14.Мультиплікатор Кейнса. Парадокс ощадливості.

Мультиплікатор Кейнса вимірює темп росту (падіння) національного доходу, що залежить від динаміки платоспроможного попиту.

Мультиплікатор можна обчислити по формулі м=І/(1- с), де І позначає частку споживання в кожнім доларі приросту національного доходу. Різниця між 1 і с показує квоту заощаджень у приросту національного доходу.

Суть мультиплікативного ефекту- в умовах неповної зайнятості менший за обсягом приріст автономних витрат призводить до кратного приросту сукупних доходів.

Акселератор – це показник, який відображає, скільки одиниць додаткового капіталу потрібно для виробництва додаткової одиниці продукції.

Парадокс ощадливості – у кейнсіанській теорії процес, при якому приріст заощаджень призводить до зменшення реального ВВП.

15.Умови неокласичної моделі макрорівноваги

Історично макроекономічна наука була започаткована класичною теорією. В основі будь-якої макроекономічної теорії є питання про те, за допомогою яких механізмів в економіці забезпечується повна зайнятість. Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручанняв економіку. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовн. чинники, які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості. Однак здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, аби через деякий час знову відновити в економіці такий рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від етапу повної зайнятості є, на думку представників класичної теорії, не внутр. продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовн. обставин.

Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить шидко такі важелі ринкового регулювання як ціна і зарплата примусять ек. суб’єктів збільшити сукупні витрати до потенційного значення.

Закон Сея: пропозиція формує адекватний їй попит.

Л. Вальрас є основоположником теорії загальної ек. рівноваги. Пропозиція кінцевих продуктів дорівнює витратам макроекономічних суб’єктів на їх придбання.

Ф-ія попиту виводиться з ф-ії корисності та бюджетних обмежень споживача, а ф-ія пропозиції – з виробничої ф-ії, якій властива спадна віддача ресурсів.

16. Взаємодія ринків у неоклас моделі

Класична модель макрорівноваги грунтується на кількох гіпотезах:1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень(інвестицій). 2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів (праці). 3)На ринках ресурсів, товарів, заощаджень (інвестицій) існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту,так і від зайвої пропозиції. 4)Ринок грошей відіграє пасивну роль у формуванні загальної рівноваги, оскільки гроші не впливають на значення реальних величин. Грошовий ринок завжди гарантує рівність інвестицій і заощаджень, а звідси і повну зайнятість ресурсів. Можливе лише “добровільне” безробіття в рамках природнього рівня. Це означає, що в точці рівноваги AD i AS об”єм виробництва Y завжди рівний потенціальному Y*.

Згідно класичної економічної теорії, основним фактором, визначаючи динаміку заощаджень та інвестицій, є ставка процента: якщо вона зросте, то домашні господарства починають відносно більше зберігати і менше вживати з кожної додаткової одиниці доходу. Ріст заощаджень домашніх господарств з часом приводить до зниження цін кредиту, що забезпечує ріст інвестицій.

На ринку робочої сили (головного ресурсу у класичній моделі) взаємодіють попит на працю та її пропозиція. Останні е функціями середньої реальної заробітної плати. Попит на робочу силу знаходиться в оберненій залежності від середньої заробітної плати, тобто функція попиту робочої сили є спадною. Пропозиція робочої сили знаходиться в прямій залежності від заробітної плати (функція пропозиції на ринку праці є зростаючою.)Відповідно крива попиту е кривою класичного попиту, крива пропозиції також є кривою класичної пропозиції. Повна зайнятість на ринку праці встановлюється в точці перетину вказаних кривих, тобто в точці рівноваги, де обсяг попиту на робочу силу Ld дорівнює обсягу пропозиції робочої сили Ls, Ld=Ls.

На такому рівні використання ресурсів обсяг виробництва, який визначається виробничою функцією, досягає свого максимального значення. Цей обсяг представляє пропозицію на товарному ринку.