50. Політична еліта. Типи політичних еліт.

Творцями теорії еліт були італійські соціологи Г. Моска і В. Парето та німецький соціолог Р. Міхельс. Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість, наділена особливими соціальними, психологіч­ними й політичними якостями, — еліта. Починаючи з XVII ст. цей термін вживається спочатку для позначення товарів найвищої якості, а згодом і для виокремлення у структурі суспільства обраних людей, передусім вищої знаті.

Найпоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є ціннісний і функціональний. Ціннісний підхід, започаткований В. Парето, пояснює існу­вання політичної еліти наявністю у належних до неї осіб особливо цінних для суспільства інтелектуальних, психоло­гічних, моральних, організаторських та інших рис, які забез­печують їм переважання над іншими людьми. Еліта таким чином видається за найціннішу частину суспільства, панівне становище якої відповідає його інтересам. Найпоширеніші в політології визначення політичної еліти грунтуються на ціннісному підході.

Інший підхід до пояснення феномену політичних еліт, започаткований Г. Москою і Р. Міхельсом, — функціональ­ний, або організаційний. Він пояснює існування політичної еліти важливістю функцій управління, які зумовлюють особливу роль людей, що їх виконують. Прихильники цього підходу вважають, що закон поділу праці вимагає професій­ного заняття управлінською працею як необхідної умови її ефективності. Широкі маси населення політично пасивні, їхні головні життєві інтереси звичайно лежать поза сферою політики. Висока суспільна значущість управлінської праці зумовлює і особливий соціальний статус тих, хто її виконує. Характерним для цього статусу є високий рівень матеріаль­ного стимулювання, у тому числі пов'язаного з наданням управлінцям різних соціальних привілеїв.

В. Парето за місцем у політичній системі поділяв еліту на правлячу і неправлячу, або контр-еліту. До правлячої еліти належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством, а до контреліти — такі особи, які наділені характерними для еліти якостями, але внаслідок свого соціального статусу чи різних перешкод не мають доступу до управління.

Залежно від методів володарювання В.Парето виділив два типи еліт: Еліта лисиць, в якій володіє "інстинкт комбінацій": здатність лавірувати, переконувати, обманювати. Прихід цієї еліти в систему управління втілює суспільну тенденцію до зміни. Еліта левів - ставка на силові методи впливу і нездатність до укладання компромісів. Леви виражають консерватизм, тенденцію до стабільних форм організації суспільного життя.

За часом і засобами утвердження панування політичні еліти поділяються на традиційні й сучасні. Влада традицій­них еліт спирається на традиційні цінності: звичаї, традиції, знатність походження, власність на землю, військова доб­лесть, релігійні заслуги тощо. Влада сучасних еліт базується на сучасних цінностях, до яких належать, зокрема, промисловий (особливо фінан­совий) капітал, освіченість, професійні досягнення та ін.

Близьким до цієї типології є поділ еліт залежно від основи їх формування на еліту крові, еліту власності та еліту інтелектуальної продуктивності. На основі крові формується еліта доіндустріального суспільства, на основі приватної власності, багатства — еліта індустріального, а на основі інтелектуальної продуктивності — постіндустріального суспільства.

Сучасні еліти за обсягом владних повноважень поділя­ються на вищі, середні та адміністративні.

За змістом діяльності і функцій політична еліта поділя­ється на партійну, воєнну, адміністративну та ідеологічну, а за способом формування — на закриту й відкриту.

Залежно від масштабів діяльності політичні еліти поді­ляються на загальнонаціональну та регіональні.