3.2. Вплив імпортної квоти на дохід виробників та ціну товарів

В умовах скорочення виробництва харчових продуктів для підвищення конкурентноздатності вітчизняних товарів і скорочення імпорту зарубіжних товарів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й нетарифного регулювання імпорту продукції тваринництва.

Одним із методів нетарифного регулювання є введення імпортної квоти на продукцію тваринництва. Як було згадано раніше, обсяг квоти стосовно окремого виду продукції тваринництва не може перевищувати 10% від обсягу виробництва аналогічної продукції в Україні року, що передує поточному.

Відповідно до цього розрахуємо максимальний обсяг квот на деякі види продукції. Дані по виробництву продукції тваринництва за останні роки в Україні наведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Виробництво продукції тваринництва

	2001	2002	2003	2004
М’ясо всіх видів, тис. т.	1663	1517	1648	1725
у тому числі: яловичина і телятина	754	646	704	723
свинина	676	591	599	631
м’ясо птиці	193	239	300	324
Молоко, млн.. т.	12,7	13,4	14,1	13,7
Яйця, млн.. шт.	8809	9668	11309	11477
Вовна, тис. т.	3,4	3,3	3,4	3,3

Отже, максимальний обсяг квот на окремі види продукції складе:

1. на м’ясо всіх видів (Q₁) :

Q₁ = 1725*0,1= 172,5 (тис. т.)

2. на яловичину і телятину (Q₂) :

Q₂ = 723*0,1= 72,3 (тис. т.)

3. на свинину (Q₃) :

Q₃ = 631*0,1= 63,1 (тис. т.)

4. на м’ясо птиці (Q₄) :

Q₄ = 324*0,1= 32,4 (тис. т.)

Головна мета застосування імпортної квоти – це захист позицій національних виробників у тих випадках, коли інші види торгівельно-політичних заходів є малоефективними. Підтримання високих цін на товари, а відповідно, й прибутки виробників є дієвим засобом витіснення іноземних конкурентів з національного ринку. Крім того, кількісні обмеження є засобом економічного тиску на інші країни з метою досягнення поступок у конкурентній боротьбі і на торгових переговорах.

Квоти мають перевагу ще й у тому, що надають урядові більшу гнучкість і владу в здійсненні економічної політики. Якщо галузі, які конкурують з імпортом, потребують високого рівня захисту, то уряд, за винятком окремих випадків не може самостійно підвищити тариф. Простішим виявляється встановлення суворіших імпортних квот. Органи державної влади вважають, що квоти полегшують виконання регулювальної функції і щодо вітчизняних фірм. Нетарифні методи вважаються політично більш припустимими, оскільки на відміну від тарифу не стають додатковим податковим тягарем для споживачів імпорту. Адміністративне застосування нетарифних методів значно простіше.

Але водночас застосування імпортних квот має свої негативні сторони. Проаналізуємо вплив імпортної квоти на добробут споживачів. Для прикладу візьмемо найбільший і найменший розміри обчисленої квоти і визначимо, які втрати понесуть споживачі при таких розмірах квот. Даний вплив квот найкраще проілюструвати за допомогою графіків. Дані по реалізації продукції тваринництва та її цінах наведені у додатку В.

На Рис. 3.1. зображено попит на яловичину і телятину (D), а також пропозиція до (S) і після (S`) введення імпортної квоти. У випадку вільної торгівлі пропозиція яловичини з-за кордону необмежена і продається за ціною 11,65 грн. Внутрішнє виробництво цього товару становить 497 тис. т., споживання 723 тис. т. Імпорт яловичини відповідає різниці між виробництвом та споживанням, тобто становить:

І₁ = Q_d- Q_s = 723 – 497 = 226 тис. т.

Введена квота скорочує розмір імпорту порівняно із внутрішнім платоспроможним попитом, який має місце за рівнем цін світового ринку. Після введення квоти він становить величину:

І`<sub>1</sub>= Q`_d- Q`_s = 625.8 – 553.5 = 72.3 тис. т.

Тобто бачимо, що розмір імпорту дорівнює розміру квоти. Вітчизняним споживачам за рівня цін, вищого від світового, протистоїть крива пропозиції, що дорівнює вітчизняній криві пропозиції плюс фіксований розмір квоти. Неможливість задовольнити весь попит за ціною світового ринку призводить до збільшення рівня внутрішніх цін на яловичину. В даному випадку вона становить 15 грн.

Рис. 3.1. Імпортна квота в умовах вільної торгівлі. Національний ринок яловичини і телятини

При цьому втрати споживачів (В _спож) складуть:

В _спож. = ((Q_d + Q`_d)*(р₂ – р₁ ))/2 = ((625,8 + 723)* (15 – 11,65)) / 2 = 2259,24 грн.

Доходи національних виробників (Д _вир.) підвищаться і становитимуть:

Д _вир. = ((Q`_s + Q_s )* (р₂ – р₁ ))/2 = (( 497 + 553,5) * (15 – 11,65)) / 2 = 1759,59 грн.

А в цілому національна економіка буде мати втрати (В _ек.) в сумі:

В _ек. = В _спож - Д _вир. - Д _бюдж. = ((Q_d + Q`<sub>d</sub>)*(р<sub>2</sub> – р<sub>1</sub> ))/2 - ((Q<sub>d</sub> + Q`_d)*(р₂ – р₁ ))/2 - (Q`<sub>d</sub> - Q`_s )* (р₂ – р₁ ) = 2259,24 – 1759,59 – (625,8 – 553,5) * 3,35 = 254,44 грн.

Аналогічно розрахуємо такі самі показники при введенні імпортної квоти на м’ясо птиці (Рис. 3.2.).

Рис. 3.2. Імпортна квота в умовах вільної торгівлі. Національний ринок м’яса птиці

До введення квоти імпорт на м’ясо птиці (І₂) становить різницю між попитом та пропозицією на даний товар:

І₂ = Q_d- Q_s = 324 – 133 = 191 тис. т.

Після введення квоти імпорт продукції (І`₂) зменшується до її розміру і становить:

І`<sub>2</sub>= Q`_d- Q`_s = 257,4 – 225 = 32,4 тис. т.

Так само ціна на м’ясо птиці підвищується і складає 12,5 грн.

При цьому втрати споживачів (В _спож) складуть:

В _спож. = ((Q_d + Q`_d)*(р₂ – р₁ ))/2 = ((257,4 + 324)* (12,5 – 10,77)) / 2 = 502,91 грн.

Доходи національних виробників (Д _вир.) підвищаться і становитимуть:

Д _вир. = ((Q`_s + Q_s )* (р₂ – р₁ ))/2 = (( 225 + 133) * (12,5 – 10,77)) / 2 = 309,67 грн.

А в цілому національна економіка буде мати втрати (В _ек.) в сумі:

В _ек. = В _спож - Д _вир. - Д _бюдж. = ((Q_d + Q`<sub>d</sub>)*(р<sub>2</sub> – р<sub>1</sub> ))/2 - ((Q<sub>d</sub> + Q`_d)*(р₂ – р₁ ))/2 - (Q`<sub>d</sub> - Q`_s )* (р₂ – р₁ ) = 502,91 – 309,67 – (257,4 - 225) * 1,73 = 137,19 грн.

Отже, бачимо, що в обох випадках національна економіка несе втрати.

Ефект від застосування імпортної квоти полягає у перерозподілі доходу від споживачів до фірм, що імпортують товари. Зростання внутрішнього попиту на товар приводить до збільшення його внутрішньої ціни. Але водночас квота обмежує імпорт бажаним обсягом, тому є найпривабливішою в умовах вільної конкуренції.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вищесказане, варто зазначити, що, до нетарифних методів відносяться кількісні обмеження, інші нетарифні методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори і угоди. Кількісні обмеження включають в себе квотування і ліцензування.

Квоти - це граничні обсяги певних товарів, які дозволено імпортувати (експортувати) на територію країни протягом певного терміну. Квоти бувають індивідуальними, що обмежують ввезення (вивіз) в одну конкретну країну; груповими, що встановлюють об'єм ввезення (вивозу) в певну групу країн, а також глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без вказівки країн, на які це обмеження розповсюджується.

Ліцензії - це дозволи на імпорт (експорт) товарів протягом якогось часу, що видаються компетентними органами. Ліцензії бувають генеральними, які представляють собою дозвіл на імпортні (експортні) операції з визначеними товарами протягом всього терміну дії режиму ліцензування. Крім того, бувають ліцензії індивідуальні, що дозволяють одному суб'єкту підприємницької діяльності здійснення однієї імпортної (експортної) операції по товару, що ліцензується.

Крім кількісних, до нетарифних методів зовнішньоторговельного регулювання відносяться також ускладнення митних процедур, збільшення кількості необхідної документації, підвищення вимог до якості упаковки і маркування, та ін. До нетарифних методів відносяться також різні податки на імпорт і експорт поверх мита, валютні обмеження, пов'язані з отриманням дозволу на використання валюти для імпортної закупівлі, різними зборами.

Можливість застосування нетарифних методів регулювання ЗЕД передбачає 9 стаття Митного кодексу України. Рішення про ліцензування та квотування ухвалюється Кабміном за поданням Міністерства економіки України. Кабмін щорічно затверджує перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню та квотуванню в поточному році.

Добровільне обмеження експорту застосовується Україною на основі вимог торгівельних партнерів, що імпортують цю продукцію аби уникнути односторонніх жорстких обмежувальних заходів з боку цієї країни. Технічні бар’єри передбачають дотримання Українських національних стандартів, одержання сертифікатів якості на імпортну продукцію, специфічного маркування та пакування товару, дотримання санітарно-гігієнічних норм та інші вимоги, встановлені законодавством України.

В систему органів, що здійснюють контроль за дотриманням встановлених стандартів для імпортної продукції входять Міністерство економіки, держстандарт, міністерство охорони здоров’я, Мінфін, МВС та менш потужні державні органи.

В залежності від свого призначення товари проходять сертифікацію (майже всі товари), ветеринарний контроль (тварини), фітосанітарний контроль (рослини), екологічний контроль (відходи, транспорт, небезпечні хімічні речовини).

Нерідко держава надає перевагу імпортним квотам перед тарифними обмеженнями з декількох причин. Така політика застерігає від подальшого збільшення витрат на імпорт, коли іноземна конкуренція жорсткішає. Квоти надають уряду більшу гнучкість і владу в здійсненні економічної політики і є простішими з боку застосування. Але головна мета застосування квоти полягає в захисті національного виробника. Та водночас у разі зростання попиту на товар імпортна квота має більш обмежувальний характер, ніж імпортне мито, оскільки дає змогу утримувати імпорт у заданих обсягах. Це приводить до втрат споживачів і національної економіки в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність ” від 16.04.91 р.

2. Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції: Закон України №468/97-ВР від 17.7.97 р. // Уряд. кур’єр. – 1997. - №186. – 7.10.

3. Про митну справу в Україні: Закон України від 25.06.91 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. №44. – 575 с.

4. Владимиров К. Н., Бардачова В.Ю. Митне регулювання: Навчальний посібник. – 2-ге вид. – Херсон: Олді-плюс, 2002. – с. 148 – 166

5. В. П. Черевань, А. П. Рум’янцев, Л. Ф. Романенко. Міжнародна економічна діяльність: Навчальний посібник. – Київ: Видавничий Дім „Слово”, 2003 р. – с. 38 – 46

6. Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – с. 149 – 181

7. Данильцев А. Международная торговля: инструменты регулирования. – М.: Дел. лит., 1999. - с. 165 – 201

8. Дегтярева О. И. Внешнеэкономическая деятельность. М., 2000

9. Державний комітет статистики України. Статистичний щорічник України за 2004 р. За ред. Осауленка О. Т.

10. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – с.46 – 58

11.Дубініна А. А., Сорокіна С. В. Основи митної справи в Україні: Навчальний посібник. – К. : ВД „Професіонал”, 2004. - с. 38 – 44

12. Ківалов С. В., Кормич Б. А. Митна політика України: Підручник. – Одеса: Юридична література, 2002. - с. 171 - 214

13. Макогон Ю. В., Яценко А. Б. Митна справа: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – с. 64 – 72

14. Макогон Ю. В. и др. Внешнеэкономическая деятельность. – Донецк: Регион, 1998

15. Науменко Н. Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності // Економіка України. – 2002. - № 2. – с. 80 – 82

16. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – с. 510 – 540

17. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні: Навч. пос. // За заг. ред. А. А. Мазаракі. – К.: КНЕУ, 2003. – с. 78 – 95

18. Рум’янцев А. П., Рум’янцева Н. С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – с. 108 - 130

19. Храмов В. О. Бовтрук Ю. А. Зовнішньоекономічна політика: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2002. – с. 166 – 201

20. Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. с. 308 – 330