16. Торгівля квотами на забруднення

Торгівля квотами на забруднення - найгнучкіший метод економічного регулювання стану довкілля. Він сполучає економічні вимоги та прагнення до економічного росту, ділової активності, запровадження досягнень НТП. Підприємство - джерело шкідливих викидів - має різні мотиви для укладення економічної угоди. Воно може проводити таку політику, щоб зменшити платежі за недозволені викиди, щоб створити запас дозволів на викиди тощо.

17. Заставна система - економічним інструментом в охороні довкілля

Найбільш старим та надійним економічним інструментом в охороні довкілля є заставна система. Повернення порожніх пляшок, використаних елементів живлення, пластикових контейнерів. Незважаючи на простоту даний механізм суттєво знижує надходження забруднень до навколишнього середовища (у тому числі і токсичних), зберігає значні кошти і ресурси завдяки утилізації

18. Екологічне страхування.

Можливим економічним механізмом запобігання або пом'якшення наслідків екологічних катастроф є екологічне страхування - страхування відповідальності підприємства-джерела підвищеного ризику за завдання шкоди через аварію, технічний збій або стихійне лихо.

До екологічного страхування належать:

-страхування загальної громадянської відповідальності перед третіми особами, яке передбачає відшкодування збитків майну юридичних осіб та громадян, а також шкоди здоров'ю населення в результаті аварій та катастроф.

-страхування відповідальності за завдання шкоди навколишньому середовищу. Під цим розуміють страхування власників потенційно небезпечних об'єктів в зв'язку з необхідністю відшкодування збитків третім особам. Цей вид страхування передбачає покриття витрат на ліквідацію наслідків забруднення та прямих майнових збитків постраждалих третіх осіб.

Екологічне страхування може здійснюватися в добровільній та обов'язковій формі. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховником та страхувальником. Умови і порядок визначаються Законом України про страхування від 7. 03. 1996.

Обов'язковим є страхування підприємств, внесених до затвердженого законодавством переліку екологічно небезпечних об'єктів. З цією метою створюється банк даних (екологічний архіваріус) про небезпечні для навколишнього середовища підприємства та виробництва.

В основі рангування підприємств за ступенем їх екологічної небезпеки лежать оцінки вірогідності страхового ризику (події щодо якої проводиться страхування) та потенційних економічних збитків. В залежності від величини останніх виділяють три групи:

-особливо небезпечні - група А. Повинні обов'язково підлягати страхуванню.

-небезпечні - група Б. Рішення про страхування приймають регіональні природоохоронні органи.

-малонебезпечні - група В. Підприємства страхують ризик екологічних аварій на добровільній основі.