41. Негаторний позов.

Стаття 391. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння

1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов характеризується наступними ознаками.

По-перше, на відміну від віндикаційного позову, власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні. Порушення права власності полягає, зазвичай, в тому, що треті особи створюють власникові певні перешкоди в користуванні належним йому майном (будинком, автомобілем, земельною ділянкою тощо), або внаслідок певних обставин власник не може фактично розпоряджатися належним йому за законом майном, маючи це майно у своєму володінні.

З негаторним позовом може звертатися як власник, так і титульний володілець, причому останній як проти третіх осіб, так і проти власника. Наприклад, після укладання договору суборенди нежитлового приміщення власник не дозволяє суборендареві ним користуватися (вимкнув опалення, світло та ін.).

По-друге, суттю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, що триває і має місце на момент звернення з позовом.

Тому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо строків позовної давності, оскільки з негаторним позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правопорушення. Якщо ж перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном усунуті, то відповідно відсутні підстави і для звернення з негаторним позовом.

По-третє, власник має право вимагати усунення порушення його прав, якщо дії третіх осіб носять неправомірний характер. Так, власник може вимагати від сусіда прибрати будівельні матеріали, якщо вони заважають користуватися автомобілем (неможливо виїхати з гаража). Проте, якщо сусідський будинок зведено відповідно до затвердженого проекту, із додержанням будівельних норм та правил забудови, то навіть, якщо цей будинок затінює земельну ділянку й вікна будинку сусіда, останній, як власник, не може посилатися на порушення його права щодо користування земельною ділянкою чи будинком.

Негаторний позов не може бути пред´явлено, якщо дії відповідача ґрунтуються на відповідному чинному законі чи на договорі.

З вимогами про усунення порушень у користуванні майном здебільшого звертаються громадяни. Це пояснюється тим, що, як правило, перешкоди, які створюють треті особи, підпадають під категорію адміністративних чи кримінальних діянь (самоуправство, самовільне будівництво, зловживання владою чи посадовим становищем).

42. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, насильства.

Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману

1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Крім того, обман має місце тоді, коли сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їх існування. Отже для визнання правочину недійсним байдуже, чи здійснюються обманні дії в активній формі (повідомлення неправдивих відомостей) або ж виражаються у бездіяльності (навмисне замовчування обставин, знання яких може перешкодити здійсненню правочину). Обман має місце і тоді, коли неправильні відомості про обставини, що мають значення для укладення правочину, повідомляються третіми особами з відома або на прохання сторони правочину.

Обманні дії з суб'єктивної сторони характеризуються наміром. Ввести в оману по необережності не можна: необережними діями особа може лише сприяти обману іншої особи.

Основним майновим наслідком правочину, визнаного недійсним з підстав, передбачених коментованою статтею, є двостороння реституція: сторони поновлюються у попередньому становищі. У разі неможливості повернення майна в натурі відшкодовується його вартість у грошах.

Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства

1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин, укладений під впливом насильства, є оспорюваним, оскільки воля учасника формувалася невільно. Під насильством у цивільному праві розуміється психічний або фізичний тиск на особистість контрагента або його близьких з метою спонукання до здійснення правочину (побиття, катування, загроза вчинення таких дій у майбутньому). При цьому необов'язково, щоб насильство здійснювалося саме іншою стороною правочину. Достатньо, щоб він знав про насильство з боку інших осіб і використав цю обставину у своїх інтересах.

У випадку визнання правочину недійсним внаслідок насильства сторони повертаються у первісний стан. Крім того, оскільки застосування насильства (так само, як і використання насильства, застосованого третіми особами) є правопорушенням, що являє серйозну небезпеку для правильного виникнення та функціонування цивільних правовідносин, до винної особи застосовуються додаткові штрафні санкції. Частина 2 коментованої статті передбачає, що винна сторона, яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.