21. Поняття, підстави та умови матеріальної відповідальності працівників.

Матеріальна відповідальність — це обов'язок кожної зі сторін трудових правовідносин (працівника та роботодавця) відшко­дувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконаннячи неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку.

В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця та вжи­вати заходів щодо запобігання шкоди, а також обов'язок самого роботодавця створювати умови, необхідні для нормальної ро­боти; забезпечувати здорові та безпечні умови праці, а також впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки та санітарно-гігієнічні заходи, які запобігають виробничому травматизму і виникненню професійних захворювань працівників.Матеріальна відповідальність працівника та роботодавця різ­няться розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодуван­ня, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника за загальним прави­лом визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника. Роботодавець відшкодовує завдану працівнику шкоду в повному обсязі не­залежно від свого фінансово-економічного стану.

Суб'єктом матеріальної відповідальності, як зазначалося вище, можуть бути лише працівники, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем. При цьому письмові договори про повну матеріальну відповідальність, якщо це передбачено для певних категорій працівників, не можуть укладатися з неповно­літніми працівниками до 18 років. Працівники несуть відповідальність лише за заподіяну ними шкоду. Це означає, що відповідальність настає тільки за шкоду, яка перебуває у прямому причинному зв'язку з діями (без­діяльністю) працівника. Для встановлення причинного зв'язку у разі необхідності створюється спеціальна комісія або призна­чається експертиза.Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння скоєно ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки). Форма та вид вини впливають на вид матеріальної відповідальності працівника, а отже — на розмір та порядок відшкодування шкоди.

Розрізняють обмежену та повну матеріальну відповідаль­ність працівників. За умисне завдання шкоди працівник завжди відповідає в повному розмірі завданої шкоди.Істотною умовою виникнення правовідносин щодо притягнення до матеріальної відповідальності є наявність завданої шкоди.

22.Види матеріальної відповідальності працівників, їх характеристикаМатеріальна відповідальність працівника, як один із видів юридичної відповідальності, становить собою обов’язок однієї сторони трудового договору (працівника) відшкодувати іншій стороні (власнику або уповноваженому ним органу) шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі й порядку.Законодавством визначено два види матеріальної відповідальності працівника, це:- обмежена матеріальна відповідальність;- повна матеріальна відповідальність.Обмежену матеріальну відповідальність працівники несуть:1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. 2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - Відповідно до статті 134 (далі -КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;Слід зазначити, що тягар доведення наявності підстав й умов матеріальної відповідальності працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органу (ст. 138 КЗпП).

23 Вихідні дні, їх кількість. Особливості залучення до роботи та компенсації зароботу у вихідний день. Святкові і неробочі дніЗагальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації. Як правило це неділя або понеділок. На підприємствах, в установах, організаціях зупинення роботи яких не можливе, вихідні дні надаються в різні дні тижня згідно з графіком зайнятості, що затверджується з профспілковим комітетом.Залучення окремих категорій працівників до роботи у вихідні допускається лише у виняткових випадках, передбачених ст.. 71 КЗпП за письмовим наказом керівника підприємства, установи, організації з дозволу профспілкового комітету.Таким випадками визнаються: відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; відвернення нещасних випадків, загибелі або псуванні державного або громадського майна.Робота у вихідні може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі.Робота у вихідний день компенсується за згодою працівни­ка і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошо­вій формі у подвійному розмірі. До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років ,вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років. Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безперервно діючих підприємств, а також тих підприємств, установ, які повинні обов'язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (напр., музеї, театри).Святкові і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені святкові дні, робота в які не про­водиться:1 січня - Новий рік,7 січня - Різдво Христове;8 березня - Міжнародний жіночий день;9 травня - День Перемоги;28 червня - День Конституції України;24 серпня - День незалежності України.Робота також не провадиться і в дні релігійних свят(Пасха).Особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.Робота у вихідні дні сплачується в підвищеному розмірі чи за бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпо­чинку.

24Порядок розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця за наявності вини працівника (п. 3,4,7,8 ст.40 КЗпП України). Трудовий договiр, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договiр до закiнчення строку його чинностi можуть бути розiрванi власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 3) систематичного невиконання працiвником без поважних причин обов'язкiв, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрiшнього трудового розпорядку, якщо до працiвника ранiше застосовувалися заходи дисциплiнарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числi вiдсутностi на роботi бiльше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;7) появи на роботi в нетверезому станi, у станi наркотичного або токсичного сп'янiння; 8) вчинення за мiсцем роботи розкрадання (в тому числi дрiбного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенцiї якого входить накладення адмiнiстративного стягнення або застосування заходiв громадського впливу

25Порядок розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця за відсутності вини працівника (п. 1,2,5,6 ст.40 КЗпП України).Трудовий договiр, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договiр до закiнчення строку його чинностi можуть бути розiрванi власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змiн в органiзацiї виробництва i працi, в тому числi лiквiдацiї, реорганiзацiї, банкрутства або перепрофiлювання пiдприємства, установи, органiзацiї, скорочення чисельностi або штату працiвникiв; ( Пункт 1-1 статтi 40 втратив чиннiсть на пiдставi Закону N вiд 12.07.94 ) 2) виявленої невiдповiдностi працiвника займанiй посадi або виконуванiй роботi внаслiдок недостатньої квалiфiкацiї або стану здоров'я, якi перешкоджають продовженню даної роботи; 5) нез'явлення на роботу протягом бiльш як чотирьох мiсяцiв пiдряд внаслiдок тимчасової непрацездатностi, не рахуючи вiдпустки по вагiтностi i родах, якщо законодавством не встановлений тривалiший строк збереження мiсця роботи (посади) при певному захворюваннi. За працiвниками, якi втратили працездатнiсть у зв'язку з трудовим калiцтвом або професiйним захворюванням, мiсце роботи (посада) зберiгається до вiдновлення працездатностi або встановлення iнвалiдностi; 6) поновлення на роботi працiвника, який ранiше виконував цю роботу; Звiльнення з пiдстав, зазначених у пунктах 1, 2 i 6 цiєї статтi, допускається, якщо неможливо перевести працiвника, за його згодою, на iншу роботу. Не допускається звiльнення працiвника з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу в перiод його тимчасової непрацездатностi (крiм звiльнення за пунктом 5 цiєї статтi), а також у перiод перебування працiвника у вiдпустцi. Це правило не поширюється на випадок повної лiквiдацiї пiдприємства, установи, органiзацiї.

26Порядок розірвання трудового договору (строкового та безстрокового) за ініціативою працівника.Працівник, попередивши адміністрацію про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, має право до закінчення строку попередження відізвати свою заяву, і звільнення в такому випадку не проводиться, якщо тільки на його місце не був запрошений інший працівник і якому згідно з законом не може бути відмовлено в укладанні трудового договору (наприклад, особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій не може бути відмовлено в укладанні трудового договору). Працівник також має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. По-іншому вирішується питання про розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника. Такий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника у випадках його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору, а також з інших поважних причин, які пов’язані з неможливістю продовжувати роботуЗгідно зі ст. 38 КЗпП власник зобов’язаний звільнити працівника в строки, про які він просить, якщо власником або уповноваженим ним органом не виконується законодавство про працю або умови трудового договору. При цьому працівнику обов’язково виплачується вихідна допомога. Крім того, по закінченні двотижневого строку працівник має підтвердити своє бажання звільнитися. Якщо ж він не залишає роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його відповідно до раніше поданої заяви, а працівник може відкликати заяву про звільнення. Тільки в тому випадку, коли власник запросив на в майбутньому вакантну посаду іншого працівника в порядку переведення, працівник позбавляється права відкликати свою заяву про звільнення.

27Додаткові підстави розірвання трудового договоруза ініціативою роботодавця (ст.41 КЗпП України).Крiм пiдстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договiр з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу може бути розiрваний також у випадках: 1) одноразового грубого порушення трудових обов'язкiв керiвником пiдприємства, установи, органiзацiї всiх форм власностi (фiлiалу, представництва, вiддiлення та iншого вiдокремленого пiдроздiлу), його заступниками, головним бухгалтером пiдприємства, установи, органiзацiї, його заступниками, а також службовими особами митних органiв, державних податкових iнспекцiй, яким присвоєно персональнi звання, i службовими особами державної контрольно-ревiзiйної служби та органiв державного контролю за цiнами; 1-1) винних дiй керiвника пiдприємства, установи, органiзацiї, внаслiдок чого заробiтна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмiрах, нижчих вiд установленого законом розмiру мiнiмальної заробiтної плати; 2) винних дiй працiвника, який безпосередньо обслуговує грошовi або товарнi цiнностi, якщо цi дiї дають пiдстави для втрати довiр'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; 3) вчинення працiвником, який виконує виховнi функцiї, аморального проступку, не сумiсного з продовженням даної роботи. Розiрвання договору у випадках, передбачених цiєю статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статтi 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 i 3, - також вимог статтi 43 цього Кодексу.

28Особливості працевлаштування та регулювання праці неповнолітніх.Трудове законодавство України встановлює особливості правового регулювання праці неповнолітніх, що зумовлено їх фізіологічними, психологічними та віковими особливостями.. Зміст особливостей правового регулювання праці неповно­літніх розкривається через: 1) встановлення мінімального віку прийняття на роботу. Не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює; 4) заборону залучення неповнолітніх до робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці. 5) заборону залучення неповнолітніх до підіймання і перемі­щення речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми. 8) проведення обов'язкових при прийнятті на роботу медич­них оглядів неповнолітніх та періодичних медичних оглядів аж до досягнення ними 21 року; 10) встановлення скороченої тривалості робочого часу. Для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень; 12) надання щорічної основної відпустки подовженої трива­лості (31 календарний день) у зручний для неповнолітнього час та надання додаткових відпусток у зв'язку з навчанням; 13) заборону залучення неповнолітніх до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні; 14) особливості звільнення неповнолітніх працівників з ініціа­тиви роботодавця та осіб, які не є стороною трудового договору. Батьки, усиновителі та піклувальник неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

29Трудовий договір з молодим спеціалістом: особливості укладання. Ще одним видом трудового договору є договір з молодими спеціалістами. Встановлено гарантії надання роботи за фахом на період не менше 3 років тим молодим спеціалістам — випускникам державних вищих навчальнихзакладів та професійно-технічних училищ, потреба в яких ранішебула заявлена підприємствами. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку спеціалістів для державного сектора економіки за державними контрактами. Таким молодим спеціалістамнадається робота за спеціальністю не меншніж на 3 роки у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Особливості: без випробування, не може бути звільнений за неналежн невиконання трудових обов’язків, якщо він був звільнений то він зобов’язаний відшкодувати державі його навчання

30Матеріальна відповідальність власника при заподіянні працівнику каліцтва або іншого ушкодження здоров’я.Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків. У повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються. Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності. Якщо нещасний випадок стався внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів з охорони праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений у порядку, який визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більше ніж на п'ятдесят відсотків. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування нещасного випадку. Власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, по догляду за ним та інші види медичної та соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, який видається у встановленому порядку; надає інвалідам праці, включаючи не працюючих на підприємстві, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок, а при можливості - за рахунок підприємства. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи (посада) і середня заробітна плата на весь період відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами