58.Характеристика механізму санації

Санація — це комплекс послідовних взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, со­ціального характеру, які спрямовані на виведення підпри­ємства із кризи, відновлення або досягнення ним прибутко­вості та конкурентоспроможності. Таким чином, санація — це система заходів щодо запобігання банкрутства фірми, щодо фінансового оздоровлення, відновлення платоспроможності.

Санація підприємства проводиться у зв'язку із:

• забезпеченням подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки;

• галузевою або міжгалузевою переорієнтацією діяльності підпри­ємства;

• здійсненням антимонопольних заходів;

• в інших випадках з ініціативи органу, уповноваженого управляти державним майном.

Для проведення санації створюється комісія, якій під­приємство у визначені терміни готує і подає такі документи:

1. Бухгалтерський звіт.

2. Документацію про результати інвентаризації.

3. Акт оцінки вартості майна підприємства.

4. Відомість розрахунку вартості будівель, споруд і пере­давальних пристроїв.

5. Відомість розрахунку вартості машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів.

6. Відомість розрахунку відновної вартості незавершеного будівництва.

7. Відомість розрахунку засобів оборотних засобів.

8. Розшифровку дебіторської і кредиторської заборгова­ності.

9. Довідку з банку про наявність рахунків.

10. Аналіз ринків збуту та конкурентоспроможності про­дукції.

На основі поданих матеріалів комісія проводить аналіз фінансово-господарського стану підприємства, в результаті якого подаються висновки та пропозиції щодо рішення про проведення санації підприємства.

Одним із етапів класичної моделі санації є формування її бізнес плану, який містить наступні розділи:

• характеристика фінансового стану підпри­ємства;

• обґрунтування варіанту санації;

• заходи по фінансовому оздоровленню;

• маркетингова, виробнича діяльність підприємства; фінансовий план;

• обґрунтування антиризикових заходів;

• принципово важливим розділом є характеристика системи санаційних заходів щодо відновлення платоспроможності боржника.

Таким чином, санація підприємств може здійснюватися одним із вище наведених шляхів:

• погашення боргів підприємства;

• злиття збиткових підприємств з фінансово-міцними підприємствами;

• переоформлення короткотермінових кредитів у довго­ термінові;

• випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації фінан­сових ресурсів;

• перетворення підприємства — боржника у інше підприєм­ство, в тому числі засноване на колективній чи інших формах власності.

В проведенні санаційних заходів окремі підприємства спи­раються на державну фінансову підтримку, яка може надава­тись тільки після державної експертизи санаційних проектів, після техніко-економічного обґрунтування санації.

59.Суть банкрутства та основні чинники, що його спричиняють

В наш час про банкрутство вітчизняних підприємств приходиться говорити не тільки теоретично. Дане явище все більше має місце на практиці в зв'язку з кризовим станом економіки держави. Ринкова економіка господарювання офіційно визнає банкрутство як економічне явище.

Згідно Закону України "Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом"' від 30.06.1999 року банкрутство — це визнана арбітражним судом нездат­ність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (шляхом розпродажу свого майна).

Іншими словами банкрутство — це неможливість для деяких осіб виконати після встановленого терміну взяті на себе зобов'язання перед кредиторами, особливо грошові.

Причини банкрутства поділяють на фактори зовнішнього та внутрішнього впливу.

Зовнішні фактори впливу: недосконалість законо­давчої системи; високий рівень інфляції; кризові явища в інвести­ційній політиці; необґрунтована економіч­на політика уряду; політична нестабільність суспільства; неефективне використан­ня іноземних інвестицій.

Внутрішні фактори впливу: недосконалість системи стратегічного планування; невміле використання форм, методів управління; недосконалість механізму ціноутворення; недостатній рівень організації виробництва;низький технічний рівень виробництва; прорахунки в організації праці (утримання зайвих робочих місць); збільшення кредиторсь­кої і дебіторської заборгованості.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що неплатоспромож­ність прогресує на фоні загальної нестабільності. Таким чином, сигнали, які попереджають про наближення банкрутства можна поділити на 2 групи.

Перша група характеризується симптомами, які констату­ють тотальну заборгованість підприємства, що в подальшому веде до повної неплатоспроможності.

Друга група симптомів характеризується зменшенням попиту на продукцію і в зв'яз­ку з цим іде зменшення обсягів реалізації продукції, зниження прибутку і рівня рентабельності, збільшення кредиторської заборгованості, неефективне використання ресурсів, що обу­мовлює ріст витрат на виробництво, труднощі з готівкою.

Суб'єктами банкрутства згідно закону є юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи — підприємства, які є об'єктами права державної власності, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності.

Кредитором згідно закону є юридична, або фізична особа, яка має підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справ­ляння податків і зборів.

Боржник може звернутися до арбітражного суду і поруши­ти справу про банкрутство з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності, або загрози такої неспромож­ності.

В процесі діагностики економічного стану і оцінки пер­спектив розвитку підприємства важливо враховувати три ос­новні стадії погіршення економічного стану:

1. прихована стадія банкрутства;

2. фінансова нестійкість;

3. явне банкрутство.

Прихована стадія банкрутства характеризується зовніш­ньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підпри­ємства усвідомлює лише невелика група фахівців.

Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошо­вих потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважувати на такі ознаки:

• затримка з наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фі­нансових служб підприємства, яка стає причиною недостат­нього рівня економічного аналізу;

• різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

• підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

Явне банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідпо­відність грошових потоків і зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

В окремих випадках можна говорити про штучне банкрут­ство, яке пов'язано із порушенням і до того недосконалістю існуючого законодавства.

Штучне банкрутство — це ще один аспект реструктури­зації.

Ініціатором порушення справи про банкрутство може бути кредитор і боржник. Метою боржника (якщо не брати до уваги випадки умисного банкрутства) повинно бути по­збавлення від старих боргів і нове життя — адже підприємство вільне від боргів, особливо з відомим ім'ям, має більше шансів знайти інвесторів, ніж обтяжене боргами.