного фактору дослідження (за умови іншого дослідника – підтвердження гіпотези)

10. Стійкість – розглядаються такі типи:

• Фальсифікованість (ті, які хибні)

• Непідтверджені (нестійкі)

• З невстановленим результатом перевірки (які знаходяться на стадії перевірки, нестійкі)

• Підтверджені (стійкі, істинні)

Ця концепція якісної храктеристики належить саме Батигіну.

Вимоги до висунення гіпотез, їх обгрунтування та перевірки:

1. Відповідність методологічним принципам наук, положенням тієї галузі науки, у якій проводиться дослідження.

2. Теоретична інтерпретація понять, що включені до гіпотез.

3. Відповідність гіпотези раніше встановленим фактом.

4. Можливість перевірки (тими дослідницькими засобами, що є в наявності)

5. Внустрішня несуперечливість гіпотези і її логічна обгрунтованість.

6. Емпірична обгрунтованість гіпотези.

7. Правильність, надійність та повнота перевірки гіпотез.

8. Репрезентативність, валідність, надійність даних, за допомогою яких здійснюється перевірка даних.

Інтерпретація та операціоналізація основних понять дослідження.

Пошук емпіричних значень понять називають його емпіричною інтерпретацією, а визначення цього поняття через вказівки правил фіксації відповідних емпіричних ознак — операциональным визначенням.

Як логічне завдання проблема емпіричної інтерпретації понять теорії була поставлена у філософії позитивізму. Мова йде про співвідношенні емпіричного і теоретичного рівнів знання, про правила цього співвідношення.

З погляду класичного позитивізму (М. Шлік), емпірична інтерпретація досягається шляхом повної редукції (відомості) значення понять теорії до їх емпіричних ознак. Але зміст наукового і взагалі достатньо абстрактного терміну ніколи не переводиться в кінцеве число проявів його суті, зберігається якийсь невимовний в емпіричних показниках "залишок".

Операціоналізація розкриває лише деякий зміст терміну і пропонує часткове пояснення його значення. Тим більше неможлива повна емпірична інтерпретація теорії. Теорія пов'язана зі своїм емпіричним базисом так, що в більш менш однозначному відношенні з емпіричною основою знаходяться лише окремі елементи теоретичної системи, тобто поняття, "до складу яких входять ознаки, вказуючі умови їх емпіричного застосування, що виявляють деякий індикатор неспостережуваної суті, що емпірично виявляється

Послідовність дій при уточненні основних понять, інтерпретації їх сенсу в спостережуваних показниках можна резюмувати таким чином: + ... На закінчення ще раз підкреслимо: було б помилковим вважати, що рух від теорії до уточнення сенсу і емпіричної інтерпретації основних понять дослідження, як і повернення до теоретичного тлумачення отриманих даних — це чітко позначені "прямі траси", по яких дослідник може успішно і "безаварійно" рухатися, дотримуючи відомі правила. Насправді, це складні пізнавальні процеси, що далеко не повністю формалізуються. Важливу роль грають тут аналогії, асоціації, наукова інтуїція, знання і досвід дослідника, його загальна культура.

Робота з поняттями, либонь, є найскладнішим етапом розробки програми соціологічного дослідження, який характеризується комплексом методологічних, методичних і технічних проблем, від успішного розв’язання яких багато в чому залежить якість дослідження загалом. Значимість цього етапу полягає в тому, що тут обґрунтовується перехід від теоретичних тез до процедур збирання емпіричних даних з метою перевірки висунутих гіпотез. Його суть полягає у викладі логічної структури головних понять, обґрунтуванні методів та інструментарію дослідження.

Починається процес інтерпретації з виокремлення головних понять. Це доволі проста процедура – до головних належать поняття, які використовують при визначенні теми, проблеми, завдань дослідження. Після цього необхідно здійснити теоретичну інтерпретацію кожного з них. Перше, що передбачає теоретична інтерпретація, – це визначення змісту аналізованих понять.

У зв’язку з уточненням понять виникає низка методологічних проблем: у соціологічному дослідженні використовують поняття різних суспільних наук, оцінно-нормативні поняття, поняття з повсякденного життя. Багато які з них є звичайними й тому здаються цілком зрозумілими. Першим правилом при уточненні поняття є заборона на використання для цих цілей тлумачних словників. Теоретична інтерпретація – це логічний аналіз, співвідношення аналізованого поняття з категоріями та поняттями філософії, соціології та тих наук, які займаються вивченням цієї предметної царини.

Наступна вимога – це вимога об’єктивності. Об’єктивність розгляду як вихідний принцип пізнавальної діяльності полягає у розгляді об’єкта аналізу таким, яким він є насправді, без суб’єктивних нашарувань. Це досягається тільки за умови всебічного аналізу об’єкта, коли його розглядають не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими об’єктами. Звичайно, відтворити всі незліченні властивості, зв’язки, відносини, якості об’єкта неможливо, тому необхідно виокремити ті, які становлять його сутність.

Об’єктивність, усебічність розгляду головних понять дають можливість адекватної теоретичної інтерпретації переведення у показники не випадкових зовнішніх ознак, а істотних властивостей об’єкта дослідження. Завершується теоретична інтерпретація побудовою схеми опорних понять.

Другий етап роботи з поняттями – це їх емпірична інтерпретація. Його головне завдання – знаходження емпіричних індикаторів аналізованих понять, тобто зіставлення понять з емпіричними фактами дійсності. При цьому необхідно враховувати, що ми не можемо здійснити повне редукування поняття до його емпіричних ознак, тому необхідно, по-перше, інтерпретувати те, що виражає зміст предмета та гіпотез дослідження, по-друге, виокремити такі складові, які можна піддати безпосередньому вимірюванню наявними у нашому розпорядженні технічними засобами. Отже, сенс цього етапу роботи з поняттями полягає у виході на їхні емпіричні індикатори.

Й, нарешті, головна фаза – операційна інтерпретація понять, або процедура операціоналізації. Це пошук емпіричних показників, розробка індексів і шкал. Тут розробляють процедури дослідження, інструменти реєстрації та вимірювання, визначають методи збирання первинної інформації, допустимі процедури перетворення й аналізу зафіксованих ознак та інтерпретації даних у ході перевірки гіпотез.

Використовуючи уточнені під час теоретичної роботи головні поняття, необхідно перейти до системного аналізу предмета дослідження, побудови його концептуальної моделі.

Теоретична та емпірична інтерпретація понять

З'ясовуючи сутність предмета соціологічного аналізу, дослідник використовує поняття, які є ключовими у теоретичному опрацюванні соціальних явищ і процесів. При цьому важливе значення має не просто наявність понять, з якими працюють дослідники, виробляючи програму, а їх чітке, одностайне розуміння і використання впродовж усього дослідження. У жодному разі не можна допустити розпливчастого формулювання, використання у різних контекстах, наявності кількох визначень, оскільки це може унеможливити зіставлення теоретичних положень з емпіричними даними, перевірку (підтвердження або спростування) розроблених гіпотез, аналіз первинних даних. Найра-ціональніше послуговуватися загальноприйнятими визначеннями понять, наведеними у довідниках, енциклопедіях, тлумачних словниках, підручниках, іншій спеціальній літературі. За їх відсутності варто спиратися на логіку, наукову позицію і досвід дослідника. Завдання науковця полягає в розкритті, поясненні, тлумаченні, фіксації змісту понять відповідно до концепції дослідження. За необхідності використання авторського поняття слід з'ясувати, на підставі чого воно сформульоване, які правила при цьому були застосовані. Дана процедура має назву теоретична інтерпретація.

Пошук емпіричних значень поняття у термінах, які пояснюють його зміст і важливі під час конкретного дослідження, називають емпіричною інтерпретацією, а визначення поняття через фіксацію емпіричних ознак — операційним визначенням (операціоналіза-цією). Головним завданням емпіричної інтерпретації є поступове зведення складних теоретичних понять, якими оперує соціологія і які найчастіше не сприймаються респондентами через свою складність, до відносно простих емпіричних характеристик, які відображають його сутність і можуть бути задіяні для збирання первинної соціологічної інформації. Ця соціологічна процедура передбачає такі послідовні операції:

• аналіз наукової літератури, пошук теоретичних визначень поняття, яке належить інтерпретувати, з'ясування сутності, створення його цілісного образу;

• визначення якостей, характеристик поняття і систематизація найважливіших ознак досліджуваного цілісного образу;

• вибір прямих показників для кожної з визначених характеристик, що дає змогу їх зафіксувати і по будувати так звані індикатори (найпростіші показники), які можна використати потім в інструментарії соціологічного дослідження.

Аналізуючи отриману інформацію, дослідник проводить зворотну соціологічну процедуру (послідовно аналізуючи значення індикаторів, він поступово повертається на рівень теоретичних понять і робить висновки щодо досліджуваної проблеми). Тому рух від теорії до уточнення смислу, побудови емпіричних показників і повернення знову до теоретичного тлумачення отриманих даних є складним пізнавальним процесом, який не можна повністю формалізувати. На цьому етапі важливу роль відіграють професіоналізм, досвід, загальна і професійна культура дослідника.

Операциональниє визначення не відображають всього значення теоретичного терміну соціологічної теорії. Більш того, не всі поняття піддаються операциональному визначенню навіть частково. Одне і те ж теоретичне поняття може отримати декілька емпіричних інтерпретацій, Це означає, що воно має різні операциональные критерії застосування, що працюють в різних дослідницьких ситуаціях. Само по собі теоретичне поняття має деяке незалежне від операциональных визначень і не виразиме в них значення.

Початкові поняття, з якими, як правило, мають справу соціологи, вже якось визначені за допомогою неоперациональных визначень. Останні їх тільки доповнюють, даючи можливість приступити до дослідження. Особливість операциональных визначень полягає в тому, що вони обмежені областю плотських даних спостереження і експерименту. У цьому їх достоїнство і недолік. Гідність в тому, що вони дають можливість дослідникові спертися на спостереження і експеримент як особливі види наукової практики. А недолік в тому, що вони не розкривають всього змісту наукових понять і повинні бути, доповнені іншими визначеннями.

Операционалізация понять в соціологічному дослідженні.

Oпeрационализация понять — це специфічна, наукова процедура встановлення зв'язку між концептуальним апаратом дослідження і його методичним інструментарієм. Це не тільки перехід від одного типу знання до іншого, теоретичного до емпіричного, але і перехід від одного засобу отримання знання до іншого, від концептуального апарату дослідження до його методичного інструментарію.

Незалежно від предмету дослідження, будь то управління it планування, соціальний розвиток трудового колективу, соціальна структура радянського суспільства, професійна орієнтація молоді, громадська думка або спосіб життя, будь-яка програма, що знизала з додатком методів вимірювання і експерименту, вимагатиме проведення процедури операционализации. Більш того, вказана процедура є обов'язковою умовою побудови системи соціальних показників — виключно важливого для соціологів завдання, пов'язаного з вирішенням практичних завдань планування і прогнозування соціальних явищ і процесів.

Операционалізация понять не тотожна операциональным визначенням. Операциональноє визначення — це, перш за все логічна процедура, вказівка емпіричних значень теоретичних сенсів, обов'язкова передумова емпіричного дослідження, пов'язаного з перевіркою гіпотези, її підтвердженням і спростуванням. Операционалізация понять включає експериментальну ситуацію і не є тільки логічною процедурою. Це розробка нових засобів фіксації даних — індексів і шкал, те, що можна назвати «методичним експериментом». Це пошук емпіричних показників, а не їх використання.

Операционализация Понятий - специфич. научн. процедура установления связи концептуального аппарата исследования с его методич. инструментарием. Она объединяет в единое целое проблемы формирования понятий, техники измерения и поиска индикаторов (см.). О.п. не тождественна операциональному определению. Последнее - логич. процедура, указание эмпирич. значений теоретич. смыслов, одно из правил эмпирич. интерпретации, предпосылка эмпирич. исследования, связанного с проверкой гипотезы, ее подтверждением или опровержением. О.п. включает экспериментальную ситуацию и не является логич. процедурой определения. Это разработка новых средств фиксации данных - индексов, шкал, анкет и т. д., т. е. то, что можно назвать "методич. экспериментом". Это действительно поиск индикаторов, а не их использование. Процедура О.п. состоит из тех же операций, что и процедура построения инструмента исследования. О.п. является обязательным условием построения системы показателей социальных и требует разработки и введения промежуточной концептуальной модели. Последняя состоит из понятий, образующих определенную иерархию и опосредующих связь исходного понятия с системой показателей. Перевод исходного понятия в систему показателей осуществляется путем преобразования концептуальной модели в операциональную, состоящую из индикаторов. Индикаторы в данном случае представляют собой идеальные объекты оперирования (понятия-индикаторы) , замещающие реальные объекты оперирования (явления-индикаторы) - фрагменты действительности, наделенные экспериментальными функциями приборов-измерителей и "представляющие" изучаемый объект в исследовательской ситуации. Операциональная модель может быть преобразована в математич., состоящую из переменных. Манипулируя в процессе исследования операциональной и математич. моделью, социолог получает данные, позволяющие расширить концептуальные представления об изучаемом объекте и тем самым осуществить обратную связь с исходными понятиями. О том, что понятие операционализировано (а не просто определено, хотя бы и операционально, интерпретировано или эксплицировано и т. п.), можно говорить лишь в том случае, если разработан специальный методич. инструментарий для изучения обозначаемого и отображаемого им (понятием) соц. объекта. В процессе О.п. осуществляется совмещение концептуальной модели объекта с его инструментальной моделью, т. е. той моделью, к-рая априори присутствует в любом методе, уже имеющемся и привлекаемом для исследования или вновь создаваемом. В противном случае формируемый инструментарий (совокупность методов, процедур, методик и техник) не будет пригодным для изучения именно того объекта, понятие к-рого подвергалось операционализации. При исследовании О.п. возможны различные подходы, что в значительной степени обусловлено сложной природой понятия как специфической формы отображения действительности.

Визначення, типи, нормативні вимоги до процедур інтерпретації.

Попередній системний аналіз об’єкта дослідження.

Об'єкт соціологічного дослідження — певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії). Об'єкт дослідження існує в соціальній реальності незалежно від дослідника. Предмет дослідження має штучне походження, оскільки формулюється дослідником відповідно до мети і завдань дослідження. Предмет соціологічного дослідження — найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об'єкта, які необхідно дослідити. У реальному соціологічному дослідженні визначення об'єкта і предмета іноді зумовлює певні труднощі. Тому програма дослідження обов'язково передбачає системний аналіз об'єкта, основною метою якого є побудова гіпотетичної (концептуальної) моделі об'єкта з урахуванням комплексу його елементів, зовнішніх і внутрішніх зв'язків. Такий аналіз об'єкта дослідження дає змогу:

• зафіксувати його складові, зовнішні та внутрішні зв'язки;

• описати механізм його функціонування і розвитку;

• встановити головні й другорядні чинники, що визначають цей механізм;

• конкретизувати проблемну ситуацію;

• з'ясувати предмет дослідження;

• визначити й проінтерпретувати основні поняття дослідження;

• розробити робочі гіпотези;

• виокремити категорії та одиниці аналізу.

Питання про формулювання проблеми найтісніше пов’язане з визначенням об’єкта та предмета дослідження. Об’єктом дослідження, з нашого погляду завжди є певна група людей, об’єднаних за якоюсь соціальною, демографічною, професійною або навіть номінальною ознакою, але така група, й це головне, яка залучена до досліджуваної проблемної ситуації.

Об’єкт соціологічного дослідження – це складне структурне утворення, багатофункціональне, яке взаємодіє з іншими об’єктами. Тому в конкретному дослідженні, як правило, вивчають не всі зв’язки й боки об’єкта, а тільки ті, які найбільш повно виражають порушену проблему. Й той бік об’єкта, який обирають для безпосереднього вивчення, визначають як предмет соціологічного дослідження.

Формулювання проблеми спричиняє за собою вибір конкретного об'єкту дослідження. Їм може бути соціальний процес, або область соціальної дійсності, або якісь соціальні взаємини, що породжують проблемну ситуацію. Об'єкт соціологічного дослідження — це те, на що направлений, процес пізнання. Крім об'єкту виділяється також предмет, вивчення, або ті найбільш значущі з практичної або теоретичної точки зору властивості, сторони, особливості об'єкту, які підлягають безпосередньому вивченню. Решта сторін або особливостей об'єкту залишається як би поза увагою дослідника. Оскільки об'єкт — те, що містить соціальну проблему, остільки предмет — це ті його властивості і сторони, які найбільш опукло виражають відмінність інтересів соціальних суб'єктів, особи і організацій, утворюють як би полюси соціальної суперечності або конфлікту.

Зазвичай предмет дослідження містить в собі центральне питання проблеми, пов'язане з припущенням про можливість виявити в нім закономірність або центральну тенденцію. Постановка такого питання — джерело висунення робочих гіпотез.

Отже, формулювання проблеми і звідси — виділення об'єкту і предмету дослідження — перший крок в розробці програми.

Суспільний розвиток відбувається через розв’язання соціальних протиріч різного рівня, що неперервно виникають. Це й протилежні інтереси різних соціальних груп та інституцій, і диспропорції у розвитку взаємопов’язаних соціальних структур, і недоліки в управлінні та багато іншого. Наявність таких протиріч створює так звані проблемні ситуації. Й вихідним пунктом у підготовці соціологічного дослідження є саме усвідомлення соціальними групами або окремими людьми проблемної ситуації, існування якогось протиріччя.

З описання проблемної ситуації й має починатися програма соціологічного дослідження. Відтак необхідно перейти до формулювання власне проблеми самого дослідження, тобто відобразити проблемну ситуацію у науковій формі. Тут необхідно описати реальне протиріччя, яке породжує проблему.

Сама ж проблема формулюється як вираження необхідності у вивченні певної царини життя людей.

Проблеми, які виникають у процесі суспільного розвитку, дуже різнорід­ні як за змістом, так і за тим, наскільки великі маси людей залучені до царини їхнього впливу. Поряд з проблемами, які заторкують інтереси цілого людства, народів та регіонів, існує безліч проблем на рівні окремих колективів та малих груп. Проте хоч би якого рівня проблему ми розглядали глобальну або часткову, важливо, щоб це було справжня, а не вигадана проблема. Тут можуть зарадити тільки досвід дослідника, інтуїція, дані раніше проведених досліджень.

Питання про формулювання проблеми найтісніше пов’язане з визначенням об’єкта та предмета дослідження. Об’єктом дослідження, з нашого погляду завжди є певна група людей, об’єднаних за якоюсь соціальною, демографічною, професійною або навіть номінальною ознакою, але така група, й це головне, яка залучена до досліджуваної проблемної ситуації.

Об’єкт соціологічного дослідження – це складне структурне утворення, багатофункціональне, яке взаємодіє з іншими об’єктами. Тому в конкретному дослідженні, як правило, вивчають не всі зв’язки й боки об’єкта, а тільки ті, які найбільш повно виражають порушену проблему. Й той бік об’єкта, який обирають для безпосереднього вивчення, визначають як предмет соціологічного дослідження.

Об'єкт пізнання – це все те, на що спрямована діяльність дослідника, те, що протистоїть йому як об'єктивна реальність. Стосовно цього об'єктом соціологічного пізнання є суспільство. Але суспільство є об'єктом і всіх інших суспільних та гуманітарних наук. Тому ключ до обґрунтування статусу соціології, як і будь-якої іншої науки, полягає у розрізненні її об'єкта та предмета.

Об'єкт є окрема частина або сукупність елементів об'єктивної реальності, яка має певну або специфічну властивість. Відмінність різних наук одна від одної полягає в тому, що на одному об'єкті вони вивчають, по-перше, свій особливий бік або сферу об'єктивної реальності, по-друге, специфічні виключно для цієї науки закони та закономірності розвитку та функціювання цієї реальності, по-третє, особливу форму прояву та механізми дії цих законів та закономірностей.

Одна з найважливіших причин, яка зумовила досить пізнє "відбрунькування" соціології від інших наук і становлення її як самостійної дисципліни, саме й полягала у невизначеності предмета соціологічного знання. Звичайно при визначенні предмета соціологічного знання виокремлювали як "ключове" те чи те соціальне явище (групову взаємодію, соціальні відносини, соціальні організації, соціальні групи, соціальні процеси тощо), тобто власне об'єкти, які підлягають соціологічному вивченню. Питання про предмет соціології за такого підходу залишається не розв'язаним.

Визначальною же властивістю предмета соціологічного знання є те, що він являє собою всю сукупність зв'язків та відносин, які мають назву соціальних. Оскільки ці зв'язки та відносини в кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані в особливий спосіб, остільки об'єкт соціологічного знання постає як система. Завданнями соціології є типологізація соціальних систем, дослідження зв'язків та відносин кожного соціального об'єкта на рівні закономірностей, отримання конкретного наукового знання про механізми дії та форми прояву цих закономірностей у різних соціальних системах. Тому поняття соціального, соціальних зв'язків та відносин, способів їх організації є вихідними для розуміння відмітних особливостей предмета соціологічного знання та соціальних закономірностей, тобто для розуміння його сутності.

Що ж таке "соціальне"? Соціальне – це сукупність суспільних відносин певного суспільства, інтегрованих у процесі спільної діяльності (взаємодії) індивідами або групами індивідів за конкретних умов місця та часу. Будь-яка система суспільних відносин (економічних, політичних тощо) стосується відносин людей одне з одним та із суспільством загалом. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко виражений соціальний аспект. Соціальне є результат спільної діяльності різних індивідів, який виявляє себе в їхньому спілкуванні та взаємодії.

Соціальне виникає в ході взаємодії людей, детермінується відмінностями їхнього місця та ролі в конкретних суспільних структурах, що виявляється, в свою чергу, у різному ставленні індивідів та груп індивідів до явищ та процесів суспільного життя.