3. Риси подібності та відмінності кіно і музики.

Подібність:

1. Кіно і музика – явища періодичні. Зміст музичного та кінотвору розкривається поступово, протягом певного проміжку часу, художній образ в них постійно розвивається, рухається.

2. Кіно і музика втілюють рух у його різноманітних формах та видах. Ми не можемо собі уявити зупинений звук – так само, як і кіно зображення.

3. Музиці та кіно властива глибока емоційність, активність розвитку.

4. Безпосередність впливу. Кіно збирає великі аудиторії, музика допомагає людині висловитись, і тим самим знаходить відгук в інших людях – на емоційному рівні.

Якщо подібні риси гармонійно поєднують кіно і музику, то відмінні сприяють їх взаємодоповненню, збагаченню, створення відображень життєвих явищ.

Відмінність:

1. Спосіб сприйняття. Музика сприймається на слух, образи кіно розвиваються оптично і сприймаються зором. Кіно дає можливість пізнати світ, впливаючи на свідомість, а музика націлена на почуття.

2. Об’єкти відображення. Кіно втілює життя через зовнішні, видимі форми предметів і явищ. Музика ж може втілювати реальну дійсність тільки через внутрішню емоційну призму.

3. Зовнішність і внутрішній світ. Кіно здатне безпосередньо зобразити зовнішність героя, а його внутрішній світ – другорядно, через видимі форми, то музика, навпаки, безпосередньо відображає почуття, внутрішній світ людини, а зовнішнього або зовсім не торкається, або зображує його асоціативно. Кіно – зображальне, музика – виражальна.

4. Конкретність і узагальненість. В кіно конкретність наглядно-предметна (найменші подробиці життя, в усіх ракурсах, з різних точок зору та ін.), в музиці – наглядно-емоційна (усі відтінки, градації переживання і настрою). Узагальненість в кіно передається наглядно-предметно, навіть плин часу зображується певними деталями і предметами. В музиці ж узагальненість абстрагується від конкретного джерела, оскільки відображає певні емоції. Так, кіно є «матеріальним», а музика – «духовним», абстрактним явищем.

5. Динамічність розвитку. Якщо в кіно якась емоція може виразитися жестом чи мімікою, в музиці на це виділяється більше часу. «Музична дія» розвивається повільніше, безперервно-послідовно, у той час як в кіно за допомогою монтажу можна досягти стрімкості розвитку подій і зміни настрою. І хоча кіно домінує у передачі швидкості, стрімкості руху – не тільки переміщення, а і думок і висловів, то музика успішніша у вираженні накалу пристрастей, глибини почуттів, втіленні переходу однієї емоції в іншу.

Білет 12

1. Сюжет і фабула. Динаміка взаємин. Основи сюжетотворення. Логічність дії і обґрунтованість мотивацій.

Фабула

Фабула (от лат. fabula - повествование, история, речь, рассказ). Применительно к драматургии мы можем сказать, что под ней понимается цепь основных событий составляющих смысловое ядро пьесы. Естественно, что эти события являются основанием для сюжета, но не всегда сюжет и фабула могут совпадать. Так, например в пьесе «Чайка» Чехова фабула в большинстве своем находиться вне рамок действия.

Говоря о складе событий, Аристотель разграничивает фабулу (mythos) и ее словесное выражение (т.е. сюжет). «Содержание [драм…] … поэт при сочинении должен представлять [сперва] в общем виде, а уж потом наполнять вставками и распространять» . Сущность драмы, по Аристотелю, подражание действием действию. Действие же состоит из «склада событий» - это самая важная часть из всех частей трагедии. Потому, что цель трагедии изобразить некое действие. «Стало быть, начало и как бы душа трагедии - именно сказание» . Отметим ряд требований, которые предъявляет к сказаниям Аристотель.

Склад событий должен иметь :

• целостность;

• определенный объем;

• структуру (начало, середину, конец);

• композицию (порядок в соотношение частей);

• единство (сосредоточенность вокруг одного действия);

• подчинение части целому;

• условность в изображении;

• оригинальность сказания;

• вызывать сострадание и страх;

Виды сказаний :

• простые

• сложные

• сплетенные

Части сказаний :

• перелом (peripeteia) - перемена делаемого в свою противоположность;

• узнавание (anagnorisis) - перемена от незнания к знанию;

• страсть (pathos) - действие, причиняющее гибель или боль.

Если уподобить пьесу зданию, то его несущей конструкцией, каркасом будет фабула; сюжет - это те кирпичи, которые ее заполняют. Термин сюжет происходит от французского sujet (тема, предмет). Под ним подразумевают развертывание действия, развитие характеров, взаимоотношений, поступков во всей их полноте. Иногда под сюжетом подразумевается внутреннее смысловое сцепление образов художественного произведения. Нам это кажется ошибочным или не до конца верным. Естественно, что сюжет связан с темой произведения, и по существу является ее главным выразителем. Вместе с фабулой сюжет является единым конструктивным элементом произведения, но если фабула является как бы основным смыслово-событийным ядром пьесы, то формой существования его становиться сюжет. Поэтому наиболее точным определением сюжета нам кажется следующее: «Сюжет - это способ существования фабулы в художественном произведении». Об этом же писал Шкловский и отмечал, что «мало придумать сюжетную схему, нужно сообразить сотни возможностей осуществления этого сюжета и из этой сотни выбрать одну».

Состоит сюжет из цепи событий (событийного ряда), единицей сюжета является событие. Событие же возникает как реальное столкновение противоборствующих сил, поэтому в основе сюжета лежит конфликт. Об истоках, форме и типах конфликта мы уже писали, отметим лишь, что конфликтное проявление может быть совершенно различным и определяется оно видовой и родовой природой пьесы. Исходя из этого, мы можем говорить о различиях в форме и способах развития сюжета в зависимости от жанра.

При построении и развертывании сюжета важно правильно организовать последовательность событий, так как сами по себе события лишены драматичности. Они обретают драматичность, только будучи увидены во взаимосвязи, в определенной последовательности. Тогда они становятся непосредственным развертыванием на сцене основного смысла через поведение, поступки, действия и т.д. персонажей пьесы. Здесь мы затрагиваем одну из сложных проблем теории драмы - связи действующих лиц между собой. Эта связь не может носить некий явный или символический характер. Тогда как же ее осуществить? Нам кажется, что она как раз и реализуется посредством сюжета ли точнее сказать «сюжетной схемы». Решение этой, труднейшей технологической задачи, позволяет решить ряд проблем и прежде всего, выразить тему. «Для того чтобы верно передать со сцены смысл и дух эпохи - писал Алперс - нужно прежде всего уловить и закрепить в драматической ткани характер человеческих отношений и связей, присущих данному времени, данному обществу».